Трамп хоче відновити в’язницю Алькатрас: 10 фактів про найстрашнішу тюрму США

В’язниця Алькатрас на однойменному острові у затоці Сан-Франциско була призначена для утримання найнебезпечніших злочинців Америки, здобувши славу неприступної фортеці. Сьогодні це популярний туристичний об’єкт, який щороку привертає понад мільйон відвідувачів. Днями президент США Дональд Трамп заявив про відновлення функціонування в'язниці Алькатрас, що викликало бурхливі обговорення. Розповідаємо 10 цікавих фактів про наймоторошнішу в’язницю в світі. 

Що було на Алькатрасі до в’язниці

Свою назву острів Алькатрас отримав від іспанського дослідника Хуана Мануеля де Аяла, який у 1775 році вперше наніс його на карту під назвою «La Isla de los Alcatraces» (з іспанської «Острів Пеліканів»). Перш ніж стати найсуворішою федеральною в’язницею Сполучених Штатів, острів Алькатрас був захисною фортецею, маяком та військовою тюрмою.

Стратегічне значення Алькатрасу зросло в середині 19 століття під час «золотої лихоманки» в Каліфорнії, що викликало потребу в захисті затоки. У 1850 році президент Філлмор зарезервував острів для військових цілей, а в 1853 році розпочалося будівництво першої постійної фортеці на західному узбережжі США, оснащеної гарматами. Алькатрас багато років слугував військовим гарнізоном та складом зброї. У 1854 році на острові збудували перший маяк.

Згодом окрім оборонної функції, острів почав використовуватися і як військова в'язниця. Перших ув'язнених – дезертирів та інші військовослужбовці, які скоїли злочини – доставили сюди в 1859 році. Далі військова в'язниця на Алькатрасі поступово розширювалася, і до початку 20 століття тут утримувалися не лише військові злочинці, але й цивільні особи, засуджені військовими трибуналами.

Отже коли у 1934 році Міністерство юстиції США вирішило перетворити Алькатрас на федеральну в'язницю суворого режиму, острів вже мав тривалу історію як місце утримання під вартою.  

Репутація неприступної в'язниці

Коли у 1934 році Алькатрас став федеральною в'язницею, його головною метою було утримання найбільш небезпечних та проблемних злочинців, з якими не могли впоратися інші пенітенціарні заклади. Саме тоді почала формуватися репутація Алькатрасу як неприступної в'язниці – місця, звідки втеча здавалася абсолютно неможливою. 

Алькатрас знаходиться посеред холодної та бурхливої затоки Сан-Франциско. Сильні течії, крижана вода та значна відстань до берега створювали природні перешкоди для будь-якої спроби втечі водним шляхом. Навіть досвідчені плавці навряд змогли б подолати цю відстань.

Суворі умови утримання та жорсткі правила значно обмежували можливості для планування та здійснення втечі. 

Багаторівнева система безпеки Алькатрасу вважалась однією з передових на той час. В'язницю оточували високі стіни, сторожові вежі з озброєною охороною, постійні патрулі, численні металеві решітки та двері з складними замками. 

Психологічний тиск від усвідомлення повної ізоляції та безнадійності мав стримуючий ефект. В'язні розуміли, що вони перебувають на острові, відрізаному від зовнішнього світу, і будь-яка спроба втечі є дуже ризикованою. Однак, попри цю грізну репутацію,  кілька офіційних спроб втечі все ж трапились.

Втечі з Алькатрасу

За час функціонування федеральної в'язниці Алькатрас (1934-1963 роки) офіційно 36 ув’язнених скоїли 14 спроб втечі. 23 в’язнів спіймали, 6 застрелили при спробах втечі. Щодо 3 немає жодних доказів, і вважається, що вони потонули в холодних водах затоки Сан-Франциско.

Найвідомішою та найзагадковішою залишається спроба втечі 11 червня 1962 року за участю Френка Морріса та братів Джона та Кларенса Енглінів.

Вони прорили стіни своїх камер, використовуючи вентиляційні шахти та виготовивши саморобний гумовий пліт з підручних засобів. У їхніх ліжках знайшли реалістичні голови-муляжі, що дозволило їм виграти час до виявлення втечі. 

ФБР вважає, що Морріс та брати Енгліни потонули в затоці. Однак, оскільки їхні тіла так і не знайшли, питання про долю втікачів залишається відкритим, породжуючи численні теорії щодо їхнього виживання. 

У 2020 році ірландське агентство Rothco та компанія IdenTV, розробник програми розпізнавання облич на основі штучного інтелекту, заявили, що їхня система ідентифікувала братів Джона та Кларенса Енглінів на фотографії 1975 року з Бразилії.

Родичі вважають, що ця світлина, подарована їм другом сім'ї, який стверджував, що відвідував братів Енглінів у Бразилії, доводить, що в’язні дісталися свободи та побудували життя в Південній Америці.

Серед інших спроб втечі виділяється інцидент 1937 року за участю Теодора Коула та Ральфа Роу. Ці двоє в'язнів під час роботи в майстерні розпиляли металеві прути вікна. Їм вдалося вибратися з будівлі, але їх помітили охоронці, які застрелили їх під час спроби перелізти через огорожу.

Битва за Алькатрас у травні 1946 року стала однією з найкривавіших спроб втечі в історії в'язниці. Шість в'язнів, озброївшись саморобною зброєю, захопили контроль над частиною блоку D. У результаті дводенної облоги загинули троє в'язнів та двоє охоронців, решту втікачів затримали.

 

Знамениті в'язні за мурами Алькатрасу

Згідно з тюремним реєстром, в Алькатрасі утримувалося 1576 в'язнів протягом його функціонування як федеральної в'язниці у 1934 - 1963 роками.

Одним з найвідоміших в'язнів Алькатрасу був Альфонсе «Аль» Капоне. Цей гангстер контролював злочинний світ Чикаго під час «сухого закону», його засудили за ухилення від сплати податків у 1931 році. Капоне провів в Алькатрасі кілька років з 1934 по 1939. В умовах суворої ізоляції він втратив кримінальний вплив та почав страждати він нейросифілісу. В 1939 році його звільнили та перевели до іншої в'язниці для відбування покарання за неповагу до суду, звідки він вийшов 16 листопада того ж року. 

Ще однією знаковою фігурою серед в'язнів Алькатрасу є Джордж «Кулемет» Келлі. Відомий своїми зухвалими пограбуваннями банків та викраденнями, Келлі зі своєю дружиною Кетрін був одним з найрозшукуваніших злочинців свого часу. Він потрапив до Алькатрасу в 1934 році та провів там 17 років. У 1951 його перевели до в'язниці Лівенуорт де він помер від серцевого нападу у 1954 році. Саме Келлі, за легендою, першим назвав Алькатрас «Островом Зла». 

Особливе місце серед в'язнів займає Роберт Страуд, більш відомий як «Птахолов з Алькатрасу». Своє прізвисько він отримав під час утримання у в'язниці Лівенворт, де розводив птахів та займався їх вивченням. Страуда перевели в Алькатрас у 1942 році, де він провів 6 років у камері та 11 років у тюремній лікарні. У 1959 році через погіршення здоров'я його перевели до медичного центру у Спрінгфілді, де він помер через 4 роки.

 

Суворі правила та умови життя в Алькатрасі

Життя за мурами Алькатрасу було навмисно суворим та позбавленим будь-яких зручностей. Федеральна влада прагнула створити умови, які б не лише унеможливлювали втечу, але й психологічно тиснули на злочинців.

Багато в'язнів утримувалися в одиночних камерах розміром приблизно 1,5 на 2,7 метра. Ці тісні приміщення мали лише ліжко, туалет та умивальник. У перші роки існування у в'язниці діяв «закон тиші» — політика, яка забороняла будь-яке спілкування між ув'язненими. Це призводило до психологічного виснаження і навіть божевілля. Згодом цю практику скасували через численні скарги. 

Ув'язнені жили за суворим графіком, який не залишав місця для вільного часу чи ініціативи. Підйом рано вранці, сніданок у камерах, робота на різних об'єктах в'язниці, обід, знову робота, вечеря в камерах та відбій. 

Більшість в'язнів Алькатрасу працювали для забезпечення життєдіяльності в'язниці: пральня, майстерня з ремонту взуття, швейна майстерня, механічна майстерня, прибирання та обслуговування території, робота в їдальні. Платили мало — кілька центів на годину. Проте ці невеликі суми дозволяли в'язням купувати деякі предмети особистої гігієни або тютюн у тюремному магазині.

Харчування в Алькатрасі дозволяло не померти з голоду. Їжа була простою та одноманітною, а будь-які спроби пронести зайву їжу або влаштувати собі "привілеї" суворо карались. Типове меню вечері включало суп, зелений салат або овочі, хліб або булочки, картоплю, рис або макарони, м'ясну страву та десерт. У свята подавали страви з індичкою, подарункові набори, що містили цукерки, фрукти та сигарети. Іноді під час їжі виступав музичний композиційний склад ув'язнених.

В'язні мали обмежений доступ до зовнішнього світу. Листування піддавали цензурі, дозволялося дуже мало відвідувань, які залежали від поведінки ув'язненого. Доступ до преси та радіо обмежувався, щоб мінімізувати інформацію про зовнішній світ та можливі плани втечі.

За порушення правил суворо карали: позбавлення привілеїв (таких як відвідування або листування), карцер (одиночне ув'язнення в темній та холодній камері) та фізичні покарання. Ув'язнених, які порушували правила, могли перевести до блоку D, відомого як «Дірка", де люди перебували в повній темряві, без одягу, з обмеженим харчуванням (хліб і вода). Попри те, що офіційно фізичні покарання не були передбачені правилами Алькатрасу, є свідчення про жорстоке поводження з в'язнями з боку деяких працівників.

 

Чому закрили в’язницю Алькатрас 

Незважаючи на свою легендарну репутацію та статус однієї з найвідоміших в'язниць у світі, Алькатрас проіснував як федеральна установа суворого режиму недовго – лише 29 років, з 1934 по 1963 рік. Рішення про закриття ґрунтувалося на економічних причинах.

Насамперед, це висока вартість утримання в’язниці. Розташування на острові створювало логістичні труднощі та збільшувало витрати на транспортування продуктів харчування, медикаментів, персоналу та інших необхідних ресурсів.  

Зношеність будівель та застаріла інфраструктура Алькатрасу вимагали значних інвестицій у ремонт та модернізацію. В'язничні блоки, збудовані ще на початку 20 століття як військова в'язниця, поступово руйнувалися під впливом солоного морського повітря та часу. А модернізація систем безпеки теж потребувала значних фінансових вкладень.

Зміна філософії кримінального правосуддя також стала важливою причиною закриття. У 1960-х роках зростало розуміння, що ізоляція та суворі умови не сприяють реабілітації, а акцент зміщувався на ресоціалізацію та гуманність. Алькатрас з його жорстким режимом та відсутністю програм не відповідав цим новим тенденціям.

У 1963 році генеральний прокурор Роберт Кеннеді оголосив про закриття федеральної в'язниці Алькатрас. Останніх в'язнів перевели до інших установ.

Перетворення на туристичну пам'ятку: друге життя Алькатрасу

Після свого закриття у 1963 році острів Алькатрас, його унікальна історія та містична аура приваблювали велику увагу громадськості. На початку 1970-х років почалися розмови про можливість перетворення колишньої в'язниці на туристичну пам'ятку. 

У 1972 році Алькатрас увійшов до складу Національної зони відпочинку «Золоті ворота» (Golden Gate National Recreation Area) під управлінням Служби національних парків США. У 1976 Алькатрас внесли до Національного реєстру історичних місць. А через 10 років у 1986 Алькатрас отримує статус Національної історичної пам'ятки. 

Перші екскурсії на острів почали проводитися у 1973 році. Відвідувачі отримали можливість на власні очі побачити легендарні тюремні блоки, одиночні камери, їдальню, дворик для прогулянок та інші частини в'язниці, які колись були закриті для зовнішнього світу.

Відкриття для публіки допомогло зберегти будівлі в'язниці від подальшого руйнування та забезпечило їхнє майбутнє як важливого історичного об'єкта. Туризм став значним джерелом доходу для Сан-Франциско, створюючи робочі місця та залучаючи інвестиції. 

Сьогодні екскурсії на острів Алькатрас— одна з найпопулярніших туристичних атракцій Сан-Франциско. Квитки часто розпродаються задовго до дати відвідування. Алькатрас щорічно приймає понад мільйон відвідувачів. Цікавою частиною екскурсії є аудіотур, який пропонує відвідувачам голоси колишніх в'язнів та охоронців, що розповідають про своє життя та досвід в Алькатрасі.

 

Корінні американці і Алькатрас 

З кінця 19 до початку 20 століття на Алькатрасі утримували значну групу корінних американців. Найбільша група — 19 лідерів племені Гопі, яких у 1895 році без суду ув'язнили за опір політиці уряду США щодо примусової освіти та асиміляції їхніх дітей у школах-інтернатах далеко від дому. Плем’я вважали вороже налаштованим за відмову вести сільське господарство так, як їм вказував уряд, та за протидію насильницькому вилученню дітей. 

Інші корінні американці також утримувалися в дисциплінарних казармах на острові протягом в кінці 19-початку 20 ст. Це представники племен Паюте та Чірікауа-Апачі. 

У 1969-1971 роках лідер племені могавків Річард Оукс разом із організацією «Індіанці всіх племен» захопили Алькатрас. Група хотіла створити на Алькатрасі культурний центр корінного населення. Щоб виправдати свої дії, активісти посилалися на Договір Форт-Ларамі, угоду 1868 року між Сполученими Штатами та корінними американцями, згідно з якою всі покинуті федеральні землі мають повернути корінному населенню.

Однак згодом Оукс покинув острів через трагічну смерть падчерки, а громадський інтерес до ініціативи згас. З плином місяців кількість людей на острові почала скорочуватися. А у червні 1971 року, озброєні федеральні маршали силою вивели останніх активістів з острову. 

Захоплення Алькатрасу — важлива подія в історії корінного населення Америки. Щороку представники різних племен повертаються на острів у День Колумба та День подяки для проведення Церемонії Сходу Сонця на честь корінних народів, вшановуючи найдовше захоплення, здійснене корінними американцями в історії США.

Алькатрас у кінематографі

Про Алькатрас зняли чимало фільмів та серіалів, які використовували його похмуру історію та містичну ауру як основу для своїх сюжетів.  

Втеча з Алькатрасу (Escape from Alcatraz, 1979) — класичний трилер з Клінтом Іствудом у головній ролі, заснований на реальній історії Френка Морріса та братів Енглінів. Вважається одним з найкращих фільмів про втечу з в'язниці.

Скеля (The Rock, 1996) — бойовик з Шоном Коннері, Ніколасом Кейджем та Едом Гаррісом, де група морських піхотинців захоплює Алькатрас, утримуючи заручників.

Птахолов з Алькатрасу (Birdman of Alcatraz, 1962) — біографічна драма з Бертом Ланкастером у ролі Роберта Страуда, відомого як "Птахолов з Алькатрасу".

Вбивство першого ступеня (Murder in the First, 1995) — драма про молодого адвоката, який захищає в'язня Алькатрасу, звинуваченого у вбивстві іншого ув'язненого.

Точка без повернення (Point Blank, 1967) — нуарний трилер з Лі Марвіном, частина дії якого відбувається на Алькатрасі.

Книга Ілая (The Book of Eli, 2010) — Постапокаліптичний фільм, фінал якого відбувається на острові Алькатрас.

Люди Ікс: Остання битва (X-Men: The Last Stand, 2006) - У цьому фільмі Алькатрас використовується як місце утримання мутантів.

Існують також старіші фільми, такі як Острів Алькатрас (Alcatraz Island, 1937) та Король Алькатрасу (King of Alcatraz, 1938). 

Майбутнє Алькатрасу: Нова глава в історії «Скелі»?

Президент США Дональд Трамп 4 травня у дописі в його соцмережі Truth Social заявив, що доручив Бюро в'язниць, Міністерству юстиції, ФБР та Службі внутрішньої безпеки знову відкрити Алькатрас у якості в’язниці.

Відбудуємо та відкриємо Алькатрас! Занадто довго Америка страждала від жорстоких злочинців та рецидивістів, покидьків суспільства, які ніколи не принесуть нічого, крім страждань та страждань. Коли ми були серйознішою нацією, у минулому, ми не вагалися ув'язнювати найнебезпечніших злочинців та тримати їх подалі від будь-кого, кому вони могли б завдати шкоди. Так і має бути. Ми більше не будемо терпіти цих серійних злочинців, які поширюють бруд, кровопролиття та хаос на наших вулицях. Ось чому сьогодні я доручаю Бюро в'язниць разом з Міністерством юстиції, ФБР та Службою внутрішньої безпеки знову відкрити значно розширений та перебудований Алькатрас, щоб розмістити найжорстокіших правопорушників Америки. Ми більше не будемо заручниками злочинців, головорізів та суддів, які бояться виконувати свою роботу та дозволяють нам виселяти злочинців, які незаконно прибули до нашої країни. Повторне відкриття Алькатрасу слугуватиме символом Закону, Порядку та справедливості. Ми ЗРОБИМО АМЕРИКУ ЗНОВУ ВЕЛИКОЮ!

Речник Бюро в'язниць заявив, що організація «виконуватиме всі президентські накази».

Трамп пояснив, що ідея про відновлення Алькатрасу виникла через розчарування «радикалізованими суддями», які наполягали на тому, щоб ті, кого депортують, мали належну правову процедуру.  Це розпорядження було видано на тлі конфліктів президента США з судами. У березні Трамп відправив до Сальвадору 238 депортованих членів венесуельського злочинного угруповання «Трен-де-Арагуа». Пізніше злочинців перевели до Центру утримання під вартою терористів CECOT у Сальвадорі. Згодом Трамп попросив президента країни Найіба Букеле збудувати в'язниці і для американських злочинців. 

Можливі зміни в туристичній діяльності є одним з перших питань, що виникають у зв'язку з планами відновлення в'язниці. Якщо Алькатрас знову стане місцем утримання злочинців, доступ туристів, ймовірно, обмежать. 

Перетворення колишньої туристичної пам'ятки на в'язницю суворого режиму також вимагатиме значних інвестицій у відновлення та модернізацію систем безпеки.  

Колишня спікерка Палати представників Ненсі Пелосі поставила під сумнів доцільність повторного відкриття в'язниці після стількох років. «Зараз це дуже популярний національний парк і головна туристична пам'ятка. Пропозиція президента не є серйозною», – написала вона у X.

До того ж Бюро в'язниць наразі має 16 пенітенціарних установ, які виконують ті ж функції суворого режиму, що й Алькатрас, включаючи установу максимального режиму у Флоренції, штат Колорадо, та пенітенціарну установу США в Терре-Хот, штат Індіана, де розташована камера смертників.

Реалізація планів щодо відновлення в'язниці може зіткнутися з юридичними перешкодами, фінансовими труднощами та громадським опором. З іншого боку, наполегливість адміністрації Трампа може обернутися тим, що легендарна «Скеля» знову відчинить свої камери для ув'язнених.