Дипломатія по-турецьки: як далеко готовий зайти Ердоган, допомагаючи Києву у протистоянні з Москвою – аналіз The Washington Post
04
Лютого
2022
17:38
Напередодні візиту турецького лідера Реджепа Ердогана до України The Washington Post вийшла зі статтею про тонкощі дипломатії Анкари щодо деескалації російських загроз на адресу Києва Turkey is friends with Ukraine. But Erdogan won't cross Russia's red lines («Туреччина дружить з Україною. Але Ердоган не піде на перетин червоних ліній Росії»).
Цей матеріал розкриває основні мотиви, якими керується Ердоган у спробах вплинути на рішення Володимира Путіна вторгатися в Україну. Власне, чому Туреччина особливо зацікавлена у деескалації і що готова для цього зробити? Нижче пропонуємо переклад основних тез цієї статті.
Автор колонки вважає, що політика Туреччини на українсько-російському треку буде балансуючою та обережною, адже крім дружби та тісних зв'язків з Україною, Ердоган залежить від Кремля, особливо у питаннях енергетики та безпеки.
Упродовж десятиліть Туреччина підтримувала незалежність країн на пострадянському просторі. Але з Україною Анкара пішла далі, збудувавши міцні та взаємовигідні оборонні відносини, пише автор.
Якщо ситуація з агресією Кремля погіршиться, Київ сподівається зробити пролом у російській бронетехніці за допомогою БПА турецького виробництва.
З іншого боку, Туреччина дуже залежить від російського газу, російських туристів та імпорту, незважаючи на давні історичні побоювання щодо впливу Москви у Східній Європі, на Кавказі та у Чорноморському регіоні.
Візит Реджепа Тайіпа Ердогана до Києва – спроба виступити посередником між Україною та Росією. Це ще й унікальний шанс покращити натягнуті відносини з Вашингтоном та іншими партнерами по НАТО після того, як Туреччина купила російські ракетні системи та грала м'язами у Сирії, Лівії та Середземномор'ї, а також заморозила демократичні перетворення у країні. Тому Анкара спробує відполірувати свою репутацію в НАТО, відмовивши Путіна від війни.
Автор вважає, що Ердоган має межі того, на що він готовий піти з Україною. І ці обмеження зрештою буде накладено Москвою, а не НАТО.
Саме тому, враховуючи внутрішньополітичні та економічні проблеми у себе на батьківщині, Ердоган не може дозволити собі енергетичну кризу і, найімовірніше, відмовиться від західних економічних санкцій проти Росії. Ще одне проблемне та важливе для Анкари питання, у вирішенні якого вона орієнтується на Кремль – це Сирія, вважає автор.
Крім того, Кремль тримає «курдську карту» в Сирії, оскільки найбільшим кошмаром Анкари є нормалізація автономного курдського регіону в Сирії, що відбудеться, якщо Москва вирішить підштовхнути курдів і Дамаск до угоди.
Автор приходить до висновку, що Туреччина може підтримувати Україну тією мірою, якою це допустимо для Росії, але не переходячи червоних ліній Кремля.