Дванадцятий понеділок цього року, і знову моя щотижнева колонка «Ура, понеділок!» для UA.News.
Перша тема цього тижня — війна на Близькому Сході і ціна цієї війни для всіх інших. Ізраїль та США продовжують удари по Ірану, Іран відповідає ракетами й дронами, а Ормузька протока залишається під постійною загрозою. Через цю протоку проходить значна частина світових поставок нафти, і кожен новий удар одразу б’є по цінах на пальне.
Бензин уже дорожчає і в США, і в Європі. Ринки нервують, трейдери закладають у ціну ризик затяжної війни, уряди рахують, як гасити новий енергетичний шок. Для Сполучених Штатів це ще й внутрішня політика, бо ціна на заправці для американського виборця часто зрозуміліша за будь-які дипломатичні пояснення. Для Європи це теж серйозний удар: дорожча енергія означає дорожчу логістику, дорожче виробництво і ще один удар по гаманцю людей.
У США це вже не просто цифри в економічних зведеннях, а дуже неприємні наслідки во внутрішній політиці. На тлі зростання цін на бензин у соцмережах з’являються вже зовсім не дипломатичні реакції. Одна американка звернулася до Трампа так: «Трамп, ти — жалюгідний шмат лайна. Голосувала за тебе тричі: я — ідіотка». І в цій фразі дуже точно чути настрій частини його виборців: коли війна починається десь далеко, а платити за неї доводиться на найближчій заправці, підтримка дуже швидко переходить у лють.
Дональд Трамп - це, взагалі, окрема історія. Я не встигаю слідкувати за його суперечливими заявами і не буду здивована, що саме зараз, коли я пишу цю колонку, він заявив щось, що змінює ситуацію. Зараз він говорить із країнами Перської затоки мовою грошей і вимог. Союзникам дають зрозуміти, що американська присутність у регіоні, подальша участь у війні і саме утримання ситуації під контролем мають свою ціну. І це, власне, головне в його нинішній позиції: війна, безпека і підтримка союзників переводяться в мову рахунків. Для багатьох це виглядає вже не як дипломатія, а як велика платна послуга з елементами шантажу.
Що буде далі з цінами на бензин, залежить від одного: наскільки довго триматиметься загроза для Ормузької протоки. Якщо найближчими тижнями ситуацію хоча б частково стабілізують, ринки трохи видихнуть. Якщо ж удари продовжаться і протока залишатиметься фактично заблокованою або напівзаблокованою, бензин дешевшим не стане. І це вже не прогноз для якихось далеких країн, а реальність, яку відчують усі.
І тут є ще одна дуже неприємна для нас річ: від цієї ситуації виграє росія. Чим вищі світові ціни на нафту, тим більше грошей заходить у російський бюджет. І поки увага світу зосереджена на цій війні, москва отримує від неї ще й фінансовий зиск. Саме тому війна на Близькому Сході для України — це не чужа історія. Це ще один сюжет, у якому наш ворог знову отримує свій бонус.
Ще одна новина цього тижня — «вибори» в Північній Кореї. Саме так, у лапках, бо всі ми розуміємо, які там можуть бути вибори. Кім Чен Ин «неочікувано» переміг із результатом 99,93%. І, як виявилося, навіть такий результат його не до кінця влаштував: у своїй промові він окремо згадав ті самі 0,07%, засмутився, що не вийшло 100, і великодушно пообіцяв, що жодних репресій проти тих, хто проголосував «не так», не буде. Ну що тут скажеш — справді лідер із великої літери)).
Коли Кім Чен Ин це говорив, у кадрі показували військових, і в багатьох із них на очах були сльози. І було важко зрозуміти: вони плачуть від щастя чи від повної безвиході?
Мене в цій історії найбільше цікавлять ці 0,07%. Хто ці люди? Де вони взялися? Хто вони — сміливці, філософи, самогубці чи просто люди, яким захотілося трохи зіпсувати ідеальну статистику? Чи, може, у Пхеньяні просто вирішили не малювати 100%, бо це вже занадто навіть для них, і залишили собі символічний люфт, щоб було видно: система жива, є над чим працювати, демократія працює, не все ще ідеально.
У будь-якому разі це, звісно, прекрасна політична картина. 99,93% підтримки, сльози в залі, промова про великодушність і обіцянка нікого не карати. Прямо не вибори, а урок демократії.
Третя тема цього тижня — бюджетна криза ООН.
Організація, яка десятиліттями вчила світ, як правильно жити, зараз сама балансує на межі фінансової ями. Антоніу Гутерреш ще наприкінці січня розіслав листи 193 країнам-членам і прямо попередив: якщо ситуація не зміниться, у липні ООН може просто залишитися без грошей. Причина дуже принизлива для структури такого масштабу: країни не платять внески, а старі фінансові правила тільки добивають систему.
Наслідки цієї діри вже цілком практичні. Організація урізає витрати, заморожує найм, скорочує персонал, ріже програми й намагається витиснути з системи все, що ще можна витиснути. Гутерреш запустив програму UN80 і вже пішов на скорочення бюджету, але навіть цього може не вистачити, якщо країни й далі робитимуть вигляд, що ООН — це щось вічне і само собою оплачуване.
І тут, чесно кажучи, у мене дуже мало співчуття до самої організації. ООН зараз пожинає те, що сама й посіяла. Починаючи щонайменше з 2014 року вона показувала себе структурою безпринципною, безпорадною і в багатьох ключових питаннях просто марною. Вона вміла висловлювати «глибоку стурбованість», скликати засідання, продукувати формулювання, але коли світу потрібні були не папери, а позиція, не декларації, а хоч якась дієвість, ООН раз за разом виявлялася організацією, яка нічого не вирішує.
Тому нинішня бюджетна криза для мене — це вирок структурі, яка роками втрачала сенс у власному існуванні. Бо коли багаті країни не поспішають рятувати ООН, це означає не жадібність донорів. Це означає, що навіть ті, хто мав би її підтримувати, дедалі менше розуміють, навіщо їм платити за організацію, яка в критичні моменти виявляється безпорадною.
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
