Одинадцятий понеділок цього року, і знову моя щотижнева колонка «Ура, понеділок!» для UA.News.
Почну цього разу зі скандалу навколо Олега Гороховського й monobank. На перший погляд це виглядає як ще одна бурхлива сварка в соцмережах, але насправді тут усе значно серйозніше, ніж суперечка про прапор, емоції і невдалий публічний коментар. Гороховський виклав фото дівчини на тлі прапора, який він сприйняв як російський триколор, і написав, що їй банк відмовив в обслуговуванні, бо в неї «голова немита». У відповідь дівчина пояснила, що це був прапор Словенії, і навіть опублікувала ще одне фото, де цей прапор видно під ногами. Далі мережа, як це завжди буває, миттєво розкололася: одні вимагали вибачень, інші почали захищати Гороховського, мовляв, під час війни люди мають дивитися, на фоні чого фотографуються, треті кинулися звіряти прапори, рахувати зірки, шукати герб, перевіряти картинку через штучний інтелект і навіть будувати версії про навмисну провокацію.
Я як людина реакцію Гороховського розумію. Після чотирьох років великої війни будь-яка символіка, яка хоча б віддалено нагадує російську, легко вмикає емоцію. Це зрозуміло. Але як у банкіра в мене тут виникає набагато більше запитань, і вони значно серйозніші за сам прапор, за сам пост і за те, чи помилився він у конкретному зображенні.
monobank — це продукт Universal Bank. Олег Гороховський фактично є людиною, яка стоїть за fintech-рішенням і софтом для Universal Bank, але розробник софта не має права отримувати доступ до клієнтських даних банку так, ніби він є частиною банківського комплаєнсу чи внутрішнього контролю. Якщо людина такого рівня бачить фотографію клієнтки, бачить матеріали, пов’язані з її перевіркою, і може ще й винести це в публічний простір, то це означає не одну окрему помилку, а системну проблему.
Це означає, що в Universal Bank не працює комплаєнс. Це означає, що там не працює захист інформації. Це означає, що там не підтримується режим банківської таємниці. Бо якщо фото клієнта і матеріали верифікації можуть потрапити до людини, яка формально не повинна мати до них жодного стосунку, значить, усі ці запобіжники або не існують, або існують лише на папері.
І тут виникає ще більш складне питання — питання про структуру власності. Олега Гороховського немає ні серед посадових осіб Universal Bank, ні в структурі власності банку. Але якщо він при цьому має доступ до конфіденційних матеріалів банку, то постає логічне питання: на якій підставі він цей доступ має і який у нього реальний вплив на банк. А це вже дуже схоже на історію про непрозору структуру власності. Бо коли людина формально ніде не стоїть, але фактично має доступ до того, до чого не повинна мати доступу, це означає, що реальна конструкція впливу може бути зовсім не такою, як її показують назовні. А за непрозору структуру власності банки взагалі-то втрачали ліцензії.
Окремо мене дуже напружує етичний бік цієї історії. Якщо фотографія клієнтки взагалі могла опинитися в такому контексті, а потім ще й стати приводом для публічного коментаря про «немиту голову», це означає дуже погану внутрішню культуру. Це означає, що клієнт у такій системі може перетворитися з людини, права якої мають бути захищені, на об’єкт для обговорення, оцінок і насмішок. І тоді вже не так важливо, йдеться про прапор чи ні. Важливо, що сама можливість такого ставлення до клієнта взагалі існує.
Зараз ця історія вже виходить за межі інтернет-скандалу. Національний банк запросив у Universal Bank інформацію щодо цього інциденту. Омбудсман Дмитро Лубінець також відкрив провадження у зв’язку з можливим порушенням прав людини та захисту персональних даних. Адвокати потерпілої вже працюють у цьому напрямку, і я думаю, що в цій справі будуть не лише репутаційні, а й цілком відчутні юридичні наслідки.
Я є клієнтом monobank, тому мене в цій історії найбільше хвилює не сам публічний скандал, а те, як насправді все влаштовано всередині банку, чим ця історія закінчиться і які саме заходи будуть вжиті для того, щоб конфіденційна інформація клієнтів більше ніколи не потрапляла у відкритий доступ.
Друга тема, яку б я хотіла обговорити — війна на Близькому Сході. Війна між Ізраїлем, США та Іраном триває, ракети й дрони продовжують летіти, а Ормузька протока залишається майже паралізованою. Саме через неї у нормальні часи проходило близько 20% світових поставок нафти, тому наслідки відчувають далеко не тільки країни регіону.
Реакція ринку очікувана: нафта дорожчає, а разом із нею дорожчає бензин. Barclays уже підвищив прогноз по Brent на 2026 рік до 85 доларів за барель, а якщо ситуація в Ормузькій протоці не нормалізується швидко, ціна може дійти й до 100 доларів. На цьому тлі Brent уже закривався вище 103 доларів за барель.
У США це вже б’є безпосередньо по споживачах. Середня ціна бензину на заправках піднялася до 3,58 долара за галон, тобто майже на 60 центів вище, ніж до початку американських ударів 28 лютого. Білий дім уже обговорює додаткові кроки, щоб зменшити тиск на ціни, включно з більш жорсткими діями на енергетичному ринку, а також заходами для послаблення дефіциту постачання.
Європа поки реагує обережніше, але теж змушена ворушитися. Єврокомісія скликала координаційну групу з газових поставок, попередила країни-члени про ризики стрибка цін і не виключає заходів для стримування енергетичних витрат, включно з можливим обмеженням цін на газ. При цьому Брюссель поки що не запускає повноцінну надзвичайну програму, бо фізичного дефіциту постачання зараз не бачить, але проблему високих цін уже визнає відкрито.
Тобто картина зараз така: США намагаються збити ціну пального швидкими ринковими рішеннями, тому що для Трампа це ще й внутрішньополітична проблема; Європа більше думає про газ, про промисловість і про те, як не допустити нового енергетичного шоку на кшталт 2022 року. Але і там, і там задача одна: не дати енергетиці остаточно потягнути за собою економіку.
Що стосується прогнозів по завершенню кризи, то тут новини погані. Ізраїль прямо говорить, що не шукає «безкінечної війни», але й жодних строків завершення не називає. Трамп, з одного боку, робить звичні гучні заяви, а з іншого — не поспішає переводити все це в повноцінні переговори про припинення вогню. Аналітики поки що виходять із того, що ринок заспокоїться лише тоді, коли стане зрозуміло, що Ормузька протока знову працює нормально. Barclays, наприклад, закладає сценарій повернення до норми за два-три тижні, але якщо це затягнеться на чотири-шість тижнів, ціни підуть ще вище.
Третя тема, яку не можу обійти - історія з Балі. Там знайшли останки вбитого українця Ігоря Комарова. Його викрали, за нього вимагали 10 мільйонів доларів, а потім убили. За повідомленнями медіа, його пов’язують з одним із так званих кол-центрів.
Мене в цій історії вражає не тільки жорстокість самого злочину, а й те, наскільки тихо про цю тему говорять в Україні. Так, Нацполіція заявила, що розслідує справу разом з індонезійською стороною. Але великого публічного резонансу, гучних заяв і серйозної розмови про те, що стоїть за цією історією, я не бачу.
І коли думаєш, чому так, відповідь напрошується сама собою. Якщо почати по-справжньому розмотувати тему кол-центрів, можна вийти на самих себе. Не секрет, що кол-центри в Україні роками не існували самі по собі. За ними хтось стоїть. І зовсім не виключено, що серед цих людей є й люди в погонах. А якщо цю тему почати ворушити серйозно, то погони можуть і полетіти.
Мені дуже шкода цього молодого хлопця. Він не повинен був умирати такою смертю. Але якщо він справді був причетний до такої діяльності, то жити він мав, але жити мав би в менш комфортних умовах, наприклад, у тюрмі.
Усе це дуже різні історії, але в кожній із них ціна помилки виявляється занадто високою.
Понеділок почався — і це вже добрий знак
