Із журналістів у снайпери: офіцер морської піхоти ЗСУ розповіла про страх, пропаганду і табу на війні

Офіцер морської піхоти ЗСУ та журналістка Олена Білозерська усвідомила наближення війни ще задовго до її початку і пояснила, чому поїхала на фронт снайпером, а не репортером.

Доброволець в інтерв’ю Урядовому Кур’єру також поділилась деталями своєї книги про бойові дії, пригадала перший серйозний бій та розповіла про етику і табу на війні. Усе інтерв’ю за хвилину.

Олена поїхала на Донбас добровольцем одразу після початку збройної агресії РФ. «Я виявилася не тільки морально готовою до агресії сусіда, а й вчилася воювати ще за 10 років до її початку», журналістка брала участь у вишколах, входила до УНА-УНСО, вивчала тактику бою, пересування ДРГ, мінно-вибухову справу. «Після перемоги Майдану більшість із нас розуміла, що війна вже на порозі».

Працювати журналістом на передовій Білозерська не захотіла з двох причин: 1) «ставлення військових до цивільних журналістів і особливо жінок, м’яко кажучи, дуже упереджене» 2) Олена хотіла правдиво висвітлювати події, але «на війні журналістика перетворюється на військову пропаганду». Але під час боїв Олена не забувала, що вона журналіст і фіксувала на камеру навіть небезпечні та ризикові ситуації. «Мені нерідко перепадало на горіхи, коли знімала певні моменти наших бойових чи тилових буднів».

Снайперську справу журналістка обрала, оскільки уміла влучно стріляти, а її темперамент, впертість та терплячість дозволяли довго сидіти на позиції й чекати появи ворога. «На Донбас поїхала із власним мисливським нарізним карабіном АКМС «Вулкан», на який був дозвіл», потім воювала з німецьким Mauser 98k із прицілом та радянською СГД.

«У кожного з нас був особистий момент, коли розумієш, що мирне життя позаду, а ти тепер на війні», для Білозерської таким моментом стала прогулянка по мирному Дніпру у військовій формі та з відкритим носінням зброї.

Найперший серйозніший бій - розвідка боєм у Карлівці, яку контролювали терористи Безлера. Противник обстрілював українців з мінометів та кулеметів, а штаб так і не надіслав на підмогу бронетехніку з екіпажами. Підрозділ Білозерської мав лише легку зброю і під час відходу ворог намагався взяти її групу у кільце.

Страх на війні найпотужніший саме перед боєм. «Та коли працюєш, виділяється адреналін і страх безслідно зникає».

Про снайперів на війні ходить багато «страшилок» та пропаганди (про стрільбу по усім підряд, безжалісність, тощо). Однак Олена дотримувалась етики війни: коли терористи евакуювали пораненого, не стріляла у них. «Відразу троє на повний зріст — це легка і дуже спокуслива мішень. Коли евакуюють пораненого, стріляти не можна. Це етика війни, табу». Після закінчення евакуації Білозерська поцілила у третього терориста. «Наша розвідка невдовзі підтвердила убитих, якими виявилися російські «козачки» з Кубані»

Багато жителів Донбасу вірять російській пропаганді. «І це закономірний результат, що ми програємо інформаційну війну, де фейки і брехня стають дуже ефективною зброєю».

Книгу «Щоденник нелегального солдата» Білозерська планувала писати після закінчення війни, але почала у 2017 на офіцерських курсах. Усі матеріали доброволець збирала відразу по приїзду на фронт. «Події, що відбувалися, сказане героями, моїми побратимами, — правда, підтверджена відеозаписами, фото чи документами». Книга налічує 600 сторінок та 400 фото, схем і карт. «Це частина зібраного матеріалу, тому вже почала роботу над наступною».