Взяти в полон — не імпровізація: як бійці 120-ї бригади прораховують кожен крок
На світанку, коли ще холодно й кожен звук — підозрілий, бійці 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони працюють над однією з найскладніших і найвідповідальніших задач — взяттям противника в полон та подальшою евакуацією. Це не «захоплення» у кіно, а тонко продумана операція: кожний крок, кожна ймовірність загрози прорахована наперед.
«Ти максимально прораховуєш все, що можна і не можна: погоду, день-ніч, спостерігаєш, як противник рухається, робиш дорозвідку, плануєш кожну дію», — говорить один із бійців 120-ї бригади, котрий просив не називати його ім’я. Він каже, що багато хто вважає: взяти в полон — це просто. Насправді ж — щоб підійти, знайти, вивести і повернутися — потрібно зробити так, щоб ніхто не помітив. Інакше «спалений пташкою» — і вся група опиняється під сковзним вогнем: артилерія, FPV-удари, бронетехніка або РСЗВ можуть накрити позицію миттєво.
Передові дії починаються з ретельної розвідки. Хто бачив, на якому вогневому опорному пункті, куди рухається супротивник — усе фіксується. Командири вибирають час і маршрут так, щоб мінімізувати ризики для групи. Навіть після того, як противник погоджується здатися, бійці залишаються напоготові: бувають провокації — люди, які «здаються», аби знову відкрити вогонь або підірвати евакуацію.
«Коли ми до них зверталися, що здавайтеся — ми збережемо життя і здоров'я, будете жити, все буде добре», — згадує боєць. Він додає, що деякі противники здаються по кілька разів: їх вивозять, годують, одягають, але вже наступного дня частина молодих повертається на фронт. Така тактика супротивника ускладнює роботу й вносить додаткові ризики.
Евакуація полонених — окрема проблема. Коли того, кого взяли, поміщають у пікап разом із групою, точка виводу стає найбільш уразливою. Якщо раніше в машині їхало четверо, тепер — ще й полонені; рух ускладнюється, потрібно більше прикриття. Полонений має бути знешкоджений (зв'язані руки, зав'язані очі), підданий гуманному поводженню — згідно з Конвенціями та законами України. Бійці кажуть, що поводяться з полоненими з повагою: дають воду, їжу, допомагають з базовими потребами — і наголошують, що до наших це ставлення не менш суворе, але інша форма підтримки.
Мета цих операцій — не демонстрація сили, а обмінний фонд, який повертає додому їхніх побратимів. Саме цей результат виправдовує ризики. «Мета — звільнення побратимів, — каже боєць. — І наші військовослужбовці успішно виконують поставлені бойові задачі. З честю, гідністю!»
На завершення операції ще не все вирішено: полонених потрібно доставити до пунктів утримання, оформити згідно з вимогами, забезпечити їхню безпеку до моменту передачі комісії чи обміну. Це складний ланцюг дій, у якому кожен крок може стати вирішальним для життя людей по обидва боки.
Поки що на позиції — тиша. Але бійці 120-ї бригади знають: війна не питає про готовність. Вони готуються заздалегідь — і заради одного: щоб повернути додому тих, хто чекає.
