Вибори у Вірменії — це поразка Росії.
Поразка силових методів тиску, поразка з точку зору збереження адміністративно-політичного контролю РФ над Вірменією та намагання відновити прямий контроль над Єреваном. Пашинян для Москви чужий, його не сприймали там. Хоча він і не був прямо ворожим Кремлю, це теж треба розуміти і не мати якихось ілюзій. Але це безумовно поразка Кремля — як і перемога Пашиняна.
Пашинян залишається при владі. І тут я зроблю парадоксальний висновок: не варто чекати відразу якогось розриву з РФ, ЄАЕС, ОДКБ, різку переорієнтацію на Захід, тощо. Ні. На мій погляд, більш вірогідний сценарій — відновлення політики багатовекторності, намагання Пашиняна зняти напругу у відносинах з Кремлем, продемонструвати договороздатність. Це не означає, що Пашинян відмовиться від курсу на євроінтеграцію, але це не буде стрімкий рух в Європу, а cкоріше повільне відповзання від Росії. Бо Вірменія дуже сильно залежить від Москви, там є військова присутність РФ, тошо.
Пашинян не буде ризикувати. Для нього тема євроінтеграції була виборчою стратегією — не політичною, а саме виборчою. Але вибори закінчились. Пашинян не відмовиться від проєвропейської стратегії, але балансуватиме в цьому питанні з Росією. Не варто також вважати, що ті, хто голосували за опозицію, проти євроінтеграції. Ні, вони перш за все проти Пашиняна, вони не сприймають його за програну війну, за авторитарні нахили. Там є багато таких виборців і таких політиків, з деякими я навіть спілкувався особисто.
Нинішня Вірменія взагалі дуже нагадує Україну до 2014 року. Пашинян — це такий мікс Ющенка і Кучми з вірменськими особливостями. Тож ось така непроста ситуація і надалі зберігатиметься у Вірменії.
Володимир Фесенко
