Восьмий понеділок цього року і моя чергова колонка для UA.News.
Цього тижня новин було стільки, що обрати три найважливіші виявилося непросто. Окремо проситься розмова про інтерв’ю Валерія Залужного, окремо – про інтерв’ю Володимира Зеленського BBC. Обидві теми точно заслуговують на окремий розбір, і якщо наступного тижня нас не накриє чимось ще гучнішим, я до них повернуся й напишу, що про все це думаю.
А сьогодні зупинюся на трьох інших історіях.
Перше, про що хочу сказати, – історія з Германом Галущенком. Колишнього міністра енергетики і вже ексміністра юстиції затримали на кордоні, коли він намагався виїхати з України. Йому оголосили підозру у справі «МІДАС» – про багаторічні схеми в енергетиці та сотні мільйонів, виведених із державних компаній. Галущенко на камери ображається: мовляв, нічого поганого не зробив, просто хотів перетнути кордон, а з нього роблять ледь не злочинця.
Справжній мороз по шкірі починається, коли у суді зачитують листування з його телефона. У переписці з’являється повідомлення від тодішнього заступника міністра юстиції Євгена Пікалова. Він пише про детектива НАБУ Руслана Магомедрасулова: від СБУ надійшло «прохання» забезпечити для нього «особливі умови» в СІЗО – камеру з неприємними сусідами. До повідомлення додається фото камери. Відповідь Галущенка – короткий «+».
Тобто силовий орган «просить» тиснути на конкретного детектива через умови утримання. Заступник міністра юстиції не відмовляє, не обурюється, а передає це далі. Міністр фактично погоджується. Це вже не про абстрактну корупцію, а про використання свого становища для тиску на незалежний орган. СІЗО перетворюється на інструмент помсти.
Коли ця історія спливла, я окремо подивилася, хто такий Євген Пікалов і що він із себе представляє. Виявилося, що він давно в системі: працював у МВС та споріднених структурах, за міністра Дениса Монастирського очолював внутрішню безпеку Нацполіції. Знайшла й інтерв’ю, зовсім недавнє – від березня 2025 року, – де він розповідав, що в команди є ще багато ініціатив із реформування пенітенціарної системи «відповідно до європейських стандартів». Але щось важко повірити, що європейські стандарти передбачають прохання підібрати детективу НАБУ погану камеру і неприємних сусідів.
У більшості демократичних країн працює негласне правило: якщо твоя репутація серйозно вдарена скандалом, ти йдеш. Міністри складають повноваження через завищену оплату оренди, помилку в декларації, неправильну парковку. Тому що політична відповідальність – це не тільки вирок суду, а й готовність взяти на себе удар за власні рішення.
У нас натомість маємо гігантський скандал у справі «МІДАС» і «справі Міндіча»: уже ціла низка людей із влади або має підозри, або їхні імена регулярно спливають у зв’язку з цією історією. Ми бачимо листування про «особливі умови» для детектива НАБУ, бачимо, наскільки прогнила система – і чуємо тишу. Пікалов лишається у вертикалі, Галущенко ображається. Президент не виходить до громадян із чіткою позицією, не збирає велику пресконференцію, не пояснює, як держава до цього ставиться і які висновки будуть зроблені.
І тим часом у тій самій Європі на цьому тижні британська поліція заарештувала Ендрю Маунтбеттен-Віндзора, колишнього принца Ендрю, молодшого брата чинного короля, за підозрою в misconduct in public office – зловживанні службовим становищем у зв’язку з його стосунками з Джеффрі Епштейном. Король Чарльз публічно сказав, що law must take its course – закон має діяти, і що ніхто не стоїть над розслідуванням.
Тобто навіть коли йдеться про члена королівської родини, система демонструє: так, є арешт, є слідство, є готовість монарха не прикривати родича. А у нас – справи НАБУ, «справа Міндіча», листування про камери в СІЗО, і водночас – повна мовчанка з боку тих, хто мав би показувати приклад політичної відповідальності.
Друга тема тижня – зі США, але дуже показова для всіх, хто любить відчувати себе «господарем світу».
Верховний суд США у справі Learning Resources vs Trump визнав, що Дональд Трамп вийшов за межі повноважень, коли під приводом «загроз нацбезпеці» запроваджував свої мита, спираючись на закон про надзвичайні економічні повноваження (IEEPA). Після цього Конгрес узявся скасовувати частину цих рішень і повертати контроль над торговельною політикою собі.
Тепер справа переходить у площину цифр. Аналітики підраховують, у скільки це може обійтися бюджету США: йдеться не про мільйони, а про десятки мільярдів доларів, і в окремих оцінках фігурує сума до приблизно 170 мільярдів доларів мит, які уряд зібрав за час дії цих тарифів і які бізнес може вимагати повернути через суди.
Трамп будував образ людини, яка одноосібно перекроює світову економіку й може карати митами кого завгодно. А тепер виявляється, що над його рішеннями є суд і Конгрес, які здатні не лише посперечатися в ефірі, а й юридично їх скасувати – з реальними фінансовими наслідками. Для його репутації це дуже відчутний удар і всередині країни, і назовні.
Третя історія цього тижня – зі спорту.
На Олімпіаді в Мілано–Кортіна американська фігуристка Alysa Liu виграла золото в жіночому одиночному катанні – перше для США в цьому виді за понад двадцять років. Кілька років тому вона пішла зі спорту через вигорання після Пекіна-2022, коли тиск, дієти й очікування з усіх боків стали занадто важкими. Потім повернулася – уже на інших умовах.
У цій історії найбільше чіпляє шлях, а не тільки медаль. Ліу відкрито говорить, що тепер катається так, щоб це було в радість: під музику, яка подобається їй, з таким графіком тренувань, при якому лишається життя поза льодом. І саме в такому режимі вона бере золото – просто роблячи свою справу нормально, без фанатизму й самознищення, з задоволенням та посмішкою. Цьому варто повчитися в неї.
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
