Офіційне введення в експлуатацію російського газопроводу «Турецький потік» 8 січня в Стамбулі пройшло особливо урочисто. Лідери 4 країн – Росії, Туреччини, Болгарії та Сербії – символічно відкрили вентиль нового енергетичного шляхопроводу в обхід України.
«Турецький потік» від початку замислювався з політичною метою. А на подібні цілі, як відомо, Кремль грошей своїх платників податків не шкодує. Ось тільки чи здатний цей проект виправдати свої багатомільярдні інвестиції і досягти бажаного - «урізати» український транзит? І чому цей південний газопровід експерти вважають провальним планом Володимира Путіна?
Можливості проекту
Цілі Кремля
Наміри РФ в цілому – піти від транзиту газу в Європу по західному Трансбалканському шляху через Україну, Молдову, Румунію і Болгарію. Головним чином – відмовитися від української газотранспортної системи, щоб послабити економіку нашої країни і зробити Київ більш поступливим у політичному плані.
З аналогічною метою росіяни запустили будівництво «Північного потоку-2» по дну Балтійського моря з виходом до кордону з Німеччиною.
У 2016 підпис під прокладанням «Турецького потоку» поставила Анкара і у наступному році будівництво запустили. У листопаді 2019 була закінчена морська ділянка шляхопроводу, яку Путін урочисто приймав разом із президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом.
Потужності «Турецького потоку»
Протяжність потоку по дну Чорного моря з російської Анапи у східну Фракію – 1,1 тис км, морська частина становить 937 кілометрів. Дві нитки трубопроводу здатні разом пропускати 31,5 млрд кубометрів газу щорічно. Одна нитка розрахована на подачу палива у саму Туреччину, друга – для південних і південно-східних країн ЄС. Інвестиції склали близько 7 млрд доларів США.
На поточний момент відкрита перша нитка магістралі, тобто - газ з Росії йде тільки до Туреччини. Максимальний обсяг поставок можливий на рівні 15,75 млрд куб на рік. Але фактичне споживання буде залежати від внутрішнього турецького попиту.
І хоча після відкриття цього проекту енергозалежність Туреччини від прямих російських поставок сягнула понад 50%, «Газпром» конкурує з альтернативними європейськими постачальниками скрапленого газу та блакитного палива з Азербайджану.
У планах «Газпрому» щодо «Турецького потоку» на 2020 рік – постачати газ Туреччині, Болгарії та Сербії, у 2021 – Угорщині, у 2022 – Словаччині. Що стосується європейської нитки газопроводу, її використання поки що відтерміноване у часі:
«У другої гілки, призначеної для постачань на основний ринок «Газпрому» до Євросоюзу, до цих пір немає співмірного за потужністю продовження на території ЄС, тому ця нитка ще як мінімум рік-півтора буде залишатися сильно недозавантаженою»
Інтереси Туреччини
На офіційному відкритті Ердоган назвав шляхопровід «проектом історичних масштабів». Для Анкари він комерційно вигідний і цікавий тим, що фактично країна отримала новий технологічний газовий маршрут безпосередньо з Росії, без транзитних витрат, ризиків і посередництва інших країн.
За рахунок того, що на турецькому ринку присутні ЗПГ та азербайджанське паливо, це тисне на ціни «Газпрому». Для себе Туреччина добилася «обміну» дешевого енергетичного ресурсу на політичні цілі Кремля. Головним чином у відношенні майбутньої відмови від української ГТС. Туреччина ж придбала ще один канал поставок газу, і зробила це даром.
Потенціал трубопроводу і значення для України
Під час церемонії 8 січня Володимир Путін назвав сильні сторони проекту:
«При прокладанні «Турецького потоку» застосовувалися передові інноваційні технології, що дозволило забезпечити максимальну економічну ефективність транспортування газу, гарантувати безпеку та екологічну чистоту експлуатації трубопроводу»
За все це Росія заплатила близько 7 млрд доларів США. І це ті преференції, які насправді отримала Туреччина. Трансбалканський коридор поставок газу на турецький ринок через Україну дійсно спорожнів. Але як вважають експерти, цьому передувала політика енергозбереження та диверсифікації поставок Анкари і південних європейських столиць:
«В останні три роки обсяг прокачування газу через Україну в південному напрямку – до Болгарії та Туреччини – був мінімальним. Турки скорочували цей обсяг дуже-дуже швидко. Крім того, Болгарія вже отримує частину газу із Греції у вигляді зрідженого природного газу, який туди прокачують з минулого року. Тому значення цієї гілки української газотранспортної мережі буде прагнути до нуля. І «Турецький потік» на цю ситуацію практично ніяк не вплинув. У «Газпрому» і всієї Росії була ідея: перекинути весь газ, який йде по Трансбалканському газопроводу через Україну, Румунію, Болгарію, на нову гілку «Турецького потоку». Але по Трансбалканському газопроводу вже і без усякого «Турецького потоку» йде дуже мало газу»
В Україні «Турецький потік» вважають економічно безглуздим, але все ж відчутним для української ГТС:
«Ми вже відчули його вплив. Транзит газу через Україну у Балканському напрямку з 1/1/2020 здійснюється тільки для потреб Румунії та Молдови. Болгарія, Туреччина та інші країни в цьому регіоні вже не отримують газ через Україну. Як результат, зниження транзиту через Україну в цьому році складе близько 15 млрд кубометрів»
Однак новий незалежний український оператор шукає спосіб зробити «Турецький потік» корисним для країни:
«Ми шукаємо нові можливості для використання існуючої інфраструктури (Трансбалканського газопроводу) і домоглися створення на його базі нового коридору для поставок газу в Україну з Болгарії, Туреччини і Греції в обсязі до 15,8 млн кубів на добу. Розраховуємо на тестові поставки вже у січні»
Чому «Турецький потік» - провальний для Росії
Як висловився Путін, запуск «Турецького потоку» - «приклад позитивної співпраці країн у ворожому середовищі». Не дуже оптимістична оцінка, з огляду на те, наскільки витратним видався цей проект. А, виходячи зі скорочення споживання палива з боку Туреччини, і недобудовану гілку по сухопутній території ЄС, багато заробити і виправдати вкладені інвестиції Росія зможе не скоро.
Володимиру Путіну і правда є про що турбуватися щодо «ворожості». Сполучені Штати із їх санкціями проти «Північного потоку-2» і «Турецького потоку» вже зупинили будівництво газопроводу по дну Балтійського моря. І лідер Кремля був змушений визнати, що запуск цієї магістралі відкладається на фінал 2020 року – початок 2021 року.
Аналогічно, американські санкції можуть вплинути і на завершення другої гілки «Турецького потоку», розрахованої на європейських споживачів.
Головним чином, Путін не досяг принципової мети – зупинки транзиту через територію України з 2020 року. «Газпром», «Нафтогаз» і «ОГТС України» підписали новий транзитний контракт терміном на 5 років, що дасть Києву гарантований дохід в обсязі 7,2 млрд доларів США. І до певної міри вирішить для України питання національної безпеки.
«Ворожість» Європейського Союзу по відношенню до Росії не є такою однозначною. Німеччина, як зацікавлена сторона, буде всіляко сприяти тому, щоб «Північний потік-2» був завершений і введений в експлуатацію. Але навіть при такому результаті, правки до Газових Директив ЄС обмежують використання цього трубопроводу на повну потужність «Газпромом» одноосібно.
Потужностей північного маршруту прокачування російського газу для покриття попиту на європейському ринку не досить. Тому «Турецький потік» повинен був взяти на себе недостатні обсяги поставок. У поточних умовах цей план виявився нереальним. Адже Туреччина свого часу натиснула на Кремль і домоглася скорочення гілок південного маршруту з чотирьох до двох. Спочатку в Європу планувалося пустити три гілки «Турецького потоку».
По факту, на 2020 рік із двох політично мотивованих газо-експортних проектів в обхід України Росія змогла отримати один, в урізаному вигляді. У спробах відмовитися від українського транзиту Володимир Путін програв не тільки Україні, але і Туреччині з Європою, за що щедро заплатили і ще платитимуть російські платники податків.
