Це двадцять другий понеділок року.
І моя нова колонка для UA.news.
Дуже довго думала, чи варто взагалі торкатися цієї теми. Бо вона настільки чутлива, токсична, болюча й емоційна, що будь-яке слово одразу сприймається як «ти або за, або проти». Але все ж вирішила висловити свою думку, розуміючи, що багатьом вона може не сподобатися.
Минулого тижня Україна отримала одразу дві дуже жорсткі міжнародні реакції на теми, пов’язані з ОУН та УПА.
Спочатку — реакція Ізраїлю після державного перепоховання Андрія Мельника на Національному військовому меморіальному кладовищі в Києві. МЗС Ізраїлю заявило, що «не можна ігнорувати історичну правду та пам’ять про жертв, убитих нацистами та їхніми пособниками». А Яд Вашем виступив із окремою заявою про те, що подібні вшанування суперечать пам’яті жертв Голокосту.
А потім — уже реакція Польщі після указу про присвоєння одному з підрозділів ССО імені «Героїв УПА».
Не знаю, чи у мене одної виникає це питання, на яке я не можу знайти відповідь.
Коли в Україні виникають дискусії через підозри топпосадовцям або історії на кшталт Міндичгейту, дуже часто звучить теза про те, що це може зашкодити міжнародній підтримці України, підірвати довіру партнерів і створити зайву напругу під час війни. Лунає думка, що це не на часі.
Тоді в мене абсолютно, на мій погляд, логічне питання: а це — вчасно?
Навіщо зараз робити речі, які гарантовано викличуть конфлікт із країнами, від яких Україна зараз критично залежить?
Якщо була мета відзначити Сили спеціальних операцій — це нормально. Це люди, які реально воюють і ризикують життям. Їх можна нагороджувати, відзначати, створювати нові професійні дні, вручати ордени, робити десятки інших речей. Але навіщо обирати саме той символічний крок, який гарантовано вибухне міжнародним скандалом?
Особливо коли йдеться про Польщу — країну, яка від початку великої війни стала для України одним із найближчих союзників.
І особливо коли всі прекрасно знають, що тема Волині, УПА та історичної пам’яті для поляків — надзвичайно болюча.
У результаті маємо дипломатичний скандал, виклик посла України до МЗС Польщі, вимоги позбавити Зеленського Ордена Білого Орла, політичні заяви, причому навіть від політиків, які дуже підтримують Україну, на кшталт Леха Валенси, публічні образи та ще один величезний подарунок для російської пропаганди.
І я щиро не розумію — навіщо. У нас настільки все добре? Війна вже виграна? Нам більше не потрібна підтримка союзників? Ми вирішили, що зараз саме ідеальний момент для історичних конфліктів?
Це виглядає настільки нелогічно, що мимоволі починаєш думати про диверсію.
Ще одна новина минулого тижня, яка, як на мене, не отримала достатньо серйозної реакції, — російський дрон, що врізався в житловий будинок у румунському Галаці після чергової атаки по Україні.
Йдеться вже не про уламки в полі, не про чергове «порушення повітряного простору», а про багатоповерховий житловий будинок у країні НАТО, постраждалих людей, пожежу та евакуацію мешканців.
Скільки ще має статися таких інцидентів, щоб Альянс нарешті почав реагувати жорстко, а не обмежувався заявами про «серйозну стурбованість»?
росія постійно підвищує ставки, перевіряє межі дозволеного й щоразу переконується, що після чергової ескалації глобально нічого не змінюється.
На цьому тлі алкоголік медведєв дозволяє собі відкрито насміхатися із Заходу, вкотре розганяє ядерні погрози та погрожує країнам НАТО тим, що їм «також прилетить».
У кремлі прекрасно бачать, що після кожного нового кроку НАТО все одно повертається до звичних дипломатичних формулювань, ніби нічого критичного не сталося.
Питання про те, де саме проходить «червона лінія» для НАТО, звучить уже не як політична дискусія, а як тривожний вирок усій системі міжнародної безпеки.
Третя новина тижня — одночасно смішна і прекрасна.
Випадково натрапила в TikTok на відео, де голова ради федерації рф матвієнко розповідає про величезну діру в російському бюджеті — понад чотири трильйони рублів — і фактично починає готувати населення до думки про заморожування вкладів.
Мовляв, громадяни зрозуміють.
Громадяни потерплять. Це ж «наш спільний обов’язок».
Причому це вже не перший такий дуже акуратний «прогрів» населення.
Раніше вже були відео, де голова центрального банку рф набіулліна пояснювала, що гроші на рахунках громадян — це не гроші громадян, а гроші банку, а сам банк має лише певні зобов’язання перед вкладниками.
Тобто російське населення потихеньку й дуже обережно підводять до думки: якщо у держави починаються серйозні фінансові проблеми, то вклади громадян теж можуть раптом виявитися «державним ресурсом».
Я навіть рада за них.
У росії влада і населення справді чудово знайшли одне одного. Одні готові нескінченно терпіти, другі — нескінченно вимагати нових жертв заради держави.
Повна гармонія. Просто ідеальні стосунки.
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
