Сьомий понеділок цього року.
Як завжди, пишу про те, що найбільше зачепило за останні дні.
Владислава Гераскевича зняли з Ігор за статтею 50 Олімпійської хартії – «за політичну пропаганду». Формально підставою став «шолом памʼяті» з обличчями українських спортсменів, загиблих на війні. На мою думку, це жодним чином не пропаганда. На шоломі не було гасел, закликів, назв партій чи чогось подібного. Був тільки простий факт: люди, які мали б бути на цій Олімпіаді, убиті росією.
Для мене це політичне рішення, а не спортивне. Складається враження, що Міжнародний олімпійський комітет дуже хоче акуратно повернути росію до великого спорту, зняти напругу навколо її участі. І жести на кшталт шолома Владислава цьому заважають. Тому простіше викинути зі стартів українського спортсмена, ніж чесно сказати, хто саме вбиває його колег.
Я прочитала багато реакцій на цю історію. Найбільше зачепила одна фраза: іноді буває, що учасник не дотягує до рівня Олімпіади. Але це, здається, перший випадок, коли Олімпіада не дотягує до рівня учасника. Владислав просто захотів ушанувати памʼять своїх загиблих колег. Показати, що за його стартом стоять не тільки секунди й медальні плани, а й імена людей, яких уже немає в живих. Це нормальний, людський, патріотичний жест.
Рішення МОК виглядає як спроба натягнути формальні пункти правил на ситуацію, де взагалі не йшлося про політичну агітацію, а про пропаганду памʼяті. І в цій конструкції формальна буква правил виявилася важливішою за елементарну людяність.
Наш НОК, так, відреагував, щось писав, щось коментував. Але паралельно прозвучала дуже показова теза: мовляв, спортсмен мав заздалегідь погодити дизайн шолома з функціонерами. Для мене це погані слова від українського чиновника. У цій ситуації українські спортивні керівники мали б беззастережно стати на бік свого спортсмена, а не пояснювати йому, що його памʼять про загиблих треба було «узгодити».
У підсумку Владислав втратив Олімпіаду, до якої йшов багато років. Але він став тим спортсменом, якого справді запам’ятають. Не тільки як скелетоніста, а як людину, яка ризикнула власною мрією заради памʼяті про своїх загиблих. І для мене це окрема причина вважати його гордістю України.
Корупційні серіали в Україні не закінчуються. Цього разу маємо підозру Герману Галущенку, колишньому міністру енергетики, у справі «Мідас». І замість того, щоб сказати просту річ — «якщо є докази, людина має відповідати» — ми знову чуємо знайоме: «все не так однозначно». Чому оголосили підозру в неділю? Чому саме зараз, а не зачекали «сто днів»? Чому його затримали на кордоні, а не дали спокійно виїхати за кордон? Вибачте, але на фоні того, як люди в Києві мерзнуть, а енергосистема лежить не тільки через удари росії, а й через виведені з неї мільярди, такі запитання звучать просто цинічно.
Підозра — це нормально. Якщо є докази, людина має відповідати. Але не можна робити вигляд, що Галущенко впав нам із неба. Він роками був у системі. Довгий час очолював енергетику в уряді Шмигаля, був «своїм» для цієї команди, а вже потім, після каденції міністра енергетики, його перевели до Міністерства юстиції. Це не випадкова людина, яка заблукала в чиновницькі коридори. Це частина тієї ж самої вертикалі, де поруч прізвища Шмигаль, Свириденко й уся нинішня політична верхівка.
Я колись очолювала банк і дуже добре розумію, що таке відповідальність. Для Нацбанку не існувало окремо «я» і «мій заступник». Якщо щось робив мій підлеглий, відповідала я. Так працює будь-яка нормальна система управління. Тому в мене просте питання: чому сьогодні ніхто не ставить під сумнів відповідальність тих, хто привів Галущенка у владу і роками тримав його на ключових посадах? Чому за це не відповідає насамперед Шмигаль? Чому жодних претензій немає до Свириденко й інших людей, які будували й обслуговували цю конструкцію?
Мене це страшенно злить. Поки нам підсовують дискусії про «таймінг підозри», ми так і не чуємо головного: хто відповість за те, що в країні, яка воює, на енергетиці заробляли так, ніби завтра ніякої війни й держави не буде.
Наостанок — одна подія, про яку варто знати наперед. 17 лютого відбудеться рідкісне кільцеподібне сонячне затемнення: Місяць пройде перед Сонцем так, що по краю залишиться світний «обідок». Повну картинку добре побачать в інших країнах, але для всіх, хто любить і стежить за небом, це вже окрема дата в календарі.
Якщо любите дивитися в небо — просто занотуйте собі цей день. Хочеться вірити, що для України слово «затемнення» якнайшвидше знову означатиме лише такі короткі природні події, а не вимкнене світло й холод у домівках.
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
