Це перша колонка «Ура, понеділок!» у новому році.
У календарі ще святкові дні, ялинки досі стоять, але тиждень уже приніс новини, повз які не пройдеш.
Головна новина цього тижня - Новий рік і Україна зустріла його у вже знайомих воєнних декораціях.
У світі все було як завжди: феєрверки, сцени просто неба, салюти й пафосні промови про «нову сторінку». В Україні салюти заборонені, повітряні тривоги ніхто не скасовував, але люди все одно накрили стіл, відкрили шампанське, поставили свічки й сфотографували свої ялинки. Хтось радів, що ніч минула без масованих обстрілів. Хтось просто констатував: країна дожила ще до одного 1 січня.
У цьому, як на мене, й є головна новина про Новий рік. Українці вже не чекають від нього дива, але вперто намагаються жити нормальним життям у ненормальних обставинах — і це зараз тримає країну не менше, ніж будь-які серйозні політичні рішення.
Основна політична новина тижня — призначення Кирила Буданова керівником Офісу президента. Як на мене, для Володимира Зеленського це дуже непогане рішення. Буданов — людина зі стратегічним мисленням, з досвідом війни й спецоперацій, з реальним авторитетом серед військових і непоганими особистими рейтингами. Така фігура на чолі Офісу підсилює позиції президента і всередині країни, і в переговорах назовні.
Але є й нюанс. Буданов був одним із можливих конкурентів на майбутніх президентських виборах. Тепер він офіційно всередині команди Зеленського, з усіма наслідками. Від цього моменту його ім’я буде асоціюватися не тільки з успішними операціями, а й з усіма діями Банкової, які викликають питання в суспільства.
Що це означає для самого Буданова — відкрите питання. Можливо, він бачить у цій посаді для себе переваги й більший вплив на ключові процеси. А можливо, у нинішніх умовах відмова просто не розглядалася як опція. Для Офісу й президента - це посилення. Для самого Буданова — історія, в якій дуже легко з образу «героя війни» перетворитися на ще одного політичного гравця, відповідального за рішення й помилки цієї влади. Поживемо — побачимо.
Ще одна подія тижня — операція США у Венесуелі й арешт Ніколаса Мадуро. Американці провели військову операцію, затримали чинного лідера іншої держави й вивезли його до себе, спираючись на власні звинувачення й ордери. Жодного мандату ООН, жодної реальної можливості для інших щось цьому протиставити. Факт відбувся — світ його зафіксував, зробити з цим нічого не може.
Для України ця історія виглядає не простою. З одного боку, є спокуса порадіти: Мадуро — наркоторгівець, відвертий союзник путіна, який підтримував напад росії на Україну. Логіка проста: чим слабший ще один друг кремля, тим умовно краще нам. Не виключено, що це елемент якихось ширших домовленостей між Трампом і путіним, а можливо, просто демонстрація того, що Вашингтон готовий грати жорстко. Прямих доказів «великого дилу» немає, але підозри виглядають цілком зрозуміло.
З іншого боку, сама картинка досить тривожна. Одна країна проводить військову операцію на території іншої, усуває від влади чинного президента й забирає його до себе. І це — не сценарій фільму, а реальність, у якій живе весь світ. Ніяких «гарантій» суверенітету й рівності держав тут не видно: є ті, хто можуть порушувати правила, і ті, хто потім змушені до цього якось пристосовуватися.
Попри всі сюжети, Новий рік усе одно настав.
У 2026 році я бажаю нам усім більше тиші замість повітряних тривог, більше чесності замість красивих промов і більше тепла та турботи від тих, хто поруч.
З Новим роком. Бережіть себе і тих, кого любите.
Понеділок почався — і це вже добрий знак!
Галина Хейло
