11 грудня 2025 зареєстровано проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження» за № 14292, поданий Кабінетом Міністрів України (далі - проєкт Закону).
Добре це чи не дуже, давайте спробуємо з цим розібратись.
Метою вказаного проєкту Закону, відповідно до пояснювальної записки, є вдосконалення існуючих механізмів міжнародного співробітництва у кримінальних справах та виконання деяких міжнародних зобов’язань, що, на мою думку, потрібно було зробити ще раніше, оскільки у нашому національному законодавстві, зокрема, відсутнє визначення поняття «міжнародний розшук», що впливає не тільки на ефективність міжнародного співробітництва з метою застосування процедури екстрадиції, а також на права підозрюваних, обвинувачених оголошених в міжнародний розшук. Тому відповідно до цього законопроєкту доповнюється частина 2 статті 281 (Розшук підозрюваного) Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) – визначенням моменту початку міжнародного розшуку.
До того ж на сьогодні в українських правоохоронців відсутня можливість використання електронних комунікацій при надсиланні запитів про надання правової допомоги та видачу правопорушників. У випадку реалізації даного проєкту Закону, така можливість з’явиться і правоохоронці зможуть в електронному вигляді направляти запити своїм колегам з іноземних держав, коли це передбачено міжнародним договором або за домовленістю між уповноваженими (центральними) органами запитуючої та запитуваної сторін. Враховуючи практику сьогодення, такі зміни в законодавстві сприятимуть зменшенню часу, що витрачається на міжнародне співробітництво, саме тоді, коли запити правоохоронців, зокрема, про надання правової допомоги, опрацьовуються лише за наявності паперового оригіналу, і на це потрібні місяці, а в окремих випадках навіть і роки.
Окрім того, відповідно до коментаря опублікованого раніше в Судово-юридичній газеті цим проєктом передбачено:
- забезпечення належного захисту інформації щодо міжнародного співробітництва, підвищення ефективності вирішення питань про отримання за кордоном доказів, якщо це потребує дозволу суду, уникнення зволікань при зверненні про конфіскацію активів, які заарештовані за кордоном;
- створення умови для забезпечення Україною якнайширшого співробітництва з питань взаємної правової допомоги на основі принципу взаємності у кримінальних справах завдяки усуненню вимоги подвійної криміналізації у випадках, коли запитувана допомога не стосується виконання процесуальних дій, які потребують спеціального дозволу;
- створення правових підстав для співробітництва з Прокуратурою ЄС і поширення з цією метою поняття «запитуюча сторона», крім іноземної держави, також на орган чи установу міжнародної організації, уповноважені здійснювати кримінальне провадження;
- удосконалення механізму надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах, вирішення питань екстрадиції та передачі засуджених осіб виходячи з практики застосування положень відповідних міжнародних договорів;
- удосконалення нормативного врегулювання окремих процесуальних питань, пов’язаних з видачею особи (екстрадицією), а також процедури перейняття кримінального провадження;
- удосконалення процедури вирішення питань про передачу засуджених осіб та про виконання вироків судів іноземних держав в Україні та вироку суду України за кордоном;
- забезпечення правової визначеності при реалізації міжнародних договорів України з питань передачі засуджених осіб, які гарантують засудженому можливість вирішення деяких питань, пов’язаних з виконанням вироку, як у державі винесення вироку, так і в державі виконання вироку, зокрема, шляхом надання можливості касаційного оскарження рішень у разі потреби усунення істотних порушень кримінального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були допущені судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді клопотань Мін’юсту про приведення вироків іноземних судів у відповідність до законодавства України;
- усунення прогалини та врегулювання порядку розгляду запиту іноземної держави про розподіл або повернення конфіскованого майна, а також створення правових підстав для звернення суду України з таким запитом до компетентного органу іноземної держави тощо.
Разом з тим, як на мою думку, не можна погодитись з наступними змінами в КПК України, запропонованими цим проєктом Закону.
Так, на сьогодні ч. 1 ст. 281 в КПК України є в такому вигляді. Якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з’являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного.
До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов’язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
В свою чергу даним законопроєктом, ч. 1 ст. 281 КПК України, пропонується змінити наступним чином: якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України та не з’являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук, такого підозрюваного. Якщо існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває за межами України, слідчий, прокурор оголошує такого підозрюваного в міжнародний розшук».
До оголошення підозрюваного в розшук, міжнародний розшук слідчий, прокурор зобов’язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
Звичайно, це добре, що з прийняттям даного закону, зокрема, буде визначений момент початку міжнародного розшуку, тобто в ч. 2 ст. 281 КПК України буде чітко визначено: «Особа вважається оголошеною в розшук, міжнародний розшук з моменту винесення постанови». Але особисто для мене, є незрозумілим, які саме повинні бути межі того, що є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, виїхав та/або перебуває за межами України. Тому як на мене, в КПК України необхідна примітка до цієї статті, в якій повинно бути визначення достатніх підстав вважати, що підозрюваний або обвинувачений, місцезнаходження якого слідству не відоме, виїхав та/або перебуває за межами України. Наприклад, такими підставами може бути, зокрема, інформація від Державної прикордонної служби України про перетин певної особи Державного кордону України. До того ж в примітці повинно бути чітко вказано, що рапорт працівника оперативного підрозділу, або будь-якого, іншого правоохоронного органу не може бути підставою для того, щоб вважати що така особа виїхала та/або перебуває за межами України.
Це важливо, оскільки навіть при вказаних змінах в законодавстві слідчі будуть зловживати ними і самі будуть «визначити» підстави вважати, зокрема, перебування підозрюваного за межами України.
В результаті таких зловживань слідчими, можуть бути порушені права підозрюваного або обвинуваченого, який оголошується в міжнародний розшук і ось чому.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. Тобто у разі втілення в життя цього законопроєкту, слідчому достатньо буде отримати рапорт від «оперативника», в якому буде міститись інформація про те, що за оперативною інформацією підозрюваний незаконно перетнув Державний кордон України та в даний час перебуває, наприклад, в республіці Польща. Відповідно у слідчого виникнуть підстави для оголошення в міжнародний розшук такої особи, тому йому достатньо буде винести постанову про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук і все, особа в «міжнародному розшуку». А потім слідчий звернеться до суду з клопотанням про застосування до цієї особи міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою та слідчий суддя зможе обрати такий запобіжний захід за відсутності цього підозрюваного, який, не факт, що буде в цей час перебувати за межами України.
Справа в тім, що на сьогодні у слідчих є деякі складнощі при обранні стосовно підозрюваних, обвинувачених, які, нібито, оголошені в міжнародний розшук, міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою тому, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 04.04.2013 № 511–550/0/4–13 з цього приводу зазначив, що обов’язок доведення факту перебування підозрюваного, обвинуваченого у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання про застосування запобіжного заходу, та підтверджується відповідними відомостями (довідка, витяг із бази даних Інтерполу тощо). Тобто на сьогодні існують, хоч якісь вимоги щодо до доведення слідчим факту перебування, зокрема, підозрюваного в міжнародному розшуку.
З врахування висловленої вище думки щодо проєкту Закону України “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження” від 11.02.2025 № 14292 вважаю, що зміни в КПК України стосовно міжнародного співробітництва під час кримінального провадження вкрай необхідні як правоохоронній системі, так і нашій країні в цілому, але допрацьованим, враховуючи, зокрема, зазначені вище недоліки.
Сергій Дерев’янко
