Естонія на Венеційській бієнале перетворює павільйон на живу студію
Павільйон Естонії на 61-й Венеційській бієнале цього року відмовляється від ідеї завершеної виставки і пропонує натомість живий процес, який триває просто на очах у глядачів. Проєкт «Будинок неба, що протікає» перетворює простір павільйону на відкриту студію, де мистецтво буквально народжується щодня.
Це не експозиція у звичному сенсі, а постійний рух фарби, тіла і часу, де важливим стає не результат, а сам процес створення, пише Супільне Культура.
Кураторкою естонського павільйону стала польська мистецтвознавиця Наталя Сілевич, головна кураторка Музею сучасного мистецтва у Варшаві. Її участь у проєкті ще більше підкреслює міжнародний характер цьогорічної бієнале, де національні кордони все частіше поступаються спільним культурним зв’язкам.
Сілевич добре відома своєю роботою з українським мистецтвом. Вона була кураторкою масштабної виставки Марії Примаченко у варшавському Музеї сучасного мистецтва (Музей на Віслі), яка отримала широкий резонанс. Також вона співпрацювала з багатьма сучасними українськими художниками та мисткинями, а разом із Нікітою Каданом була оголошена кураторкою 16-ї Балтійської трієнале.
Головною героїнею естонського павільйону стала художниця Меріке Естна, яка живе і працює між Таллінном та Мехіко. Вона відома насамперед як живописиця, однак для цього проєкту виходить за межі класичного полотна і перетворює сам процес малювання на перформанс. Виставка отримала назву «The House of Leaking Sky» («Будинок неба, що протікає»). Її концепція побудована на ідеї постійного наповнення простору живописом, який не закінчується в момент завершення роботи, а триває протягом усього часу експозиції.
Як зазначається в описі проєкту, художниця починає з чистого простору, а потім активує його через фарбу, яку наносить безпосередньо на підлогу. Далі вона щодня працює публічно, поступово нашаровуючи кольори і форми через повторювані акти присутності та дії. Особливим елементом стає одяг, створений разом із дизайнеркою Ліллі Яхіло. Він не просто функціональний, а фактично є частиною перформансу, в якому тіло художниці стає продовженням живописного процесу.
З часом увесь простір павільйону перетворюється на єдину велику композицію з двадцяти двох полотен. За задумом кураторів, це має стати однією з найбільших картин, створених у межах бієнале, з фінальним розміром приблизно двадцять два на шість метрів. Важливо, що павільйон не ізолює процес створення від глядача. Навпаки, він робить його відкритим і публічним, дозволяючи спостерігати, як змінюється робота день у день. До цього процесу також залучаються студенти місцевої академії мистецтв, які беруть участь у воркшопах і взаємодії з художницею.
У підсумку естонський павільйон на Венеційській бієнале 2026 року стає не просто виставкою, а живим організмом, який росте і змінюється протягом усього часу роботи, стираючи межу між студією, експозицією і подією.
Венеційська бієнале 2026 ще офіційно не відкрилася, а вже стала однією з найбільш обговорюваних культурних подій року. Цього разу головна виставка говорить не про гучні маніфести чи політичний шум, а про емоції, тіло, пам’ять і здатність людини знову «чути» світ навколо себе.
Німецький павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року став не просто виставкою, а дуже особистою історією про пам’ять, війну та відповідальність. Проєкт «Ruin» («Руїна») готували художниці Генріке Науманн і Сун Тьєу разом із кураторкою Кетлін Реінгардт, але за кілька місяців до відкриття Науманн померла від раку.
Фінський павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року буквально живе за законами природи. Художниця Дженна Сутела створила проєкт Aeolian Suite, у якому головним «режисером» виступає вітер.
Сальвадор уперше в історії представить власний національний павільйон на 61-му Венеційському бієналі, і вже сам цей факт став важливою культурною подією. Проєкт «Картографуючи переміщення» пропонує подивитися на світ через досвід людей, які змушені залишати свої домівки, і через те, як ці історії формують сучасність.
Павільйон Чехії та Словаччини на 61-му Венеційському бієналі цього року повертається до тем, які довго залишалися поза прямою розмовою. Проєкт «Мовчання крота» пропонує дивитися на історію не через гучні події, а через те, що було замовчано після 1989 року і продовжує впливати на сьогодення.
Павільйон Нової Зеландії на 61-й Венеційській бієнале продовжує традицію звернення до корінної культури маорі та зв’язку людини з природою. Цьогорічний проєкт Фіони Пардінгтон «Taharaki Skyside» перетворює музейні образи птахів на складну розмову про пам’ять, духовність і колоніальну історію.
Канадський павільйон на 61-й Венеційській бієнале цього року став одним із найспокійніших і водночас найтривожніших просторів виставки. Художник Аббас Ахаван буквально відтворив зруйновані пам’ятки світової історії — але зробив це з матеріалів, які самі приречені на руйнування.
Польський павільйон на 61-й Венеційській бієнале входить у виставку з високими очікуваннями після помітного попереднього проєкту, який задав дуже сильну планку. Цьогоріч Польща пропонує інший, але не менш амбітний жест — виставку «Рідкі язики», яка досліджує, як можна говорити без звичних слів.
Французький павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року став одним із найбільш тихих, але водночас найбільш емоційних просторів виставки. Після реконструкції Франція повернулася у свою історичну будівлю в Джардіні та довірила її художниці Іто Барраді.
Велика Британія на 61-му Венеційському бієналі представила павільйон, який говорить про пам’ять, колоніалізм і те, як історія змінюється залежно від того, хто її розповідає. Центральною фігурою проєкту стала художниця Лубайна Хімід — одна з найважливіших представниць британського сучасного мистецтва.
Україна на Венеційській бієналі 2026 говоритиме про війну не через плакати чи гучні лозунги, а через історії людей, міст і речей, які довелося рятувати буквально з-під обстрілів. Центральним образом українського павільйону став «Оригамі олень» — скульптура з Покровська, яку евакуювали після наближення фронту.
Австрійський павільйон на Венеційській бієналі-2026 став однією з головних тем ще до офіційного старту виставки. Художниця Флорентина Хольцингер перетворила простір на дивний мікс аквапарку, техно-перформансу та арт-експерименту. Найбільше обговорень викликали сцени з «живим дзвоном» і незвична система туалетів у дворі павільйону.
Понад 50 активістів Pussy Riot та учасниці руху FEMEN зайняли російський павільйон на Венеційській бієналі, влаштувавши масштабний виступ проти агресії рф.
