Це вже п’ятий понеділок цього року, і знову три історії, повз які складно пройти мовчки.
Перше, про що хочеться поговорити, — наслідки давоських заяв Зеленського.
У Давосі він публічно «прочитав нотацію» Європі: за ракети ППО, за те, що партнери не оплатили наступну партію ракет для Patriot за програмою PURL, за заморожені російські активи, які досі не працюють на Україну. За змістом багато претензій справедливі, але тон і форма були такими, що частина європейських політиків образилася, а частина просто отримала зручний привід нічого не пришвидшувати.
Після цього нам уже вголос говорять, що з ракетами «не все так просто»: є процедури, черги, пріоритети інших напрямків. І будь-яку паузу або відмову тепер легко загорнути не тільки в нестачу грошей чи виробничих потужностей, а й у «складну атмосферу» у відносинах з Києвом та невдячність Украіни.
Так само й зі вступом до ЄС. Формально курс не змінився: у Брюсселі повторюють, що Україна може бути «технічно готова» до членства у 2027 році. Але щоразу звучить усе більше обережних ремарок про право вето, втому від розширення й необхідність «зберігати єдність усіх 27». Для тих, хто й раніше особливо не горів бажанням бачити нас у ЄС швидко, тепер з’явився додатковий аргумент: «дивіться, як вони з нами говорять».
На цьому фоні з’являються одкровення Юлії Мендель про Андрія Єрмака. Колишня прессекретарка президента згадує не лише про політичні кулуари, а й про зовсім іншу площину — «маги», поїздки на кладовище, воду з мертвих, ляльки, які нібито мали впливати на людей і рішення. Хочеш — вір, хочеш — ні, але це говорить не анонімний Telegram-канал, а людина, яка певний час була дуже близько до першого кабінету.
І тут справді стає моторошно. Бо це вже не просто чутки про корупцію чи внутрішні інтриги. Це картинка, в якій довгий час президент, за словами його ж оточення, перебував під сильним впливом людини, яка замість нормальних інструментів політики й дипломатії покладалася на окультні практики й маніпуляції. Фактичним «головним переговорником» від України був не міністр закордонних справ і не професійний дипломат, а людина, яка, якщо вірити цим розповідям, змішувала спецоперації, статистику і «енергетику» з кладовищем. І коли після всього цього ми дивуємося, чому нам менше довіряють за столом переговорів, частина відповіді вже є в цих історіях.
Американська частина світу тим часом живе своїм окремим божевіллям. Мін’юст США оприлюднив ще один великий масив матеріалів у справі Джеффрі Епштейна: мільйони сторінок документів, тисячі фото й відео. Формально — це виконання закону Epstein Files Transparency Act, щоб суспільство нарешті побачило, кого саме роками прикривали. Насправді ж юристи потерпілих і частина політиків уже кажуть, що це далеко не весь архів: значна його частина досі засекречена, а в оприлюднених файлах чимало замальованих фрагментів.
У документах знову спливають прізвища людей із найвищих кіл — від колишнього принца Ендрю до впливових бізнесменів і радників. Є згадки й про Дональда Трампа: його ім’я з’являється в записках і внутрішніх матеріалах, але Мін’юст окремо наголошує, що частина найгучніших історій не підтверджена доказами й не перетворюється на офіційні обвинувачення. Тобто інформаційного бруду багато, юридичної визначеності мало.
Я свідомо не беруся судити, хто з усіх згаданих у цих файлах винен по суті, а хто просто колись опинився поруч. Важливіше інше: ця історія ще раз показує, як довго поруч із відвертим злодієм могли спокійно жити люди з доступом до влади, грошей і інформації — і як мало їх це тоді хвилювало. А тепер та сама система продовжує повчати світ «як правильно жити». Не дивно, що довіра до будь-яких «еліт» у різних країнах тане так швидко.
І наостанок — трохи про тих, хто справді поліпшує настрій людям. У Мексиці одна компанія офіційно «прийняла на роботу» бездомного рудого кота, який одного дня просто зайшов на територію заводу. Кота назвали Інженер Мяурісіо, оформили службовий бейдж і призначили директором з емоційної підтримки — його завдання піднімати настрій співробітникам і зменшувати рівень стресу. Тепер Мяурісіо живе на підприємстві постійно: ходить між столами, уважно «контролює» процеси, дозволяє себе гладити й дарує людям трохи тепла посеред робочого дня. Історія швидко розлетілася мережею й добре лягає в новий тренд: компанії беруть безпритульних тварин під опіку й роблять їх частиною команди.
У мене вдома таких «директорів з емоційної підтримки» цілих три — два коти і собака. Я дуже хотіла б, щоб у кожному домі й у кожній компанії були свої Мяурісіо: це чудовий тренд, і часто ці «директори» значно адекватніші за багатьох фахівців із дипломами.
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
