Моя чергова колонка — про те, що мені здалося важливим минулого тижня.
Володимир Зеленський закликав Верховну Раду підтримати зміни, які мають збільшити податкові надходження. У публічному просторі обговорюються, зокрема, підвищення військового збору, податок на посилки до 150 євро, перегляд умов спрощеної системи оподаткування та можливе запровадження обов’язкової сплати ПДВ для частини ФОП із вищими оборотами.
Аргумент зрозумілий: Україні потрібно більше грошей, дефіцит бюджету залишається великим, а міжнародні партнери, включно з МВФ, очікують, що ми будемо більше збирати всередині країни.
Я нещодавно була в Брюсселі, і там обговорюються цифра близько 90 мільярдів євро зовнішньої допомоги, яку розглядають як підтримку для України і яку зараз блокує Орбан. Але навіть ці кошти покриють лише приблизно дві третини потреб бюджету — решту, десятки мільярдів, доведеться шукати всередині країни.
Саме тому МВФ наполягає на пошуках внутрішніх джерел фінансування дефіциту бюджету. Але тут важливо не підміняти поняття. МВФ не вимагає підвищувати податки саме для ФОП. Йдеться про загальне збільшення доходів бюджету і ефективність системи. А от як саме цього досягти — це вже відповідальність української влади.
На жаль, у нас це завжди виглядає однаково: замість системної роботи влада знову обирає знайомий підхід — «пощипати» малий бізнес. Не тому, що це найефективніше рішення, а тому що у малого бізнесу немає сильного лобі, яке стало б на його захист.
Данило Гетманцев неодноразово посилався на відому фразу, яку приписують Жану-Батисту Кольберу: податкова політика — це мистецтво «общипувати гусака так, щоб він давав якомога більше пір’я і якнайменше кричав». І складається враження, що саме цей підхід і є базовим принципом у ставленні до підприємців.
Проблема в тому, що ці «гуси» вже давно не ті, що були десять років тому. Частина бізнесу закрилася, частина виїхала, частина працює на мінімальних оборотах. І питання вже не в тому, як їх ще «пощипати», а в тому — чи залишиться взагалі з кого збирати податки.
Бо коли податковий тиск зростає швидше, ніж можливості бізнесу, результат зазвичай один: або тінь, або релокація, або закриття.
Насправді тут навіть не про суперечливу політику — її просто немає як цілісної. З одного боку — популістські рішення і роздача грошей. З іншого — спроба ці ж гроші компенсувати за рахунок бізнесу. І виходить така конструкція: влада займається популізмом, а платить за це малий бізнес.
Але на фоні корупційних скандалів, історій із виведенням коштів, підозр щодо посадовців і постійних новин про мільярди, які кудись зникають, підвищення податків для малого бізнесу виглядає просто цинічно.
Фактично держава визнає: вона не хоче або не здатна боротися з корупцією і тіньовими схемами і з витоком коштів за кордон, зате перекладає навантаження на тих, хто працює в білу… Фактично, влада розписується в тому, що не може виконувати свої функції.
На цьому фоні дуже показово виглядає наступна новина. У США знову масштабні протести — цього разу проти Дональда Трампа. За даними американських ЗМІ, на вулиці по всій країні вийшли мільйони людей, а в найбільших містах рахунок ішов на сотні тисяч. І головний меседж звучить прямо: «він не король».
Причини різні — від політичних рішень і риторики до загального відчуття, що межі президентської влади починають розмиватися. І саме це, схоже, найбільше дратує американське суспільство.
До протестів активно долучаються публічні фігури — актори, музиканти, медійні особи. Вони відкрито говорять про те, що незалежно від політичних симпатій, у країні з усталеною демократією не може бути ситуації, коли одна людина починає поводитися як єдиний центр влади.
І тут важливий момент.
Неважливо, ти республіканець чи демократ, підтримуєш Трампа чи ні — питання зараз не в цьому. Питання в тому, чи зберігається сама конструкція демократії, де є баланс гілок влади, правила і обмеження.
До Трампа можна ставитися по-різному — підтримувати його, критикувати, не погоджуватися з його політикою.
Але сама логіка протестів зараз не стільки про конкретні рішення, а скільки про принцип: у демократії не може бути «короля».
Бо як тільки з’являється відчуття, що правила починають працювати вибірково, а інституції — підлаштовуватись під одну людину, система починає хитатися.
І те, що ми бачимо в США, — це, по суті, реакція суспільства на спробу перевірити ці межі.
І ще одна новина про межі. У США продовжується історія з TikTok, і це вже не просто політичні заяви. Конгрес просуває рішення, яке фактично ставить ультиматум: або китайська компанія ByteDance продає TikTok американському власнику, або сервіс може бути обмежений чи заблокований на території США.
Офіційна причина — національна безпека. Американська влада відкрито говорить про ризики доступу китайської сторони до даних користувачів і можливий вплив на інформаційні потоки.
Але тут важливо подивитися ширше.
Бо це вже не про одну платформу. Це про те, що держава в якийсь момент починає прямо втручатися в бізнес-модель глобальної компанії і визначати, кому вона має належати.
І тут виникає дуже незручне питання: де межа?
Бо якщо держава може поставити ультиматум приватній компанії такого масштабу, то це означає, що сам принцип вільного ринку вже не працює в чистому вигляді.
І справа навіть не в TikTok.
Справа в тому, що правила змінюються: бізнес більше не існує окремо від політики. І рішення про те, хто може працювати на ринку, дедалі частіше приймаються не економікою, а державою.
І це вже не виняток — це тенденція.
Але…
Понеділок почався — і це вже добрий знак.
Галина Хейло
