The Economist: Іран збільшив доходи від нафти попри війну зі США

Попри удари по нафтовій інфраструктурі, Іран продовжує отримувати значні доходи від експорту нафти.

За даними The Economist, завдяки зростанню цін на «чорне золото» та підтримці з боку китайських «чайників» і тіньових фінансових схем, прибутки країни майже вдвічі перевищують рівень до початку бойових дій. Експорт нафти залишається на рівні 2,4–2,8 млн барелів на добу.

Енергетичний парадокс війни

П’ятий тиждень війни між США та Іраном стала важким випробуванням для світового нафтового ринку. Через закриття Ормузької протоки 15% світової нафти не може дійти до покупців. Країни Перської затоки змушені скорочувати видобуток і втрачають експортні надходження.

Іран - виняток. Його танкери продовжують курсувати протокою, а доходи від нафти зросли майже вдвічі порівняно з довоєнним рівнем. Країна може програвати на полі бою, але виграє енергетичну війну.

Скільки нафти експортує Іран

За даними джерела The Economist, обізнаного з нафтовим обліком Ірану, країна зараз експортує:

• 2,4-2,8 млн барелів нафти та нафтопродуктів на добу;

• з них 1,5-1,8 млн барелів сирої нафти.

Це стільки ж, скільки в середньому за минулий рік, але ціни на іранську нафту значно зросли.

Як влаштована іранська нафтова машина

Іранський нафтовий бізнес тримається на трьох китах: продавці, судноплавство та тіньові банки.

Продавці. Номінально експортом займається державна National Iranian Oil Company (NIOC). На практиці різні фракції влади - від МЗС до поліції - отримують квоти на продаж. Усіма цими структурами керують близько 20 олігархів.

Корпус вартових. Більшість зростання експорту забезпечує Корпус вартових ісламської революції (IRGC), який володіє власними нафтовими родовищами. Його міжнародний підрозділ "Кудс" контролює 25% видобутку сирої нафти.

Судноплавство. IRGC контролює Ормузьку протоку та логістику. Компанії, афілійовані з корпусом, координують транспортування. Танкери отримують коди доступу, а в протоці їх супроводжують невеликі катери IRGC. Деякі судна сплачують “податок” у кілька мільйонів доларів.

Куди йде нафта

Кінцевий пункт призначення - Китай, який поглинає понад 90% іранського експорту. Покупцями виступають близько 100 малих "чайникових" НПЗ у провінції Шаньдун.

До війни "чайники" отримували знижку 18-24 доларів за барель іранської нафти. Тепер, коли інші постачання з Перської затоки перекриті, знижка скоротилася до 7-12 доларів. З урахуванням фрахту нафта для Китаю подорожчала.

Тіньова фінансова система

Платіжна система Ірану побудована на "трастових" рахунках у дрібних китайських банках. Ці рахунки реєструються на підставних компаній, створених місцевими посередниками. Гроші проходять через сотні таких рахунків, перш ніж потрапити куди потрібно Ірану.

Частина коштів залишається в Китаї для оплати імпорту, решта розподіляється по всьому світу. The Economist отримав назви двох китайських компаній, які переказували іранські нафтові гроші в останні місяці. Вони проводили транзакції з виробниками пластику в Індії, Казахстані та Туреччині.

Оператори використовують додаткові рівні підставних компаній і діють "з крайньою обережністю". Гроші осідають у банках Східної Азії, Британії, Німеччини, Грузії, Італії та Румунії.

Чи можна зупинити цей механізм

Система настільки розгалужена й захищена, що навіть іранському центробанку важко відстежити всі потоки. На думку експертів, зупинити її зможе лише тотальне знищення енергетичної інфраструктури Ірану - але на це Тегеран відповість ударами по нафтових об’єктах інших країн Перської затоки.