В український кінопрокат 2 травня вийшов мок’юментарі-фільм «Ми були рекрутами» про бійців Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ. Режисер стрічки Любомир Левицький в ексклюзивному інтерв’ю для медіа UA.NEWS зазначив, що хотів показати через фільм нову українську мілітарну культуру та крутизну наших військових - саме це надихнуло його на зйомки. Після українського прокату (а картину взяли усі 145 кінотеатрів України) команда планує просувати стрічку і у світі, зокрема і на ТОП-стрімінгових платформах.
Як відбувався процес зйомок фільму “Ми були рекрутами”, як стрічку популяризуватимуть за кордоном та чому режисер обрав досить незвичайний для українського глядача жанр - читайте у новому інтерв’ю Любомира Левицького.
Що вас надихнуло і спонукало зняти фільм “Ми були рекрутами”?
Любомир Левицький: На зйомки фільму мене спонукав той факт, що соціум не до кінця розуміє наших військових. Не до кінця розуміє, хто це, що це за люди, яка у них філософія, чому вони воюють, чого бояться. І на теренах Youtube я не зустрічав якихось інтерв'ю, які б до кінця мені це відкрили.
По-друге, я дуже надихаюся новою українською мілітарною культурою, яка зараз створюється. Вона дійсно унікальна, включає багато різних ком'юніті. Наприклад, один із наших партнерів - це соціальний проект ГАЛЬТ, який об'єднує між собою різні мілітарі-спільноти, зокрема відомий кожному військовому проект PSDInfo. Це про філософію професіоналів, про культуру патчів, різний мерч. Це те, що сьогодні в певній мірі і мотивує багатьох людей приєднатись до Збройних сил. І мені хотілось показати нашу сучасну мілітарі-культуру через конкретних людей - діючих військових 3 ОШБр.
По-третє, я прагнув знайти форму, в якій можна донести до глядача актуальне кіно про час, у якому ми живемо, про цінності. Але щоб там не було фокусу на страждання, які ми проживаємо. А більше фокус на такому-собі рок-н-ролі. Я прагнув показати наші переможні та сильні моменти, крутих людей, які надихають. Тому що сьогодні, на жаль, за кордоном - я зараз дуже крамольно скажу - прийом, коли ми жаліємося, уже не працює. Нас уже не шкода. Люди звикли до того, що нас б'ють і що ми б'ємося. Але вони люблять надихатися крутими людьми, тобто тепер потрібно їх надихати, показати, які ми круті через такі фільми, через подібні проекти. Я вважаю, що таких фільмів як “Ми були рекрутами” має бути десятки.
Як плануєте просувати фільм на закордонну аудиторію?
Любомир Левицький: Є таке правило: якщо фільм успішний вдома, то він буде успішний всюди. І якщо ми побачимо, що наша аудиторія його оцінила, то ми продовжимо його просувати ще активніше.
На сьогодні фільм взяли 145 кінотеатрів - це усі кінотеатри, які є в Україні. Отже запит є. У широкий кінопрокат фільм вийшов 2 травня. Якщо буде увага глядачів, то стрічка буде продовжена у прокаті.
Далі ми плануємо показати фільм “Ми були рекрутами” компанії Netflix. Але потрібно подивитись, чи змінились критерії відбору у цього сервісу. Тому що зараз дані платформи свідчать, ніби українські глядачі не будуть дивитись мілітарі-контент. Щоб ви розуміли, сьогодні Netflix відмовляє усім військовим фільмам!
Ми очікуємо, що скоро це зміниться. Наприклад, нещодавно була історія з картиною “20 днів у Маріуполі”. Спочатку Netflix їм відмовив, а коли фільм виборов Оскар, то його взяли на Netflix. І це може повпливати далі каскадом на нас - глядачі Netflix подивляться його, дані стрімінгової платформи зміняться і вони візьмуть й наш фільм. Якщо з Netflix не вийде - ми покажемо картину іншим американським платформам, подивимося, що скажуть вони.
Якщо і цей варіант не спрацює, ми розглянемо можливість опублікувати нашу стрічку у відкритий доступ на Youtube та почнемо просувати її за кордоном. Наша команда обов'язково хоче робити скринінги аудиторії. Ми плануємо спеціальні покази у столиці США Вашингтоні, адже хочемо показати цей фільм і військовим спільнотам, і конгресменам. Щоб вони подивилися, як працює їхня зброя в Україні, і в яких надійних руках вона знаходиться. А також, щоб вони відчули і зрозуміли наших воїнів та культуру.
У мене є велике бажання проштовхувати “Ми були рекрутами” за кордон. Але не фестивальним шляхом. Фестивальні фільми зазвичай дуже драматичні, вони вимагають реалістичних сцен. “Ми були рекрутами” не є фестивальною роботою, але і фановим кіно я б його не назвав. Це скоріше жанр, який має на меті надихнути.
Чому фільм “Ми були рекрутами” зняли саме у такому незвичному для багатьох стилі?
Любомир Левицький: Це незвичний стиль для людей, але для мене це мій рідний стиль. Це те, що люди називали “американщиною”, коли я знімав фільми “Штольня” і “Тіні незабутих предків”. Російське кіно тоді звали “оттечественным”, а мої фільми “американщиною”. А тепер я хочу сказати “І що, де американщина? Це все наше насправді!”.
Я думаю, що немає нічого краще, ніж сьогодні показувати хлопців, які ризикують щодня, саме у такому ключі - крутими та сміливими. Хочеться не боятись цієї крутизни, бо ми постійно “скромнічаємо”, але насправді немає сенсу “скромнічати”. Наші хлопці - найкрутіші, воюють проти однієї із найсильніших армій світу, героїчно дають відпір. То чого тут соромитись, треба їх показувати дуже круто.
Як підбирали музику до вашого фільму?
Любомир Левицький: Музика - це окрема і дуже важлива частина нашої роботи, тому що на ній дуже багато тримається.
Мені дуже хотілося збалансувати написану музику і музику від гуртів. Взяти треки гуртів, які уже відомі, але які ще не “спопсились”. Деяку музику ми писали, деяку купували, усе це робилось доволі довго і складно.
Під кожного героя я прагнув створити свій стиль, свою музику, свій окремий вайб. Якщо для Дацика це рок-н-рол, то для Істока - більш драматична музика.
Також хотілось показати, що бойові дії бувають не тільки страшними, а і що в них може бути багато драйву, і саме це й надихає бійців.
Чи були якісь технічні складності під час зйомок?
Любомир Левицький: Технічних труднощів не було. Але була проблема із позашляховиками HMMWV, у нас їх забрали посеред зйомок, і нам довелося їх оперативно шукати. А знайти їх було важко, тому що усі вони на фронті.
Я відчуваю, що за цим проектом стоять якісь вищі сили. Тому що усі проблеми, які траплялись на нашому шляху, якимось дивним чином розрулювались через випадкових спонтанних людей, які з'являлися в останню секунду і усе починало працювати.
Де відбувались зйомки фільму?
Любомир Левицький: Ми знімали на Київщині, а також трішки на східному напрямку. Але я не можу розкривати ті локації, бо вони дотепер є стратегічними. Ми намагалися знімати в тих точках, куди зможемо безпечно провести нашу групу та не піддавати її стресу - адже у стресі виходить зовсім інший матеріал.
