Затяжна війна: ризики для України та шляхи виходу з кризи
Сьогодні, 31 березня, 36-й день війни росії проти України. З певністю можна говорити про те, що операцію з наративами кремля про «демілітаризацію», «денацифікацію» нашої країни, як і про «взяття Києва за три дні» провалено.
На думку багатьох аналітиків як в Україні, так і за кордоном, росія не досягла своїх політичних цілей війною. І, мабуть, уже не досягне. Але це не означає відмови від намірів приструнити Україну та повернути її у поле своїх інтересів навіть ціною краху власної економіки та тотальної ізоляції від цивілізованої спільноти. Наївно думати, що кремль полишить подібні спроби.
Чи буде затяжна війна?
Поширена думка серед західних аналітиків полягає в тому, що від України ніхто не чекав такого потужного спротиву. Якщо узагальнити, то Захід не вірив у можливості нашої країни ефективно захищатися і протистояти «другій армії світу», якою до 24 лютого вважали збройні сили російської федерації.
За понад місяць активних бойових дій змінилося не лише співвідношення сил та дієздатність ударних угруповань противника навколо України за ключовими напрямками, змінилося ставлення світу та Заходу. Обережно лунають оптимістичні прогнози щодо перемоги нашої країни. А відповідно – і щодо майбутнього відновлення України, її суверенітету, репарацій та притягнення росіян до кримінальної відповідальності за військові злочини та геноцид українського народу.
Але поки що все це лише риторика. Більш реалістичними виглядають оцінки, зокрема з боку влади, що Україна входить у стадію «затяжної війни». Такої думки дотримується радник голови Офісу президента Михайло Подоляк. Чиновник вважає такий сценарій прийнятним для кремля, через провал бліц-кригу, з метою знизити щоденні втрати озброєнь і бійців, включаючи старший та вищий офіцерські склади:
«Причина – надто високі втрати в особовому складі та техніці. А також відсутність будь-якого значущого просування по всіх напрямках. Все це не вдається приховувати від своєї аудиторії»
Станом на 31 березня Україна заявляє про втрати росії живою силою – 17 500 осіб. ЗСУ знищили 135 літаків супротивника, 131 гелікоптерів, 614 танків, понад 1700 ББМ та понад 300 артилерійських установок. Крім того, українці ефективно ліквідують підрозділи логістики російських військ, про що регулярно повідомляють зведення Генштабу.
«Саме ця потреба скоротити всі види втрат і спробувати максимально «зачистити» свої тили від нелояльних елементів (а це майже 90-95% мирного населення) – нові обов'язкові елементи військової тактики росіян. Відбувається їхній частковий окоп на зайнятих рубежах. Така концентрація сил та засобів руйнування навколо наших великих міст створює навмисні багатотисячні гуманітарні катастрофи»
Про затяжну війну говорять і на Заході. Зокрема, The Guardian називає такий сценарій вигіднішим для володимира путіна, враховуючи провал основних цілей. На думку видання, з погляду логістики та здатності забезпечувати війська озброєнням та боєприпасами, росія перебуває у більш виграшному становищі, ніж Україна, що тотально залежить від своєчасного постачання зброї від партнерів.
І навіть з урахуванням того, що багато ланцюжків поставок порушено, росія має значний матеріальний і кадровий резерв для нових військових операцій на нашій території, у тому числі залучаючи сили та ресурси з інших підконтрольних їй регіонів – білорусі, Південної Осетії та Абхазії, Вірменії, Сирії і т.д.
Аналізуючи поточні дані Генштабу про пересування сил противника та його тактичні маневри – ослаблення наступів, окопування, відведення військ, перекидання сил тощо, можна припустити, що Україна вже входить у стадію затяжної війни. Яка, серед іншого, є наслідком облоги, що практикується росією на тимчасово окупованих українських територіях.
Тактика облоги
Облога міст у східній та південній частині України, де війська рф на даний момент мають перевагу, стала новою тактикою операції путіна в Україні, пише The Wall Street Journal, посилаючись на дані Адміністрації США.
«Нова оцінка намірів кремля, яку поділяють високопосадовці в адміністрації Байдена, полягає в тому, щоб змусити Київ прийняти претензії росії на південні та східні території України. Захопивши Крим та частково Донбас у 2014 році, кремль прагне забезпечити «сухопутний міст» між західною частиною росії та Кримським півостровом, а також розширити контроль над Донбасом»
Зокрема цим пояснюється облога Маріуполя, міста, знищеного російськими військами на 80%.
Контроль за обложеними містами Харківської, Сумської, Донецької, Херсонської областей, як і постійні артобстріли, потрібні кремлю для тиску на Київ у питаннях нейтралітету та інших принципових поступок, вважає видання. Для мешканців цих міст це означає місяці боїв:
«Для обложених громадян України зміна стратегії означає тижні, а можливо, й місяці атак з боку ослаблених російських збройних сил, які часто задовольняються ракетним та артилерійським вогнем»
Крім того, пише WSJ, путін, у разі успішних операцій його військ на окремих напрямках, може розширити свої військові цілі та повернутися до початкового плану захоплення столиці.
Чим небезпечна затяжна війна та як Україні наблизити день перемоги
Якщо війна затягнеться, 90% населення нашої країни опиняться у стані крайньої економічної вразливості, просто кажучи – на порозі бідності, вважають чиновники Програми розвитку ООН, пише Reuters:
«Якщо конфлікт буде затяжним, якщо він продовжуватиметься, ми побачимо дуже значне зростання рівня бідності. Зрештою це може призвести до того, що до 90% людей або опиняться за межею бідності, або зазнають високого ризику бідності»
Аналогічні оцінки занепаду рівня життя населення та відкату розвитку суспільства можна зустріти і щодо росії, про що говорять навіть прихильники кремля. Але в даному випадку, як правильно зауважив міністр фінансів України Сергій Марченко, в уряду в Києві зараз завдання набагато складніше, ніж зловтішатися проблемами москви:
«Війна на нашій території. У нас зруйнована інфраструктура, багато бізнесів зупинили свою діяльність. В нас гинуть цивільні люди. І ми маємо колосальні проблеми. У росії ці проблеми носять відкладений характер. Ніхто не повинен зупинятися щодо санкцій. Санкції мають бути продовжені, вони мають бути жорсткішими. Підприємства з іноземним капіталом повинні виходити з ринку росії тощо. Це найважливіший фронт роботи. Але те, що в росії котирування впали і вони на межі дефолту, нас не тішить, тому що у нас своїх проблем вистачає… Але я наголошую: це питання там носить відкладений характер, а щодо нас, на жаль, час грає проти»
Окрім соціально-економічного та гуманітарного аспектів, затяжна війна для України – це шлях до дипломатичних поступок агресору. Зв'язок простий і лежить у площині логістики та забезпечення озброєнням ЗСУ.
Україна залежить від партнерських поставок не лише оборонного озброєння, а й наступального. І тут є свої проблеми, окрім зруйнованої інфраструктури ОПК у східних та південних регіонах.
Якщо Києву вдалося подолати «опір» деяких країн на постачання оборонної зброї через пряму інтервенцію росії, то з наступальним – все набагато складніше. Оскільки багато країн не хочуть підігрівати (як вони це трактують) цю війну. Але в такому разі українські війська позбавляються можливості проводити ефективні контрнаступи, щоб звільняти тимчасово окуповані території. І тиснути на росію в руслі українських національних інтересів.
«Можна з упевненістю говорити, що якщо ситуація із далекобійними ППО та балістичними ракетами не зміниться, то на одному героїзмі ми до перемоги прийдемо не скоро. А затяжна війна – це більше жертв, більше руйнувань і більше дипломатичних поступок ворогові. Тому що успіхи нашої дипломатії базуються на успіхах нашої зброї. А оскільки ми не ставимо собі за мету дійти до москви, то закінчитися все має, у будь-якому разі, мирним договором. А ось яким він буде – залежить від того, як успішно ми наступатимемо, а не оборонятимемося»
Виходить замкнуте коло: успіхи армії неможливі без успіхів дипломатії, робочої економіки та підтримки суспільства, а також – навпаки. Простих рішень, як не допустити затяжної війни, Україна не має. Як і у Заходу, який через місяць великої війни, хотів би якнайшвидше домовитися і повернутися до звичних схем співіснування з росією just doing business.
Звідки стільки скепсису щодо допомоги Заходу? Наприклад, можна порівняти цифри допомоги Афганістану та Україні, як це робить військовий кореспондент Андрій Цаплієнко:
«Ні танків, ні літаків, ні серйозних систем ППО. Висновок: ми переможемо, але ціною великих втрат, тому що нам не дають нічого такого, завдяки чому можна скоротити шлях до перемоги»
Особливістю цієї війни є її повна непередбачуваність, тому будь-які оцінки чи прогнози – це скоріше припущення, аніж обґрунтовані висновки. Україна має бути готовою до ще тривалої оборони і, на жаль, готовою воювати лише оборонним озброєнням.
Наша армія, яка неодноразово демонструвала блискучі атаки ворожих цілей непрофільною зброєю, зуміє відстояти національні інтереси і наші території за будь-якого сценарію війни. Звучить романтично, але ще місяць тому ніхто не вірив у майстерність української армії так сильно, як українці.