У справі, яка шокувала США своєю жорстокою і водночас символічно тривожною історією, суд у штаті Юта виніс вирок авторці дитячої книги про втрату, яка сама, за версією слідства, позбавила життя свого чоловіка, а вже після його смерті написала про те, як переживати горе. Вирок став фінальною точкою розслідування, яке тривало кілька років і розкривало дедалі темніші деталі сімейної трагедії, що перетворилася на кримінальну справу.
Суд у штаті Юта засудив 35-річну Коурі Річінс до довічного ув’язнення без права на дострокове звільнення після того, як присяжні визнали її винною в умисному вбивстві за обтяжувальних обставин. За матеріалами слідства, у 2022 році вона нібито підмішала своєму чоловікові Еріку Річінсу смертельну дозу фентанілу в напій у їхньому будинку поблизу Парк-Сіті, причому експертиза показала, що кількість речовини в кілька разів перевищувала летальну норму.
Прокурори заявили, що мотивом могли бути гроші та особисте життя, адже жінка, за їхніми даними, мала великі борги, оформила страхові поліси на життя чоловіка без його відома і розглядала майбутнє з іншим партнером, а також нібито сподівалася отримати мільйони доларів після його смерті. Окремо слідство встановило, що ще до трагедії вона, за версією обвинувачення, намагалася отруїти чоловіка на День святого Валентина, підмішавши фентаніл у сендвіч.
У суді також були представлені листування та пошукові запити, які, за словами прокурорів, свідчили про підготовку до злочину, включно з інформацією про смертельні дози наркотиків і навіть запитами про те, як виглядають записи про отруєння у свідоцтвах про смерть. Сама Річінс провину не визнає і під час засідання назвала вирок «абсолютною брехнею», наполягаючи на своїй невинуватості.
Справу додатково обговорювали в суспільстві через те, що після смерті чоловіка вона випустила дитячу книжку про переживання втрати, що створило різкий контраст між публічним образом і кримінальними звинуваченнями. Родина загиблого після вироку заявила про полегшення і відчуття справедливості, тоді як троє дітей подружжя, які дали письмові свідчення, висловлювали страх і бажання, щоб мати залишалася у в’язниці, побоюючись її можливого звільнення.