США на Венеційській бієнале показують мистецтво як шлях через місто, якого не існує
Американський павільйон на Венеційській бієналі цього року працює з темами соціальної ізоляції та маргіналізації, подаючи їх через абстрактне мистецтво. Художник Марк Бредфорд створює простір, який глядач проходить як карту, орієнтуючись не на міста, а на емоції. Окремою частиною проєкту стає взаємодія з ув’язненими, які виробляють речі для продажу, пише Marie Clarie.
Американський павільйон на Венеційській бієнале 2026 року представляє проєкт художника-абстракціоніста Марка Бредфорда, який працює з колажем і називає свої роботи психогеографічними. У його підході простір перестає бути фізичним — він перетворюється на систему відчуттів, де глядач ніби рухається картою, створеною не з вулиць, а з настроїв і внутрішніх станів.
Проєкт Бредфорда «Завтра – це ще один день» вибудуваний навколо теми соціальної ізоляції та ставлення суспільства до людей, які опинилися на периферії. Художник свідомо відходить від звичної естетики своїх абстракцій і звертається до більш прямого соціального контексту, у якому мистецтво стає способом говорити про тих, кого зазвичай не помічають або відштовхують.
Окремою частиною павільйону стає співпраця з ув’язненими у Венеції: Бредфорд залучає їх до створення продукції, яку вони виробляють у місцях позбавлення волі, і допомагає організувати її продаж у межах проєкту. Цей жест переводить мистецтво у площину реальної економіки та водночас підкреслює тему другого шансу і соціальної видимості.
У результаті американський павільйон виглядає не як традиційна експозиція, а як простір руху між емоціями, досвідом і соціальними ролями, де кожен елемент працює як частина великої розмови про те, хто залишається “поза картою” сучасного суспільства.
