Чужий досвід нічому не учить.
Останнім часом українські медіа активно цікавляться перебігом виборчого процесу в Білорусі - крім позиції влади ми також чуємо коментарі представників тамтешньої опозиції.
І це при тому, що тільки сліпий і політично наївний не бачить, як Росія веде проти Білорусі криптовійну.
Причому вона почалася не з надсилання до Мінська «ДРГ Вагнера» у липні 2020-го, а ще з грудня 2019 року, коли Кремль агресивно, але безуспішно схиляв Лукашенка до капітуляції через згоду на криптоанексію.
Своєю відмовою білоруський диктатор, а він і справді диктатор, сплутав Путіну всі карти в його особистій політичній програмі історичного діяча «русского міра». І цього він Лукашенку вже не зможе пробачити.
Путіну вже не потрібен Лукашенко, йому потрібна Білорусь, уся чи хоча б північно-східна (Вітебська і Могильовська області).
Лукашенко це знає, говорить про те, що «найцікавіші» події розпочнуться відразу після виборів 9 серпня і починає загальну військову мобілізацію з 10 серпня. Отже, не планує 2 туру.
Але він сам довів свою країну до такого стану, як колись Янукович Україну, і йому вже не вірять самі білоруси.
Якщо проводити аналогії з Україною, то це нагадує варіант, коли б Янукович погодився підписати угоду про асоціацію з ЄС попри прямий тиск і погрози Путіна. Якою би була реакція на це прихильників партії регіонів?
Можна не вірити Лукашенку, але як можна при цьому вірити Путіну? Білоруський парадокс.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
