26 липня Кабмін оголосив рішення про продовження ще на місяць – до 1 вересня – дію спецзобов’язання НАК «Нафтогаз України» продавати газ для населення за зниженою «соціальною ціною». Таким чином, поки влада веде переговори із Валютним Фондом, населення залишається ще на місяць у підвішеному стані.
Тим часом, з неофіційних джерел стало відомо про те, що була досягнена домовленість про виділення чергового траншу. Між тим переговори з МВФ ведуться кулуарно, адже позиція Фонду однозначна: підвищення тарифів для населення – принципова умова для отримання Україною позики у рамках програми EFF (Програма розширеного фінансування). При цьому існує підписаний з МВФ Меморандум, в якому чітко прописана формула для визначення ціни на газ. Не вдаючись до подробиць, які вже були кілька разів викладені, зазначимо, що це той самий, найневигідніший варіант hub+: спотова ціна за останні 12 місяців на німецькому хабі NCG плюс збитки на транспортування газу до української ГТС.
Звісно, влада озвучила ще два варіанти складання цін, які могли б знизити підвищення тарифу з 60% до 20 – 40%, проте МВФ, судячи із неодноразових заяв його керівництва, займає жорстку позицію: ціна має складатися за затвердженою формулою.
В принципі, ми вже звикли загравати із МВФ, відтягувати час і обіцяти, проте цього разу часу обмаль. Через те, що зросли проблеми із виконанням бюджету: за півроку план з доходів не виконаний на 3,5% (14,9 млрд. грн.), відсутній доступ на зовнішні ринки, отже не фінансується дефіцит державного бюджету, про це красномовно говорить інформація про залишок на казначейському рахунку на 1 серпня – 2 млрд. грн. – це мінімум, починаючи с лютого 2014 року. Як наслідок – затримки фінансування бюджетників, в першу чергу, пенсій. Отже гроші потрібні, як ковток повітря, адже 2 мільярди – це фактично 1 день життя країни. За словами в.о.міністра фінансів Оксани Маркарової, саме «невиконання запланованих на перший квартал запозичень у розмірі 56 млрд. грн. є причиною спорожнілої державної скарбниці».
Таким чином, ми опиняємося між Сціллою і Харібдою. Меседж влади – це підвищення тарифів як «вимушений крок для запобігання економічної катастрофи». З іншого боку – майже в половини українців витрати менше фактичного прожиткового мінімуму, це називається «за межею бідності». Тому будь-яке підвищення тарифів зараз призведе до ще більшого зростання бідності. Хіба це не є економічною катастрофою?
Які ж наслідки? Складемо логічний ланцюжок:
1) якщо будуть прийняті умови МВФ (формула hub+), і буде відповідне зростання тарифів, за субсидією звернуться вже 75% домогосподарств, замість минулорічних 60%. І це буде цілком законно. Як наслідок – додатковий дефіцит бюджету, для якого коштів у казні немає;
2) якщо грошей немає – відмовлятимуть у субсидіях, що ще більше провокуватиме енергетичну бідність населення. До цього вже є прецеденти, адже у цьому році умови отримання субсидій стали жорсткішими, і кількість домогосподарств, що їх отримує, за рік зменшилася майже на 30%;
3) якщо люди не матимуть грошей та субсидій платити за новими тарифами, збільшуватиметься заборгованість населення за житлово-комунальні послуги, яка вже зараз досягла жахаючих розмірів. Так, за останні півтора роки (з кінця 2016 року) заборгованість зросла у 1,8 рази, у грошах – це 36 мільярдів гривень.
4) додамо до цього недосконалість системи ЖКГ, її неадекватне ціноутворення та неефективну інфраструктуру, звісно, все це буде покладено на населення.
У умовах, коли середня пенсія складає 2518 грн., а вартість «комуналки», приміром, за 2-кімнатну квартиру в опалювальний сезон складає 3850 грн., виникає питання, що буде з тими, хто лишиться без субсидії (через бюрократію абощо) у той момент, коли будуть прийняті умови МВФ, і тарифи зростуть більше ніж в половину? А прийняті вони будуть, незалежно від обіцянок нашої влади, адже світ говорить мовою міжнародного права, а не мовою піару.
Михайлина Дворецька
Думка редакції може не збігатися з думкою авторів.
