Візит Путіна до Китаю є досить показовим.
Фактично ми спостерігаємо зміну світової полярності та пріоритетів глобальних гравців, і цікаво це з декількох сторін.
Першочергове — таймінг. Візит планувався заздалегідь, але заради візита Трампа китайська сторона вирішила його перенести. У великій дипломатії це майже завжди можна зчитувати як сигнал. Так, Росія залишається важливим фактором та інструментом для КНР, але зустріч з американським лідером пріоритетніша. Саме зустріч Сі з Трампом задаватиме тон розмови з Путіним, а не навпаки. Для російської сторони це болісна реальність, яка йде врозріз з внутрішньою політичною міфологію, яка багато десятиріч позиціонувала РФ як рівнозначну наддержаву. Наразі це вже не так.
Така послідовність була обрана через те, що візит Трампа мав узгодити спільну позицію держав щодо глобальної безпеки. Психологія китайської політики тяжіє до стабільності та зрозумілих правил гри. Піднебесна може дозволяти іншим воювати та конфліктувати аж до того моменту, доки це не руйнує саму систему і доти, доки усі «молодші партнери» залишаються контрольованими. Росія виступає у ролі такого партнера: це корисний інструмент для протистояння Заходу, вигідний постачальник дешевих ресурсів — але й потенційний фактор ризику, який варто стримувати.
Китай традиційно не виступає прямим посередником, але все більш впевнено посідає роль «центру тяжіння» світової дипломатії. І на зустрічі з американським лідером, серед інших глобальних питань, порушили й питання України. Китаю не вигідна надмірна ескалація конфлікту, а для американського лідера зупинка війни при його каденції — принципове питання.
На зустрічі Путіна та Сі варто очікувати публічних загальних фраз: про економіку, стабільність та стримані промови про мир у регіоні. Основну частину пресрелізів займатимуть питання ресурсів та торгівлі, можуть зачепити і тему «Сили Сибіру-2». Але кулуарно варто очікувати вимоги поступової деескалації конфлікту. Китай обережний у формулюваннях та не буде відмовлятися від традиційної позиції «над сутичкою», але залежність Росії від китайського ринку в умовах ізоляції від Заходу та тих економіко-соціальних проблем, які оголила війна, змушуватиме Кремль дослухатися навіть до дрібних натяків.
Візит Путіна до Китаю — це притча про те, як держава через нереалістичні амбіції та бажання встановити власну гегемонію над сусідом сама потрапила під чужий вплив.
Максим Гончаренко
