Продовжуємо нашу понеділкову традицію — дивитися на події тверезо, чесно і без зайвих прикрас.
Тижні бувають різні, але обговорювати їх разом завжди легше.
Ворують вони — а соромно нам, і наслідки теж нам
Цього тижня корупційний скандал не просто не стих — він тільки розрісся. І масштаби того, що відбувається, вражають вже не тільки українців. У Брюсселі, де я провела кілька днів на зустрічах з євродепутатами, люди відверто шоковані. Вони не розуміють, як діяти далі. З одного боку, вони усвідомлюють: якщо не підтримати Україну фінансово, то наступною мішенню буде Європа. Це не перебільшення — це логіка війни.
З іншого боку — їм важко пояснити своїм виборцям, чому гроші європейських платників податків осідають у кишенях українських чиновників. Вони це бачать, вони це знають, і не розуміють, як далі співпрацювати з країною, де корупція настільки глибоко вбудована у державні процеси.
Ми пропонували їм інший підхід: прямі програми для бізнесу, відновлення під їхнім контролем, а також створення розподільчого офісу фінансування у Брюсселі, який би працював без посередництва українських чиновників. Але вони відповідають, що можуть діяти лише через українських представників. А представляють Україну Кабінет міністрів, Парламент і Президент.
Попри всі розмови про те, що в четвер Зеленський нібито міг звільнити Єрмака, цього не сталося. «Дзеркало тижня» пише, що була зустріч із фракцією «Слуги народу», на якій був присутній Єрмак. Депутатам поновили виплати у конвертах, і після цього більшість раптово втратила бажання обурюватися. Вони спокійно продовжують працювати й ухвалювати рішення, потрібні Офісу президента.
Після цього Зеленський звернувся до народу і попросив припинити «срач». Але що саме він називає «срачем»? Обурення суспільства? Обурення тим, що країна воює, а найближче оточення президента наживається на крові? Він також натякнув, що найближчим часом буде ще багато викриттів. Назвав це «інформаційним тиском».
Тим часом у Женеві тривають переговори з американськими партнерами щодо можливого мирного договору. Очолює українську групу Андрій Єрмак. Так, так — той самий Алібаба. А член делегації — глава РНБО Умеров. Той самий, якому Тимур Міндич телефонувала з проханням пришвидшити контракт на бронежилети (неякісні). І контракт був укладений.
І тут у мене виникає головне питання: що з нами не так? Що не так із нашими чиновниками? Що не так із нашим суспільством, що ми кожного разу це ковтаємо? Кожен чиновник — у першу чергу людина. У нього є батьки, брати й сестри, діти, яким він має показати якийсь приклад.
Як можна так жити? Як можна так працювати? Як можна так ставитися до країни, яка щодня втрачає своїх людей?
Між тиском і гідністю: позиція України
Минулого тижня Україні довелося повернутися до теми, яку ще недавно вважали нереальною: вимоги Трампа підписати мирний договір. 28 пунктів, які задовольняють більшість російських забаганок і для України фактично означають капітуляцію. І саме цього тижня Зеленський має дати відповідь.
Я не заздрю президенту зараз. Підписати такий документ — неможливо. А не підписавши, ми ризикуємо втратити нашого ключового союзника у цій війні. Європа не може замінити США. Ні грошима. Ні зброєю. Тому що в Європі достатньо власних криз. І тому що там є держави, які не хочуть допомагати України і зараз, користуючись корупційним скандалом, блокують важливі рішення.
Найпримітніше у цій ситуації те, що вимога підписати мирний договір з’явилася саме тоді, коли Зеленський був максимально ослаблений корупційним скандалом. І хоч би як ми ставилися до Трампа, факт простий: Офіс президента сам створив ситуацію, у якій Трамп отримав можливість вимагати від нас неможливого.
Але в цій бочці дьогтю є ложка меду. У Сенаті США нарешті пролунало те, що давно мало прозвучати. У Вашингтоні з’явився голос, який назвав речі своїми іменами. І належить він голові комітету Збройних сил Сенату Роджеру Уікеру.
Уікер прямо сказав:
• що 28-пунктний план, який просуває Трамп і його оточення, — це не мир, а капітуляція України;
• що «примушувати Україну віддавати землю путінському м’яснику — абсурд»;
• що тільки Україна має визначати чисельність своєї армії;
• що «поступки диктатору — це не компроміс, а заохочення».
Він також попередив: будь-які подарунки Кремлю — це удар по безпеці США та союзників. Як тільки агресору дозволяють відібрати шматок чужої території — він приходить за наступним. Уікер дав сигнал, якого Україні давно бракувало: у США ще є політики, здатні мислити стратегічно й бачити наслідки ширше, ніж один документ на 28 пунктів. У США є політики, які готові легалізувати російські ультиматуми під виглядом миру — але є й ті, хто не дозволить це зробити.
Тирани не зупиняються, коли їм поступаються. Вони зупиняються тільки тоді, коли їх зупиняють.
Майбутнє, яке пасує навіть коровам
Є такі новини, які не рятують світ, не змінюють політику і не перевертають економіку, але просто роблять день трішки кращим. Одна з таких прийшла цього тижня з Великої Британії: там відкрили ферму, де корів доять… дрони.
Так, справжні. Маленькі, точні, акуратні — з тепловізорами, сенсорами і власним «фермерським» інтелектом. Вони визначають, коли корова готова до доїння, підлітають, роблять свою справу й летять далі — абсолютно без стресу і для тварини, і для людей. Звучить як фрагмент із футуристичного фільму, але це вже будні британського села. Фермери кажуть, що тварини почуваються спокійніше, бо дрони працюють м’яко й рівно. І в цьому є щось дуже людське: коли тебе не нервують, життя чомусь стає набагато приємнішим.
У будь-якому разі, новина гарна тим, що хоч щось у цьому світі працює без зайвих драм, без скандалів і без пояснень. Просто технологія, яка робить будні трохи легшими — і виглядає при цьому неймовірно мило. А британські корови, здається, вже офіційно перейшли на «преміум-обслуговування». І виглядають так, ніби абсолютно не збираються повертатися до старих методів.
Тиждень видався важким, емоційним і дуже різним — від абсурдних політичних вимог до британських дронів, які спокійно роблять свою роботу. Але навіть у такому тижні є місце для правди, ясності й маленьких побутових див, які нагадують: життя триває, незважаючи ні на що.
Ну що ж, понеділок почався — а це вже добрий знак.
Галина Хейло
