За всієї поваги до Європейської комісії за демократію через право, більш відомої у нас як Венеційська комісія, я як політолог не зовсім розумію не стільки пієтет перед нею, скільки спроби її використання як останнього аргументу у будь-яких політичних суперечках.
Поясню чому.
По-друге, відповідно до Конституції України органом законотворення є Верховна Рада України, а не Венеційська комісія. Те саме стосується й встановлення законності чи незаконності тих чи інших рішень. Це компетенція судів, а не Венеційської комісії. Конституційність чи неконституційність тих чи інших рішень, актів чи дій, в Україні також визначається не Венеційською комісією. Її на це просто ніхто не уповноважував. Громадяни України її не обирають, не делегують їй прав представляти свої інтереси, а головне - громадянам України вона не підзвітна жодним чином. Це так званий немажоритарний інститут. Причому це справедливо не лише для України, але й для будь-якої іншої держави.
По-третє, заради справедливості треба наголосити, що зазначена вище комісія і не претендує на ту роль, яку їй ситуативно намагаються навʼязати політики, зокрема, й вітчизняні. Європейська комісія за демократію через право - це лише ДОРАДЧИЙ, КОНСУЛЬТАТИВНИЙ орган Ради Європи, яка у свою чергу не є інституцією Європейського Союзу як це багатьом помилково видається, хоча безумовно є авторитетною і важливою міжнародною організацією. Але не більше того.
По-четверте, кумедно коли українські політики, які голосно волають про "зовнішній вплив" та чинять відчайдушний спротив залученню міжнародних експертів до реформування судової та антикорупційної системи, водночас чомусь час від час апелюють до Венеційської комісії. Не кажучи вже про те, що роблять вони це вельми вибірково, керуючись власними уподобаннями і політичною доцільністю.
До чого я веду.
До того, що думки і позиції такої авторитетної інституції, де працюють провідні фахівці у сфері передусім конституційного права безумовно заслуговують на увагу і повагу. Втім, треба усвідомлювати, що позиція експертів Венеційської комісії не є ІСТИНОЮ в останній інстанції. І тим більше не треба використовувати її як фіговий листок, аби прикривати свою срамоту. Особливо якщо перед тим, не лише безсоромно наче ексгібіціоніст світив своїм срамним місцем, але й крутив на ньому і Конституцію, і закони, і право, і демократію, і саму Венеційську комісію разом з європейськими цінностями і правами людини.
П.С. впевнений, що судді КСУ знають і розуміють все висловлене вище не гірше, а швидше за все, краще за мене, але чомусь "прикидаються валенками" і разом з окремими політиками "роблячи морди кірпічом" використовують Венеційську комісію геть не за призначенням, бо як слідує з самої її назви "Європейська комісія за демократію через право", вона точно не призначена для порятунку корупціонерів на кшталт Тупицького та збереження їхнього "корупційного суверенітету".
Оригінальний пост автора - за посиланням.
