Тиждень був важкий, але не важче, ніж всі в останні чотири роки.
Когось «звільнили», але не до кінця, когось рятують кредитами, когось збираються бити санкціями вже свої ж союзники.
Але ми, як завжди, оптимісти. Не тому, що все добре, а тому що іншого варіанту, крім рухатися вперед і розбиратися в цьому бардаку, у нас немає.
Одну з головних внутрішніх тем цього тижня озвучило ZN.UA — їхній текст про те, що відставка Андрія Єрмака зовсім не означає розриву його зв’язків із Зеленським. Журналісти пишуть, що ексголова Офісу президента продовжує щоденно спілкуватися з президентом, «постійно на телефоні», а ввечері з’являється в резиденції в Конча-Заспі. Тобто з публічної картинки Єрмак зник, але з особистого кола ухвалення рішень — ні.
Окремо ZN нагадує: формально його звільнили тільки з одного стільця. Після відставки він зберіг цілу низку статусів і членств у різних радах та органах — від РНБО і ставки Верховного головнокомандувача до інвестрад та антикорупційних структур. Табличку «керівник ОП» зняли, але в ключових контурах державного управління він далі присутній.
Якщо все це скласти, картина виглядає так: Зеленський назовні демонструє жест «ми зробили висновки», але на практиці намагається максимально зберегти конструкцію, яку для нього будував Єрмак. Людину формально прибрали з першого ряду, проте саму схему ніхто не розбирав.
Мій висновок тут простий: проблема вже не в Єрмаку, а в тому, що президент продовжує триматися за його модель. І чим довше він її рятує, тим менше в нього шансів потім сказати: «я тут ні до чого».
У Брюсселі цього тижня теж ухвалили рішення, яке напряму стосується нашого виживання. Лідери ЄС погодили для України 90 млрд євро на 2026–2027 роки — це безвідсоткова позика, яку ЄС сам візьме на ринках, а ми будемо повертати «якось потім», уже після війни. Схема проста: Євросоюз випускає спільні боргові папери, гроші йдуть в Україну, гарантією служить загальний бюджет Союзу. Для Угорщини, Словаччини і Чехії окремо прописали, що вони за це не платять, аби Орбан та компанія не зламали всі рішення.
А от те, чого ми чекали найбільше, — пряме використання заморожених російських активів — знову відкочено на потім. Близько 200+ мільярдів євро російських резервів формально лежать «до репарацій»: ніби як російські, але дістати їх Москва не може. Конфіскацію тут і зараз лідери не ризикнули ухвалювати. Бельгія не хоче стати мішенню для позовів і «дзеркальних» арештів, юристи попереджають про ризики для євро і всієї фінансової системи, Росія уже побігла з позовами проти Euroclear.
У результаті маємо типовий єврокомпроміс. Нас рятують тут і зараз за рахунок спільного боргу, а заморожені російські гроші залишають у статусі «потім якось використаємо — під кредит, під репарації, під політичний момент». Для нас це, з одного боку, реальний фінансовий кисень на 2026–2027 роки. З іншого — дуже чесне нагадування: навіть у темі справедливості й покарання агресора кожен у Європі в першу чергу рахує власні ризики, а вже потім наші потреби.
А тепер — трохи про те, як «колективний Захід» свариться сам із собою.
На початку місяця Єврокомісія влупила по X (колишній Twitter) першим великим штрафом за Digital Services Act — 120 мільйонів євро за «обманливу» синю галочку, непрозору рекламу і закритість даних для дослідників. Гарний показовий удар: дивіться, ми справді збираємось ставити великим платформам рамки, а не просто писати красиві регламенти.
Цього тижня прилетіла відповідь із Вашингтона. Офіс торгового представника США офіційно заявив, що ЄС «системно й дискримінаційно» б’є саме по американських сервісах — Apple, Google, Meta, Amazon, X — штрафами, новими податками й регуляціями. І якщо так триватиме далі, США «будуть змушені» відповісти по європейських компаніях. У списку — Spotify, SAP, Siemens, DHL, Mistral, Amadeus, Capgemini, Publicis та інші цілком собі поважні бренди, які спокійно працюють на американському ринку.
ЄС у відповідь каже: у нас однакові правила для всіх, ми не винні, що ваші компанії домінують на ринку.
США кажуть: ви ховаєтесь за «захистом користувачів», а на практиці вибірково доїте наших техгігантів, прикриваючи своїх. Тобто маємо міні-торгову війну всередині табору, який паралельно розповідає нам, як важливо бути єдиними перед обличчям Росії та Китаю.
Для нас у цій історії важливий навіть не сам X і не розмір штрафу. Важливе нагадування: за красивими словами про «спільні цінності» завжди стоїть дуже конкретна боротьба за контроль над платформами, даними й грішми. І коли ми розраховуємо на умовний «єдиний Захід», треба пам’ятати, що там теж кожен тягне ковдру на себе — просто робить це більш акуратно, ніж наші.
Разом ці три сюжети складаються в один пазл. Усередині ми намагаємось зберегти стару модель влади, тільки без вивіски «Єрмак». Ззовні нас фінансово тримає ЄС, одночасно відкладаючи реальні рахунки Росії «на потім». Паралельно США й Європа міряються, хто має право виховувати їхніх і наших цифрових монополістів.
У всіх цих історіях питання про одне й те саме: хто насправді контролює процеси — у Києві, у Брюсселі, у Вашингтоні. І чи залишиться в нас хоч трохи простору, щоб не бути просто «об’єктом врегулювання» в чужих схемах, а не мовчазною змінною в чужих рівняннях.
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
