Це вже 27-й понеділок 2026 року, а отже час для нового випуску моєї авторської рубрики на UA.news.
Про українсько-польські відносини я пишу вже кілька тижнів поспіль. Причина проста: ця тема не втрачає актуальності. Навпаки, кожен новий тиждень приносить нові події, які лише підтверджують, що рішення президента Зеленського присвоїти одному з підрозділів Сил спеціальних операцій почесне найменування «імені Героїв УПА продовжує породжувати нові наслідки, які стають дедалі серйознішими.
Уже кілька тижнів поспіль я повторюю одну й ту саму думку: це рішення може стати тим самим ефектом метелика. Коли один помах крила на одному континенті через певний час обертається ураганом на іншому. Саме це зараз і відбувається. Символічне рішення вже давно перестало бути символічним. Воно перетворилося на серйозну дипломатичну проблему, яка продовжує набирати обертів.
Спочатку було позбавлення Зеленського ордена Білого Орла. Дональд Туск тоді фактично намагався не допустити остаточного руйнування відносин між країнами. Потім пролунала заява про створення Українського національного пантеону героїв. Реакція Варшави після цього стала значно жорсткішою.
Прем’єр-міністр Польщі вже прямо заявив: «Ми очікуємо першого кроку України після цього невдалого рішення президента Зеленського». Пізніше він додав ще одну фразу, яка, на мою думку, заслуговує особливої уваги: «Європейської спільноти не існує без примирення, а примирення неможливе без осмислення болючої історії».
Найважливіше навіть не це. Польща дедалі відкритіше пов’язує історичні питання з європейською інтеграцією України. Якщо ще кілька місяців тому про це говорили переважно окремі політики, то сьогодні такі заяви звучать уже на рівні керівництва польської держави. Одночасно Варшава стає дедалі стриманішою і в питаннях подальшої підтримки України. Дональд Туск уже заявив, що Польща виконала величезний обсяг роботи, захищаючи східний кордон НАТО та Європейського Союзу, а нові рішення мають враховувати насамперед інтереси польської держави.
Віктор Ющенко спробував знизити напругу. Він звернувся до Дональда Туска з листом, у якому запропонував спільно працювати над складними сторінками історії. Туск підтвердив, що отримав цей лист і позитивно його оцінив. Це хороший сигнал. Проте одного хорошого сигналу вже явно недостатньо.
Паралельно змінюються й настрої у польському суспільстві. За останнім опитуванням CBOS, лише 48% поляків підтримують прийом українських біженців, тоді як 46% уже виступають проти. Для порівняння: на початку повномасштабної війни підтримка перевищувала 90%. Цими вихідними у Варшаві відбувся марш пам’яті жертв Волинської трагедії, під час якого звучали відверто антиукраїнські гасла. Останніми днями в Польщі також почали з’являтися так звані громадянські антиімміграційні патрулі, діяльність яких дедалі частіше супроводжується антиукраїнською риторикою. Крім того, 46% поляків вважають Україну відповідальною за ескалацію напруження у відносинах.
Ще один показовий штрих — рішення Польщі не передавати Україні винищувачі МіГ-29. Можна скільки завгодно говорити, що це окрема історія. Проте дедалі більше складається враження, що окремих історій уже не залишилося. Усе починає складатися в один великий пазл.
У мене залишається лише одне запитання. Якщо кожне наступне рішення не зменшує конфлікт, а лише поглиблює його, якщо наслідки стають дедалі серйознішими і вже починають впливати на стратегічні відносини між двома країнами, то чи можна все, що відбувається, вважати випадковістю? Чи це вже схоже на саботаж? І найголовніше — хто тепер збирається відновлювати довіру між Україною та Польщею?
Останніми днями з’явилася ще одна новина, яка, на мою думку, напряму пов’язана з попередньою темою. За інформацією The Telegraph, США попередили Польщу про можливі російські провокації найближчими місяцями. Серед потенційних сценаріїв називають ракетні та дронові атаки, спроби атак на критичну інфраструктуру, а також можливі інциденти на польському кордоні.
Головна мета таких дій — посіяти недовіру між союзниками, зменшити підтримку України, а згодом перекласти відповідальність за ескалацію на Київ.
Чесно кажучи, мене ця інформація не здивувала. Саме так москва діяла завжди. Вона чудово вміє використовувати чужі помилки. Там, де не вдається перемогти силою, починають працювати через емоції, історичні образи, взаємні звинувачення та суспільне роздратування.
Саме тому останні рішення української влади викликають у мене ще більше негативних емоцій. Коли нашого найближчого союзника відкрито попереджають про можливі спроби посварити Польщу та Україну, чи справді зараз найкращий момент ухвалювати рішення, які самі по собі викликають новий конфлікт? Коли всі говорять про необхідність зберегти єдність, ми чомусь власноруч створюємо нові приводи для протистояння.
Мені дуже хочеться вірити, що це просто низка непродуманих рішень. Проте чим більше таких рішень накопичується, тим частіше виникає запитання: кому насправді вигідно, щоб українсько-польські відносини погіршувалися саме зараз?
Ще одна новина цього тижня, яка, на мою думку, залишилася майже непоміченою, може мати для України дуже серйозні наслідки. Генеральна прокуратура Німеччини офіційно висунула обвинувачення українському військовослужбовцю Сергію Кузнєцову у справі про підрив газопроводів «Північний потік». Найважливіше навіть не це. Німецькі прокурори стверджують, що він нібито діяв не самостійно, а за дорученням українських державних структур.
Саме тому адвокат Ілля Новіков заявив, що сьогодні йдеться вже не лише про захист конкретної людини. За його словами, фактично захист Кузнєцова перетворюється на захист України. Якщо суд погодиться з версією обвинувачення, це означатиме, що в одному з найгучніших міжнародних кримінальних процесів останніх років прозвучить висновок про причетність української держави до диверсії проти критичної інфраструктури Європи.
Незалежно від того, яким буде остаточне рішення суду, сама поява такого обвинувачення вже створює для України величезні репутаційні ризики. росія багато років намагається переконати світ, що Україна є непередбачуваною державою, яка готова діяти будь-якими методами. Якщо подібні звинувачення почнуть сприйматися як доведений факт, це стане серйозним ударом по міжнародній підтримці нашої країни.
Мені здається, саме зараз українська влада повинна діяти максимально професійно і проактивно. Такі справи не можна залишати лише адвокатам. Коли на кону стоїть міжнародна репутація держави, захищати потрібно не тільки конкретну людину, а й ім’я України. Правда велике запитання, чи є професіонали у владі, які б могли це зробити…
Але понеділок почався — і це вже добрий знак!
Галина Хейло
