Події минулого тижня продемонстрували, що президент Володимир Зеленський ініціює відставку уряду Олексія Гончарука. Водночас, у ЗМІ активно поширюється інформація, що новим прем’єр-міністром може стати Сергій Тігіпко. Про головні причини відставки чинного Кабміну і вірогідність призначення главою нового уряду одіозного екс-«регіонала», в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів співголова Громадської ініціативи «Права Справа» Дмитро Снєгирьов.
Наскільки вірогідна найближчим часом відставка Олексія Гончарука і Кабінету міністрів? Які причини склалися для цього?
Однак, у законодавстві є один «запобіжник»: допоки чинна ухвалена депутатами Програма дій уряду, він має річний «імунітет» недоторканності. Тобто, до жовтня 2020 року, ані Верховна Рада, ані президент, не мають права ініціювати відставку прем’єр-міністра. Зеленський чудово розуміє, що сьогодні у нього немає жодних правових підстав відправляти у відставку Олексія Гончарука та його уряд. З огляду на це, виникає запитання щодо політичної та юридичної відповідальності заяв президента: це невігластво з його боку чи просто створення інформаційного приводу?
Водночас, згідно зі статтею 15 Закону «Про Кабінет міністрів України», прем’єр-міністр може власноруч написати заяву про відставку. Верховна Рада упродовж 10 днів зобов’язана розглянути її і затвердити чи відхилити. І тут починається найцікавіше. Кілька років тому, Арсеній Яценюк написав низку заяв про відставку, але депутати не схвалювали їх, і таким чином продовжували термін повноважень Кабміну ще на рік. Саме з огляду на такий досвід попередника, сьогодні у ЗМІ умисно піднімається інформаційна хвиля щодо недоцільності подальшого функціонування уряду Гончарука. І робиться це для того, аби не дозволити депутатам провалити голосування за відставку чинного прем’єра.
Нагадаю, що 17 січня Гончарук уже подавав в Офіс президента України (ОПУ) заяву про відставку. Єдине, що було багато запитань щодо самої заяви та її наслідків. Показовою була реакція на це глави фракції «Слуга народу» Давида Арахамії, який заявив, що «Гончарук – колективний гравець». Це свідчить про те, що якщо надійде вказівка з Банкової, чинний глава уряду обов’язково напише заяву про відставку.
Чому Офіс президента так активно домагається відставки Гончарука?
Дмитро Снєгирьов: Уся ця операція з відставкою Гончарука та інформаційний супровід щодо можливого призначення новим главою уряду Сергія Тігіпка – це «білий шум» та відволікання уваги. Справа в тому, що Зеленському не цікавий Гончарук. Згідно з тими ж Конституцією і Законом «Про Кабінет міністрів», відставка прем’єра, автоматично тягне за собою відставку всього уряду. Президент намагається позбутися низки невигідних для себе міністрів, аби максимально сконцентрувати владу у своїх руках, зокрема, встановити монополію і контроль над правоохоронною системою.
До цього можна додати цілком контрольований витік інформації щодо «прослушки» в кабінеті Гончарука. Розслідування появи цих «плівок» так і не зрушило з місця, навіть попри розпорядження Зеленського упродовж двох тижнів встановити винного у витоку інформації. Чому? Бо головним завданням цього скандалу, була підготовка інформаційного ґрунту для проштовхування тези про відставку Кабміну.
Додам, що Зеленський намагається позбавитися впливу Ігоря Коломойського, Арсена Авакова та «Опозиційної платформи – За життя». На всіх ключових посадах у державі сьогодні перебувають представники цих та інших фінансово-олігархічних груп, які причетні до приходу Зеленського до влади. Вони вимагають від президента преференцій, а він фактично залишається без повноважень. Таким чином, Зеленський намагається позбутися не лише Арсена Авакова, а й інших людей в уряді, пов’язаних із цими фінансово-олігархічними групами. Президент демонструє, що він незалежний гравець. Відставка Андрія Богдана з посади глави ОПУ, була своєрідним сигналом Сполученим Штатам про те, що президент України є і гарантом, і людиною, яка вже не залежна до Ігоря Коломойського. І що Офіс президента не підтримує ідею повернення «Приватбанку» чи розірвання угод з МВФ.
Офіс президента намагається повністю перезавантажити владу, а Гончарук – це лише привід. Інформаційний «шум», який здійнявся довкола посади прем’єра – це відвернення уваги від головних проблем і питань, які виникли через ймовірні кадрові зміни. Зверніть увагу – в останніх заявах президент Зеленський чітко натякнув, що уряд Гончарука працюватиме у повному складі до березня – максимум квітня місяця. Глава держави доручив Кабміну погасити заборгованість по зарплатах шахтарям. Це лише підтверджує, що президент, по-перше, незадоволений урядом, а по-друге, в його Офісі уже встановлено граничний термін перебування чинного Кабміну при владі.
За даними джерел ЗМІ у партії «Слуга народу», Офіс президента начебто хоче посилити Гончарука, призначивши Олександра Завитневича на посаду віце-прем’єра з питань промисловості. Наскільки реальна зміна окремих міністрів без відставки усього Кабміну? Чи готовий президент використати такий механізм?
Дмитро Снєгирьов: Часткова заміна міністрів Кабміну цілком реальна. Водночас, для Зеленського сьогодні питання стоїть вже не лише про посилення уряду тими чи іншими ключовими фігурами і не про зміну гравців на певних ділянках відповідальності, а про планову зміну всієї урядової команди. В ОПУ є багато питань до всіх міністрів, тому Зеленському вже немає сенсу «тасувати колоду». Періодично «підкидати» народу одного міністра в умовах загальної неефективності уряду – це хибна політика. Тим більше, що економічні провали Кабміну та відсутність економічної стратегії і бачення розвитку України, «б’ють» і по рейтингу Зеленського. Тож президент логічно намагається «викинути» цей «баласт» - як весь уряд, так і тих персон, до яких у суспільстві виникає багато запитань. Їхня «токсичність» уже має певні граничні межі.
У ЗМІ активно розповсюджується інформація про те, що новим прем’єр-міністром може стати Сергій Тігіпко. Чи готовий Зеленський призначити на цю посаду таку фігуру?
Дмитро Снєгирьов: Імовірність призначення Сергія Тігіпка прем’єр-міністром дуже низька. Попри інформацію ЗМІ про те, що його кандидатура на главу уряду затверджена уже на 99%, до цієї фігури є багато запитань.
З одного боку, Тігіпко позиціонується, як компромісна фігура, яка задовольняє всіх учасників переговорного процесу – Коломойського, Ахметова і Зеленського. Водночас, я не думаю, що президент відважиться призначити його главою Кабміну, бо це фактично буде означати остаточний реванш проросійських сил. Володимир Зеленський все-таки позиціонує себе як президент усієї країни і так чи інакше, змушений враховувати точку зору тієї частини виборців, яка негативно ставиться до Тігіпка. Достатньо згадати візит бізнесмена в Луганськ навесні 2014-го року, і фразу на адресу сепаратистів: «Хлопці, ви тримайтеся!». Тому призначення прем’єром Сергія Тігіпка, породить серед українців багато запитань до президента, хоча б у контексті цих складних історичних подій.
Голова Верховної Ради Дмитро Разумков посварився з президентом Зеленським. Глава держави звинуватив спікера у тому, що він не хоче брати на себе негатив, пов’язаний зі скандалами народних депутатів. Наскільки ймовірна відставка Разумкова в контексті потенціальної відставки уряду Гончарука?
Дмитро Снєгирьов: Зеленський сказав Разумкову, що якщо йому щось не подобається, хай кладе заяву на стіл, ще два місяці тому. Тоді ж суспільству вкидалася теза про те, що президент готовий у будь-який момент розпустити і партію «Слуга народу», і Верховну Раду. Ці меседжі і сварка з Разумковим, свідчать про спроби Зеленського дистанціюватися від колосального падіння рейтингу Верховної Ради і фракції «Слуга народу».
За останніми соцопитуваннями, прем’єру Гончаруку сьогодні повністю довіряють 2,3%, а рівень повної довіри до Верховної Ради майже аналогічний. Критичний рівень недовіри українців до Кабміну, прем’єра і парламенту, значно вищий і Зеленський не може ігнорувати ці фактори. Наразі він намагається дистанціюватися від цих процесів і зберегти особистий рейтинг для подальших політичних маневрів. У президента і його партії попереду місцеві вибори, тож йому слід зберегти позиції та рівень довіри з боку населення, аби здобути можливість впливати на процеси безпосередньо на місцях. І не шляхом адміністративного управління і призначення незрозумілих осіб, а маючи вплив на територіальні громади.