Президентські вибори цього року торкнулися багатьох тем, які раніше не піднімалися в українському суспільстві. У тому числі – вживання алкоголю та психотропних речовин.
Тема виникла навколо історії з дебатами між кандидатами у президенти Володимиром Зеленським та Петром Порошенком після першого туру.
Наша сьогоднішня добірка про тих, хто вершив долі народів і континентів, перебуваючи у стані гострої залежності від препаратів і спиртного.
Європейські диктатори-наркомани: Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні, Франсиско Франко
Історія ХХ століття – це історія світових потрясінь. Здавалося б, найближчий період до сучасників, який можливо досліджувати у всіх деталях. Але багато темних або нерозгаданих таємниць історії все ще приховані, а деякі відкриваються тільки зараз. Як, наприклад, відомості про те, що європейські диктатори ХХ століття були наркозалежними.
Білий порошок для Гітлера
Дослідники нацистської Німеччини стверджують, що Адольф Гітлер, його найближче оточення, а також увесь Третій рейх і збройні сили вживали наркотичні речовини, особливо у роки Другої світової війни.
Причому, до приходу до влади, нацисти виступали проти наркотиків. І офіційно в Німеччині тих часів діяло суворе табу на заборонені речовини.
Як розповідають німецькі історики, на фюрера та його оточення правило не поширювалося. Такі висновки були зроблені в результаті вивчення медичних карт вождя і записів особистого лікаря Гітлера:
«У медикаментозній історії Гітлера мені вдалося виділити три періоди. У період з 1936 по 1941 роки він в основному вживав вітаміни і глюкозу, але вони вводилися йому внутрішньовенно і у великих дозах. Не впевнений, чи можна це вже називати наркоманією, але коли у жовтні 1941 року війна з Росією стала затягуватися, Гітлер перейшов на гормони і стероїди. Йому робили внутрішньовенні вливання витяжок зі свинячої печінки та інших досить неприємних препаратів. А вже до 1943 і особливо до 1944 року Гітлер став користуватися опіатами. Найбільш часто вживаним засобом у нього став юкодал (оксикодон), який з фармакологічної точки зору близький до героїну»
Чи вплинуло вживання Гітлером наркотиків на хід історії? Експерти вважають, що вплинуло, в роки тієї ж Другої світової, так як стратегічні рішення приймалися під дією препаратів:
«Абсолютно нераціональне планування Гітлером Арденнської операції – великого наступу німецьких військ у Бельгії. Усі прийняті ним тоді рішення були, з усією очевидністю, спровоковані ейфоричним станом під впливом цих ліків – особливо ідея про те, що успіх наступу міг би привести до виходу з війни Британії чи Канади. Гітлер вже не контролював себе, але при цьому все ще командував німецькою армією»
Що стосується вермахту (збройних сил нацистів), то в роки війни солдатам видавали дози первитину – метамфетаміну, який дозволяв бійцям боротися із втомою та сном.
Звички Беніто Муссоліні і Франсиско Франко
Про наркотичні пристрасті італійського фашиста-диктатора Беніто Муссоліні та іспанського Франсиско Франко відомо не так докладно.
У пресі зустрічається інформація про те, що Муссоліні щодня вживав первитин за рекомендаціями особистого лікаря Гітлера Теодора Морелля. За розповідями очевидців, на первитині «сидів» і Франко.
Аристократична залежність Уінстона Черчіля
Легендарний британський політик і прем'єр-міністр, лауреат Нобелівської премії з літератури, полковник, оратор, журналіст і письменник, Почесний член Королівської академії мистецтв, визнаний найвидатнішим британцем в історії Уїнстон Черчіль про своє ставлення до згубних звичок висловлювався досить сміливо:
«Мушу зауважити, що мої життєві правила вимагають як абсолютно священний ритуал куріння сигар, а також вживання алкоголю до, після і під час усіх трапез, так само як і у перервах між ними»
Черчіль обожнював шампанське Pol Roger, віскі та коньяк, які пив щодня. Деякі дослідники стверджують, що такий образ політик створював навмисно і на ділі пив не так багато, як говорив про це.
Крім цього, незмінним атрибутом іміджу Черчілля були кубинські сигари. У його заміській резиденції Чатртвелл Менор графства Кент, «стратегічний» запас сигар становив близько 3-4 тисяч одиниць.
Британець володів хорошою пам'яттю, ерудицією, славився високою продуктивністю, серйозно захоплювався живописом, багато писав і публікувався.
Високу працездатність британського прем'єра експерти пояснюють просто: крім любові до спиртного і сигар, політик бадьорив себе кокаїновим вином і метамфетаміном. Деяким парадоксом дослідники вважають той факт, що ясність розуму і тверезість поглядів Черчіль зберіг практично до останніх днів життя, не змінюючи своїх звичок. Одна з цитат легендарного прем'єра:
«Реальність – це галюцинація, викликана нестачею алкоголю в крові»
Російські вожді: пристрасті Йосипа Сталіна та Леоніда Брежнєва
Історики стверджують, що для комуністичних правителів за краще був хороший і міцний алкоголь, ніж наркотики. Йосип Сталін славився тим, що любив грузинське вино та вірменський коньяк, яким за часів формування антигітлерівської коаліції пригощав Черчіля та Рузвельта. А ще – споювати своїх підопічних. Вважалося, що таким чином диктатор намагався розв'язувати язики своєму оточенню.
Зі спогадів Микити Хрущова, у роки Другої світової війни Сталін почав зловживати алкоголем. Крім цього, в останні роки життя радянський вождь страждав від різних недуг і приймав препарати, що містять наркотичні речовини. Після смерті Сталіна, у його домашній аптечці були виявлені сильнодіючі опіат діонін, снодійне люмінал та стимулятор ефедрин.
Інший радянський ватажок Леонід Брежнєв приймав транквілізатори – препарати, що допомагали генеральному секретарю проявляти елементарну життєву активність – розмовляти і ходити.
Що спільного у Мао Дзедуна, Кім Ір Сена, Саддама Хуссейна, Уго Чавеса та Муаммара Кадаффі?
Усі ці лідери так чи інакше уособлювали диктаторські режими XX століття у своїх країнах. Мао Дзедун – в Китаї, Кім Ір Сен – у Північній Кореї, Саддам Хуссейн – в Іраку, Муаммар Кадаффі – в Лівії, а Уго Чавес – у Венесуелі. Двоє останніх – переступили і у ХХІ століття.
Різною мірою, ці лідери залежали від вживаних препаратів. Мао Дзедун полюбляв барбітурати – речовини, що мають седативний ефект. Вважається, що таким чином китайський правитель заспокоював нервову систему. Кім Ір Сену був потрібний метамфетамін, а Саддам Хуссейн сидів на героїні. Муаммар Кадаффі вживав стимулятори і транквілізатори, а Уго Чавес – коки.
Чи існує зв'язок між залежністю лідерів і режимом правління, який вони втілювали? Висновок напрошується ствердний. Не ясно тільки, що є первинним – природна схильність до деспотизму або «отруєння» владою, про що свого часу говорив Уінстон Черчіль:
«Влада – це наркотик. Хто спробував його хоч раз – отруєний нею назавжди»
