Румунія — один із важливих союзників України в Євросоюзі, який підтримує нашу євроінтеграцію та військову підтримку в рамках НАТО. Дотепер країні вдавалося зберігати проєвропейську владу та не допускати до уряду ультраправу партію AUR, відому просуванням російських наративів. Утім, після виходу із політичної коаліції одного із учасників (Соціал-демократичної партії (PSD), країні загрожує урядова криза, а в подальшому — можливе посилення євроскептиків та ультраправих.
Що зараз рухає політичними настроями в Румунії? Чому всередині ЄС проявляється «східноєвропейський блок скептиків»? Як проєвропейські сили та ЄС мають реагувати на суспільний запит під час економічного спаду? Наскільки внутрішні політичні процеси в країнах ЄС впливають на допомогу Україні? І чому європейцям не варто недооцінювати потужні ресурси, які Росія скеровує на гібридні атаки та дезінформацію?
Про все це в інтерв’ю UA.News розповіла Єлєна Калістру, президентка та співзасновниця громадської асоціації Funky Citizens, що протидіє дезінформації та координує проєкти медіаграмотності, котрі охоплюють Румунію, Болгарію та Молдову. З вересня 2020 року Єлєна Калістру, як представниця громадянського суспільства Румунії, входить до консультативного органу Європейського Союзу — Європейського соціально-економічного комітету (European Economic and Social Сommittee — EESC).
EESC відіграє дорадчу роль у формуванні різних напрямів спільної європейської політики, зосереджує та аналізує думки представників громадянського суспільства з усіх держав-членів Євросоюзу.
Які виклики зараз найбільш небезпечні для громадянських рухів в Румунії та інших країнах ЄС?
Єлєна Калістру: У багатьох європейських країнах і, на жаль, у багатьох інших куточках світу громадянське суспільство стикається з викликами, пов’язаними з атаками на самі основи демократії. Адже саме активна громадськість є однією з основних суб’єктів функціонального демократичного суспільства.
Тривожні тенденції спостерігаємо у багатьох країнах. Посилюється хвиля виступів проти громадянського суспільства, що супроводжується численними наклепами та звинуваченнями. Поширюються негативні наративи, майже однакові у багатьох країнах, що всі громадські лідери — «люди Сороса» або щось подібне. Загалом ми стикаємося з низкою викликів, спільних для інших груп, таких як засоби масової інформації, незалежні журналісти та антикорупційні активісти.
На мою думку, у вирішенні цих проблем ключовим є наступне:
По-перше, необхідність гарантування безпеки правозахисників, активістів громадянського суспільства та журналістів.
По-друге, забезпечення достатніх і незалежних ресурсів, які дадуть змогу громадянському суспільству ефективно виконувати свої функції.
З іншого боку, на мій погляд, є й позитивний момент: ці виклики свідчать, що громадські рухи в Румунії та інших країнах якісно виконують свою роботу. Ніхто не буде атакувати організації, які не мають значного впливу. Таким чином, це є прямим доказом їхнього вагомого внеску та реального впливу на суспільство.
На Вашу думку, що спричинило певне зниження довіри до проєвропейських сил, яке ми бачимо в Румунії? Як проєвропейські сили та ЄС мають реагувати на цей суспільний запит?
Єлєна Калістру: По-перше, я вважаю, що географічне розташування нам не сприяє. Очевидно, що в нашому регіоні та Європейському Союзі загалом проходить спланована операція прокремлівського впливу. У таких країнах, як Румунія, Польща та інші, які у минулому перебували під радянським політичним та військовим контролем, не можна відкрито вихваляти Росію. Але можна підривати довіру громадян до європейського проєкту.
На мою думку, це один із головних викликів для громадянського суспільства, який ми бачимо в Румунії. На жаль, такий наратив побудований на реальних запитах людей та проблемах, особливо економічних. Він підживлює гнів, який частина суспільства відчуває щодо корупції, економічної нерівності, недостатньо якісних соціальних послуг.
Отже, йдеться про поєднання реальних проблем та операцій впливу, спрямованих на зниження довіри до проєвропейських сил. Звичайно, нам не допомагає той факт, що політична пропозиція щодо вирішення цих питань є не надто «блискучою».
На мій погляд, коли йдеться про те, як проєвропейські сили та Євросоюз повинні реагувати на цю суспільну потребу, слід розглядати це питання у різних вимірах.
По-перше, боротьба з корупцією повинна виходити за межі розмов і гарних слів — потрібні реальні дії, зокрема у формуванні судової системи. Це завжди було одним із головних пріоритетів для румунського суспільства.
По-друге, ключове значення мають освіта та забезпечення людей достовірною інформацією. Неможливо боротися з такими витонченими кампаніями дезінформації лише за допомогою пресрелізів або словесних суперечок, коли політики просто з’являються на телебаченні чи в соціальних мережах та обмінюються взаємними звинуваченнями.
Потрібно діяти більш активно. Слід пояснювати людям значення Європейського Союзу та уникати ситуацій, коли провину у всіх проблемах перекладають на ЄС. Це занадто легкий вихід для багатьох місцевих політиків, які насправді самі повинні відповідати за соціально-економічний стан у своїй країні.
З огляду на політичну кризу, що розгорілася в Румунії у квітні, існує ризик блокування реформ та втрати частини коштів у фондах ЄС. На вашу думку, наскільки Євросоюз має пов’язувати фінансування з політичною стабільністю та реформами у державах-членах?
Єлєна Калістру: Це, власне, є одним із аргументів, які я наводила вище, маючи на увазі, що Європейський Союз зрештою звинувачують у промахах та помилках, допущених нашими політиками. Цей зв'язок із фінансуванням ЄС, або потенційний вплив на фінансування Євросоюзу, є найпомітнішим наслідком цього.
На мою думку, дуже складно прямо і суворо пов'язувати фінансування з політичною стабільністю та реформами. Це ризиковано. Я рішуче підтримую умову верховенства права. Умовність верховенства права має захищати гроші ЄС від корупції, так, але регіональні фонди та фонди згуртування не повинні бути заручниками діяльності центрального уряду.
Водночас існує загроза певним чином підірвати саму довіру до європейського проєкту, оскільки є ризик підживити популістів, які кажуть: «Подивіться, що Європейський Союз робить з нами! Подивіться, як вони ставляться до нас, наче до колонії: вони намагаються нам щось нав’язувати». Отже, надто суворий зв’язок між політичною стабільністю та реформами і фінансовою підтримкою ризикує підірвати баланс сил.
Звичайно, реформи необхідні та мають бути частиною переговорів між Євросоюзом та країнами, які отримують фінансування. Але ми маємо переконатися, що ці умови виконуються. Наведу приклад із діяльності Фонду відновлення та стійкості (Recovery and Resilience Facility, RRF). Оскільки центральний уряд значною мірою управляє коштами, були випадки, коли розподіли для деяких опозиційних політиків або опозиційних мерів були, скажімо так, покаранням за бездіяльність центрального уряду.
Отже, я вважаю, що деякі види фінансування, наприклад, регіональне та фінансування в рамках політики згуртованості, не слід пов’язувати з результатами діяльності центрального уряду. Оскільки фактично існує ризик підірвати «низову» складову, яка може надати вагомі аргументи на користь проєвропейського руху.
Щодо політичної стабільності. Я не думаю, що це те, за що може виступати ЄС. Зрештою, це демократія, яка іноді, на жаль, буває хаотичною та нестабільною.
Частина політичних сил у Румунії (зокрема, ультраправа AUR) відкрито виступає проти військової допомоги Україні. Чи є ризик, що внутрішні політичні процеси в країнах ЄС почнуть прямо впливати на обсяги підтримки України?
Єлєна Калістру: Безумовно. І це справді прикро. Потрібно чіткіше пояснювати, що підтримка України — це підтримка Європи та всіх її держав, адже українці захищають не лише свою країну, а й увесь Євросоюз. Але, звісно, внутрішня політика переважає. Як кажуть, вся політика — це місцева політика (All politics is local).
Будь-якому прем’єр-міністру чи президенту європейської країни, яка зараз, можливо, стикається з економічними наслідками війни на Близькому Сході, дуже важко заявити про виділення коштів для України, не очікуючи негативної реакції. Тому потрібно краще пояснювати, чому це необхідно для усіх нас.
Як бачимо, європейська економіка зараз стикається з багатьма викликами: енергетичною кризою, зростанням витрат на оборону та конкуренцією з боку США і Китаю. Яке першочергове рішення на рівні ЄС може допомогти уникнути економічної фрагментації між країнами блоку?
Єлєна Калістру: Зараз головним пріоритетом є підготовка багаторічної фінансової рамки, тобто бюджету ЄС на наступні сім років після 2027 року. Це має важливе значення, оскільки дасть можливість європейським інституціям домовитися не лише про рамки, в яких визначено пріоритети, а й про рамки, в яких ми зможемо врахувати можливе розширення Союзу за рахунок Молдови, України та, можливо, країн Західних Балкан.
На мій погляд, це найголовніший пріоритет, оскільки він може охопити всі інші пріоритети. До того ж нам потрібно не лише говорити, а й діяти, щоб переконатися, що економічна фрагментація справді не стане тим фактором, який підірве сам проєкт ЄС.
Діагноз наших поточних проблем вже поставлений. Усі знають, у чому полягають наші проблеми: оборона, енергетика, конкурентоспроможність тощо. Зараз нам також потрібно переконатися, що для вирішення цих проблем ми маємо достатньо ресурсів.
Наприклад, у Європейському економічному та соціальному комітеті ми рішуче підтримуємо позицію Європейського парламенту щодо збільшення відповідних ресурсів у наступному бюджеті ЄС. Потім потрібно виділити більше ресурсів також на місцевому та регіональному рівнях та переконатися, що ніхто не залишиться позаду. Щоб всі країни, особливо у Східній та Південній Європі, де існує, скажімо так, економічна нерівність, змогли стати частиною цілісного Європейського Союзу. Інакше ці проблеми не вирішити. Ми сильні лише разом. Я знаю, що це звучить як кліше, але це кліше — правда.
Вибори в Угорщині та Болгарії продемонстрували силу націоналістичних та популістських партій. Чи помічаєте Ви формування «східноєвропейського блоку євроскептиків» у межах ЄС? Наскільки це загрожує єдності Євросоюзу?
Єлєна Калістру: Це справді ціла хвиля європейського скептицизму в регіоні. На мій погляд, це пов'язано з трьома факторами. Перший із них має дещо історичний характер і пов'язаний з тим, що місцеві політики цих країн на початку 90-х років, одразу після падіння комуністичних режимів, певною мірою не виправдали очікувань щодо того, що означає інтеграція до Європейського Союзу.
Вони не змогли пояснити громадянам, що не варто очікувати миттєвої дивовижної трансформації наших країн. Тому в цих суспільствах існує певне розчарування через те, що соціальні послуги та економіка відстають від західноєвропейських стандартів. Викликають незадоволення також демографічний спад та міграція багатьох людей до країн Західної Європи. Отже, з цього погляду євроскептицизм та подібні рухи певною мірою базуються на історичній травмі, яку пережили країни цього регіону.
По-друге, всі кризи, які ми пережили за останні роки — від COVID до, звісно, жорстокої агресії Росії проти України, а також подальшої енергетичної кризи та того, що ми спостерігаємо зараз — інфляції тощо, — непропорційно сильно вдарили по країнах Східної Європи. Це пов’язано з тим, що їхні економіки та державні інституції не були достатньо міцними, щоб ефективно протистояти цим викликам. Тому негативний вплив на них є важчим. А скептики та антиєвропейські рухи мають ще більше підстав для просування такого роду дискурсу.
І по-третє, як на мене, у цій частині Європи існує певне розчарування тим, як нас сприймають — нібито до нас ставляться як до держав-членів другого сорту. І тут, на мою думку, антиєвропейські сили активно просувають саме таку риторику.
Це несе величезний ризик, і наше завдання — забезпечити освіченість та інформування суспільства, залучаючи до дискусій більш витончені аргументи. Розумію, що в наш час це складно зробити. Однак я не думаю, що в нас є інше рішення, окрім як бути повністю чесними та прозорими щодо витоків наших проблем та можливостей покращення інтеграції цих країн до Євросоюзу. Цього можна досягти через ефективну політику партнерства, розвиток громадянського суспільства, зміцнення інституцій тощо.
Як Ви оцінюєте ефективність боротьби з дезінформацією та гібридними атаками з боку Росії? Чи має ЄС достатньо відповідних інструментів?
Єлєна Калістру: На мою думку, ми схильні бути надто критичними до Євросоюзу. Навіть, якщо у вас зараз недостатньо інструментів протидії впливам агресора, то з часом їх починають розробляти, їх стає більше. До того ж варто розуміти, що питання не в тому, які інструменти правильні.
Звісно, значний досвід у цьому мають Україна, Молдова, але й такі країни, як Румунія, де внаслідок масштабного втручання РФ анулювали результати першого туру президентських виборів. У всіх нас є напрацьований досвід. Ми добре розуміємо, що потрібне комплексне поєднання перевірки фактів, протидії дезінформації, якісної журналістики та розвитку медіаграмотності. Інструменти нам відомі.
На мою думку, зараз важливо мати достатній масштаб і ресурси для ефективного протистояння цим загрозам. Адже гібридні атаки з боку Росії не фінансуються дрібницями. У них насправді є потужні ресурси. Потрібно переконатися, що коли ми говоримо про витрати на оборону, про сильнішу оборонну політику ЄС, то йдеться не лише про захист у фізичному просторі, а й в онлайн-просторі, який набуває дедалі більшого значення, а іноді навіть переважає за важливістю.
На Вашу думку, якою може бути стратегія ЄС щодо України: це може бути тимчасова потужна підтримка на час війни чи все ж таки довгострокова інтеграція як важливий елемент європейської безпеки?
Єлєна Калістру: І те, й інше. Було б наївно думати, що ми можемо мати або те, або інше. Я вважаю, що це головний урок, який ми повинні засвоїти з того, що сталося з Україною. Безпека — це не дешево, і це не те, що можна сприймати як належне. На жаль, це те, у що потрібно інвестувати негайно та в довгостроковій перспективі.
Відповідь може бути дуже-дуже короткою: так, нам потрібні обидва ці підходи. Хоча, звісно, це означає, що нам необхідно мати ресурси для їх реалізації. Але це не питання вибору.
Ми не можемо дозволити собі втратити Україну як сильну державу, здатну забезпечити власну безпеку і, як наслідок, безпеку Європейського Союзу.
