«Бегущий по лезвию 2049»: что покажет самый ожидаемый фантастический фильм года«Той, хто біжить по лезу 2049»: що покаже найочікуваніший фантастичний фільм року
Книгу Филипа Дика «Мечтают ли андроиды об электроовцах?», ее первую экранизацию — фильм «Бегущий по лезвию» 1981 года, и нынешний сиквел, премьера которого состоится 5 октября, помимо ключевых моментов сюжета, связывает еще одна особенность. Сценаристам во второй раз приходится переносить время действия картины. События первоисточника, книги Дика, происходят в Сан-Франциско 1992 года. В конце 1970-х, во время начала съемок «Бегущего по лезвию», было очевидно, что за 10 лет человечество не создаст андроидов-репликантов и не освоит межзвездные полеты. Персонажей поместили в далекий 2019 год.
Настал 2017 год. Будущее (то есть наша современность) хоть и не похоже на все, что предсказывали ранее фантасты, но до мира «Бегущего по лезвию» так и не дотянуло. И вселенная «Бегущего по лезвию» переместилась в некую параллельную реальность, где нет Google и смартфонов, но есть человекоподобные репликанты и внеземные колонии.
Эстетика будущего
Фото: Blade Runner WikiaРежиссер Ридли Скотт отказался от подобной практики, и с помощью художников создал совершенно новый город — с многокилометровыми башнями, улицами-ущельями и вечным туманом. Лос-Анджелес 2019 года мерцает рекламой Кока-Колы, компаний Pan Am, JVC и Atari. Над городом довлеют гигантские пирамиды корпорации Тайрелла — единственного производителя андроидов-репликантов, запрещенных на Земле и эксплуатируемых в качестве рабов во внеземных колониях. В воздухе Лос-Анджелеса носятся аэромобили-спиннеры, а улицы заполнены китайскими лавками, кабаре и пестрой толпой.
После «Бегущего по лезвию» эти приемы фактически стали обязательными в кинофантастике о Земле будущего. Небоскребы, летающие автомобили и трущобы появляются в «Бегущем человеке» (1987), «Судье Дредде» (1995), «Пятом элементе» (1997), «Искусственном разуме» (2001) и российском «Обитаемом острове» (2008), снятом по роману братьев Стругацких.
Фото: Blade Runner WikiaГород «Бегущего по лезвию» впитал наследие классической кинофантастики и культуры. Пирамиды Тайрелла доминируют над Лос-Анджелесом, как Новая Вавилонская башня над Метрополисом Фрица Ланга (1927). Главный герой «Бегущего по лезвию», полицейский Рик Декард, живет в интерьерах дома Ennis House, построенного классиком американской архитектуры Фрэнком Ллойдом Райтом в 1924 году. А экстерьеры лос-анджелесских небоскребов вдохновлены угловатым рубленым стилем итальянского архитектора Антонио Сант-Элиа (1888-1916). Безысходная атмосфера будущего использует штампы киношного и литературного жанра нуар 1940-х годов — Великая депрессия в США, элегантные женщины, мужчины в длинных плащах и шляпах, джаз, детективы, убийства.
[caption id="attachment_34521" align="alignnone" width="1293"]
Фото: Blade Runner WikiaЭстетику, воспроизведенную в «Бегущем по лезвию», в 1990-х вовсю стали использовать в литературе жанра киберпанк. Несмотря на полное отсутствие компьютерных сетей и мало-мальски заметных компьютеров как в книге Филипа Дика, так и в экранизации Ридли Скотта, мрачные города с небоскребами и социальным расслоением стали идеальным фоном для сюжетов о хакерах и нейроимплантах.
2049 год
Съемки оригинальной картины стала вызовом для режиссера. Сам Ридли Скотт не читал произведение Филипа Дика, однако писателю его работа в итоге понравилась — ему показалось, что она точно передает атмосферу книги. Фильм, правда, провалился в прокате. Его ценность, как кладезя идей визуализации мира будущего, открылась лишь с годами.
Режиссер сиквела Дени Вильнев подошел к «Бегущему по лезвию 2049» с большой ответственностью. За пару месяцев до премьеры на экраны вышли несколько тизеров и трейлеров, три короткометражки, рассказывающие о событиях между 2019 и 2049 годами: великом блэкауте 2022 года и становлении нового гения репликации Уоллеса.
Создатели нового фильма отнеслись к деталям крайне скрупулезно. Всё, что мы видим в кадрах трейлеров и короткометражек, неразрывно связано с вселенной первого фильма. В альтернативном будущем по-прежнему существует компания Pan Am, закрывшаяся в 1991 году, а JVC и Atari рекламируются на крышах небоскребов. Уличные голограммы показывают рекламу Советского Союза, в этой реальности, возможно, не распавшегося, а «пасхальные яйца» из роликов и рекламы отсылают к первому фильму. Чего стоит недавняя новость о том, что Харрисон Форд во время съемок случайно ударил исполнителя главной роли, Райана Гослинга, и удивленное лицо актера запечатлелось в кадре. Вряд ли случайно, ведь при съемках первого фильма Форд проделал то же самое с Шон Янг, исполнительницей роли репликантки Рейчел. И ее удивленное лицо (правда, не от удара, а от толчка) так же попало в кадр.
Трейлеры и короткометражки, выпущенные в преддверии фильма, дают знать, что как минимум визуальная составляющая «Бегущего по лезвию» не разочарует зрителей. Безусловно, можно бояться, что подведет сюжет, но Дени Вильнев с фантастикой раньше не расстраивал — чего стоит фильм «Прибытие» о контакте человечества с многоногими пришельцами в корабле-чечевице, получивший восемь номинаций на «Оскар».
Лев ШевченкоКнигу Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електроовець?», її першу екранізацію — фільм «Той, хто біжить по лезу» 1981 року і нинішній сиквел, прем'єра якого відбудеться 5 жовтня, крім ключових моментів сюжету, пов'язує ще одна особливість. Сценаристам вдруге доводиться переносити час дії картини. Події першоджерела, книги Діка, відбуваються в Сан-Франциско 1992 року. В кінці 1970-х, під час початку зйомок «Того, що біжить по лезу», було очевидно, що за 10 років людство не створить андроїдів-реплікантів і не освоїть міжзоряні польоти. Персонажів помістили в далекий 2019 рік.
Настав 2017 рік. Майбутнє (тобто наша сучасність) хоч і не схоже на все, що передбачали раніше фантасти, але до світу «Того, хто біжить по лезу» так і не дотягнуло. І всесвіт «Того, що біжить по лезу» перемістився в якусь паралельну реальність, де немає Google і смартфонів, але є людиноподібні репліканти і позаземні колонії.
Естетика майбутнього
Оригінальний фільм Рідлі Скотта вперше показав в кіно дуже деталізований світ майбутнього. До нього кінофантасти обмежувалися зйомками найбільш технологічних і сучасних місць свого часу. Так, в екранізації антиутопії Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» Франсуа Трюффо (1966 рік) роль міста майбутнього грає один з нових районів Лондона, Рохамптон, а в якості футуристичного транспорту знята експериментальна лінія монорейки в Шатонеф-сюр-Луар (Франція).
Фото: Blade Runner WikiaРежисер Рідлі Скотт відмовився від подібної практики, і з допомогою художників створив абсолютно нове місто — з багатокілометровими вежами, вулицями-ущелинами і вічним туманом. Лос-Анджелес 2019 року мерехтить рекламою Кока-Коли, компаній Pan Am, JVC і Atari. Над містом тяжіють гігантські піраміди корпорації Тайрелла — єдиного виробника андроїдів-реплікантів, заборонених на Землі і експлуатованих в якості рабів у позаземних колоніях. В повітрі Лос-Анджелеса носяться аеромобілі-спіннери, а вулиці заповнені китайськими лавками, кабаре і строкатим натовпом.
Після «Того, хто біжить по лезу» ці прийоми фактично стали обов'язковими в кінофантастиці про Землю майбутнього. Хмарочоси, літаючі автомобілі і нетрі з'являються в «Людині, що біжить» (1987), «Судді Дредді» (1995), «П'ятому елементі» (1997), «Штучному розумі» (2001) і російському «Залюдненому острові» (2008), знятому за романом братів Стругацьких.
Фото: Blade Runner WikiaМісто «Того, хто біжить по лезу» ввібрало спадщину класичної кінофантастики і культури. Піраміди Тайрелла домінують над Лос-Анджелесом, як Нова Вавилонська вежа над Метрополісом Фріца Ланга (1927). Головний герой «Того, хто біжить по лезу», поліцейський Рік Декард, живе в інтер'єрах будинку Ennis House, побудованого класиком американської архітектури Френком Ллойдом Райтом в 1924 році. А екстер'єри лос-анджелеських хмарочосів натхненні рубаним стилем італійського архітектора Антоніо Сант-Еліа (1888-1916). Невтішна атмосфера майбутнього використовує штампи кіношного і літературного жанру нуар 1940-х років — Велика депресія в США, елегантні жінки, чоловіки в довгих плащах і капелюхах, джаз, детективи, вбивства.
[caption id="attachment_34521" align="alignnone" width="1293"]
Фото: Blade Runner WikiaЕстетику, відтворену в «Тому, хто біжить по лезу», в 1990-х стали використовувати в літературі жанру кіберпанк. Незважаючи на повну відсутність комп'ютерних мереж і мало-мальськи помітних комп'ютерів як в книзі Філіпа Діка, так і в екранізації Рідлі Скотта, похмурі міста з хмарочосами і соціальним розшаруванням стали ідеальним фоном для сюжетів про хакерів і нейроімпланти.
2049 рік
Зйомки оригінальної картини стала викликом для режисера. Сам Рідлі Скотт не читав твір Філіпа Діка, проте письменникові його робота в підсумку сподобалася — йому здалося, що вона точно передає атмосферу книги. Фільм, щоправда, провалився в прокаті. Його цінність, як криниці ідей візуалізації світу майбутнього, відкрилася лише з роками.
Режисер сиквела Дені Вільньов підійшов до «Того, хто біжить по лезу 2049» з великою відповідальністю. За пару місяців до прем'єри на екрани вийшли кілька тізерів і трейлерів, три короткометражки, що розповідають про події між 2019 і 2049 роками: великий блекаут 2022 року і становлення нового генія реплікації Уоллеса.
Творці нового фільму поставилися до деталей вкрай скрупульозно. Все, що ми бачимо в кадрах трейлерів і короткометражок, нерозривно пов'язане зі всесвітом першого фільму. В альтернативному майбутньому як і раніше існує компанія Pan Am, що закрилася в 1991 році, а JVC і Atari рекламуються на дахах хмарочосів. Вуличні голограми показують рекламу Радянського Союзу, який в цій реальності, можливо, не розпався, а «великодні яйця» з роликів і реклами відсилають до першого фільму. Чого варта нещодавня новина про те, що Харрісон Форд під час зйомок випадково вдарив виконавця головної ролі, Райана Гослінга, і здивоване обличчя актора залишилось в кадрі. Навряд чи випадково, адже при зйомках першого фільму Форд зробив те ж саме з Шон Янг, виконавицею ролі реплікантки Рейчел. І її здивоване обличчя (щоправда, не від удару, а від поштовху) так само потрапило в кадр.
Трейлери і короткометражки, випущені напередодні фільму, дають знати, що як мінімум візуальна складова «Того, хто біжить по лезу» не розчарує глядачів. Безумовно, можна боятися, що підведе сюжет, але Дені Вільньов з фантастикою раніше не засмучував — чого вартий фільм «Прибуття» про контакт людства з багатоногими прибульцями в кораблі-сочевиці, який отримав вісім номінацій на «Оскар».
Лев Шевченко