Завтра, 5 лютого 2026 року, спливає термін дії СНО-III, і це закриває останню «страховочну сітку» стратегічної стабільності між США та Росією.
Навіть до формального закінчення договір вже був у багатьох аспектах роззброєний політично. Після призупинення в 2023 році зупинилися обміни даними та інспекції — тобто зникла прозорість, заради якої такі угоди взагалі укладаються.
Перспективи швидко укласти нову, повноцінну та ратифіковану угоду виглядають невизначеними. Причина не тільки в рівні конфронтації, але й у різних рамках майбутньої угоди: США хочуть розширити предмет переговорів до «всіх аспектів» ядерних боєзарядів (включаючи тактичні) і фактично наполягають на включенні в угоду КНР, тоді як Москва наполягає, що в розрахунок повинні входити й ядерні сили союзників США по НАТО, перш за все Великобританії та Франції (у них арсенали суттєво менші). На цьому фоні Китай нарощує потенціал і, за різними оцінками, може наблизитися до паритету з США та Росією вже до кінця цього десятиліття — до 2035 року. Це ускладнює переговори ще більше.
Що це означає в практичному сенсі? По-перше, зникає юридична стеля (при СНО-III це 1 550 розгорнутих стратегічних боєзарядів і 700 розгорнутими носіями, плюс загальний ліміт пускових установок). По-друге, прискорюється гонка озброєнь: у обох сторін є завантажувальний потенціал на існуючих ракетах, і в сценарії без договору кількість розгорнутих стратегічних боєзарядів може приблизно подвоїтися за рахунок доведення носіїв до технічного максимуму. При цьому США мають можливість швидко наростити розгортання за рахунок резервних боєзарядів, а Росія, в свою чергу, спирається на більший тактичний сегмент, який взагалі ніколи не був нормально обмежений договорами.
Чи стає світ ближчим до ядерної катастрофи? Не до катастрофи просто завтра, але точно ближче до ядерної нестабільності. Менше передбачуваності, більше підозр, більше стимулів готуватися до гіршого і вищий ризик помилок оцінки в кризах. А коли запускається динаміка гонки озброєнь, її потім дуже важко зупинити.
Руслан Бортнік
