Цього тижня було Різдво, попереду — Новий рік.
Я серйозно думала просто профілонити: нічого не писати, закритися ковдрою, запарити глінтвейн і зробити вигляд, що маємо нормальне свято. Потім була інша ідея — написати легку різдвяну колонку тільки про добре та світле: про вогники, запах мандаринів і теплі історії, щоб без політики, без «зради», тільки затишок.
На жаль, події цього тижня такої розкоші не залишили. Ні промовчати, ні зробити вигляд, що «тем немає», не виходить. Маємо те, що маємо — тому маємо і цю колонку.
Субота в Україні, як завжди, видалася «робочою». НАБУ і САП знову викотили нову серію: організована злочинна група, чинні народні депутати, систематичні хабарі за голосування, гроші в конвертах і чергові підозри.
І все це — на тлі візиту президента України до США, де мають говорити про мирне врегулювання. Ми й так заходимо в ці розмови зі слабкої позиції, а кожна така історія робить її ще слабшою. На фоні всіх цих підозр і справ, довіри до влади немає — ні всередині країни, ні назовні.
Трамп у такій ситуації може взагалі не напружуватися з аргументами. Він просто може казати: у вас корумпована влада, ваші депутати торгують голосами під час війни, ніхто більше не хоче платити за це зі своїх податків. Або погоджуєтесь на запропоновані умови, або грошей не буде. І що Зеленський може цьому реально протиставити, коли вдома відбувається саме те, про що йому говорять?
Багато хто ображається на НАБУ і САП за те, що вони саме напередодні візиту Зеленського до США оприлюднили цю історію. Мовляв, підіграли Трампу, підірвали переговорні позиції. Я не згодна з таким поглядом. Якби не було схем — не було б і спецоперацій антикорупційних органів. Проблема не в тому, що антикорупційні органи працюють у «незручний» момент, а в тому, що у влади є що виявляти й документувати.
На цьому фоні окремо дратує історія з Юрієм Корявченковим, Юзіком із «Кварталу», давнім другом Зеленського. У кулуарах звучало, що він може стати одним із фігурантів справи, але ми дізнаємося, що він виїхав з України — у той час, коли чоловікам загалом виїзд заборонений. На яких підставах це стало можливим, це було відрядження, спецдозвіл чи щось інше — питання, на яке суспільство має право почути дуже чітку відповідь.
Для мене вся ця історія — ще один доказ того, що нинішня конструкція влади, принаймні монобільшість, себе просто вичерпала. Люди, які роками сидять на потоках, домовленостях і «договорняках», більше не можуть бути обличчям країни ні всередині, ні назовні. Ми входимо в найскладніші переговори за весь час війни, з владою, якій не довіряємо, і це автоматично робить нашу позицію слабшою.
Вихід бачу один — повна перезагрузка. Не косметичні перестановки, не одна-дві гучні відставки людей, які вже ходять під підозрою, а тотальне переформатування і Офісу президента, і парламентської конфігурації, і уряду. Називайте це як завгодно — уряд національної єдності, широка коаліція, технічний кабінет, — але старий формат більше не працює.
Жити далі з монополією влади, яка під час війни встигає ще й красти, — розкіш, яку ми собі просто не можемо дозволити.
Зустріч Зеленського з Трампом у Флориді на папері виглядала дуже оптимістично. Трамп сказав, що «ми близькі до мети, можливо, навіть дуже близькі». Зеленський — що мирний план із 20 пунктів погоджено на 90%, а гарантії безпеки — на 100%. Є ще «невирішене питання» вільної економічної зони на Донбасі, але, за словами Трампа, і там «рішення дуже близько». Документи, якщо вірити заявам, можуть з’явитися вже в січні, а миру, за словами Трампа, «можна досягти за кілька тижнів».
Якщо просто повторювати ці цитати, все звучить дуже обнадійливо. Якщо слухати уважніше, стає зрозуміло, що реального прориву немає: ті самі 90%, ті самі «болючі пункти», жодної конкретики, що саме зміниться для України й на яких умовах. В цей час росія продовжує обстрілювати українські міста — і це, схоже, є їхньою реальною відповіддю на всі флоридські заяви.
Якщо тримати в голові історію з НАБУ і загалом внутрішню ситуацію в Україні — корупційні скандали, хабарі, підозри депутатам, — стає очевидно, що наша позиція за столом переговорів дуже крихка. Питання тільки в тому, якою для нас буде мирна угода — просто поганою чи відверто дуже поганою.
І все ж цей тиждень — не тільки про Флориду, конверти й підозри.
Ще одна новина цього тижня, про яку хочеться розповісти, приїхала до нас з Ессексу. Пожежник Вільям Бі з Harlow Fire Station взяв десять днів відпустки, сів у мікроавтобус із батьком та другом і поїхав в Україну — не на екскурсію, а розвозити допомогу й різдвяні подарунки. За цю поїздку вони привезли близько 175 shoeboxes із подарунками для дітей, плюс одяг, їжу, постіль і базові речі для тих, хто живе поруч із фронтом.
Це вже не перший їхній рейс — за час повномасштабної війни ця невелика команда встигла привезти в Україну допомогу на сотні тисяч фунтів. Цього разу вони заїжджали в кілька дитячих будинків під Києвом, передавали дітям подарунки й просто дарували їм свою любов.
Можна скільки завгодно говорити про «втому від України» чи про політиків, які рахують гроші, рейтинги й відсотки підтримки. Але поки десь в Ессексі пожежник бере відпустку, вантажить у бус коробки для наших дітей і особисто везе їх через пів Європи, лишається віра в людство.
Такий вийшов передноворічний тиждень: з одного боку — підозри, конверти, слабка переговорна позиція й красиві слова про «ми дуже близькі до миру», з іншого — конкретні люди, які мовчки роблять свою роботу: на фронті, в лікарнях і в далеких британських пожежних частинах.
У новому році хочу побажати нам усім більше тиші замість повітряних тривог, більше чесності замість красивих промов і більше тепла й турботи від тих, хто поруч. З наступаючим Новим роком. Бережіть себе і тих, кого любите.
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
