Сергій із 120-ї бригади: «Стоїмо — попри все, найнебезпечніші — дрони»

Сергій, військовослужбовець одного з батальйонів 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, щойно повернувся з позицій і розповів про те, що там відбувається. Його голос спокійний, але в очах — втома від нічних чергувань і постійної загрози. «Ну що сказати, стоїмо, на нас пруть вони — ми їх відбиваємо, їхні дрони розбирають наші позиції», — каже він, стисло і без зайвої пафосності. За його словами, обстріли і атаки — щоденна реальність: «Скидів 50 в день як мінімум. Плюс “зажигалки”, газ, 60-ті міни, 82-ті, 120-ті, танк — все, що в них є, вони використовують проти нас».

Сергій підкреслює, що попри численну і різнопланову агресію, дух в підрозділі не зламаний: «Ми стоїмо, відбиваємось… Хлопці тримаються: тяжко, дуже тяжко, але тримаються». Він розділяє загрози за ступенем небезпеки — найнебезпечнішими називає дрони. «Не так само, як коли вони лізуть піхотою — ми їх вбиваємо, вони лізуть — ми їх вбиваємо. Але найтяжче — це дрони», — пояснює Сергій, маючи на увазі їхню точність, можливість коригування вогню та здатність завдавати шкоди позиціям буквально з небес.

Під час недавньої ротації він отримав контузію — наслідок вибухової хвилі під час обстрілу. Проте навіть після травми Сергій не втрачає бойового настрою і готовності повернутися в стрій: «Зараз підлікуюся — і вперед, мочити їх. Слава Україні!» — каже він, стискаючи кулак і ненав’язливо посміхаючись. Його слова — не лише крик гніву, а й проста, людська рішучість захищати свою землю.

Історія Сергія — приклад повсякденної, буденної відваги людей, які стоять на передовій: втомлені, поранені, але непоступливі. Вони живуть у постійному режимі атаки й оборони, адаптуючись до нових загроз і зберігаючи в собі готовність боронити країну далі.