Велика Британія на Венеційській бієнале переосмислює своє минуле
Велика Британія на 61-й Венеційській бієнале представила павільйон, який говорить про пам’ять, колоніалізм і те, як історія змінюється залежно від того, хто її розповідає. Центральною фігурою проєкту стала художниця Лубайна Хімід — одна з найважливіших представниць британського сучасного мистецтва, пише Суспільна культура.
Павільйон отримав назву «Predicting History: Testing Translation» — «Прогнозування історії: тестування перекладу». Ідеться не лише про мову, а про сам процес розуміння чужого досвіду, культури та минулого. Основу експозиції складають нові роботи 72-річної художниці Лубайни Хімід. Вона працює з великими багатофігурними полотнами, які нагадують театральні сцени. Її картини яскраві, насичені кольором, але за цією зовнішньою виразністю ховаються дуже непрості теми — расизм, колоніальна спадщина, виключення людей із «великої» історії.
Хімід була однією з ключових учасниць руху чорношкірого мистецтва у Великій Британії ще у 1980-х роках. Вона багато років говорить про те, кого британська культура звикла не помічати. У 2017 році художниця отримала престижну Премію Тернера — одну з головних нагород у світі сучасного мистецтва. У Венеції її роботи доповнює польська художниця Магда Ставарська. Вона створила звукову частину павільйону — голоси, шуми, фрагменти розмов і музичні елементи. Через це простір працює не як звичайна виставка, а радше як окрема атмосфера, у яку глядач буквально занурюється.
Куратори пояснюють: слово «translation» у назві означає не буквальний переклад тексту, а спробу «перекласти» історію з однієї культури на іншу. І саме тут виникають головні питання павільйону — хто має право говорити про минуле, чий голос вважається головним і чому одні історії роками залишалися на узбіччі. «Передбачити історію неможливо, а переклад ніколи не буває точним», — ідея, навколо якої побудований увесь проєкт.
Колоніалізм став однією з центральних тем останніх Венеційських бієнале, але британський павільйон цього року говорить про це особливо прямо. Тут майже немає повчального тону чи гучних політичних гасел. Натомість є спроба показати, як минуле продовжує впливати на сучасність — через мистецтво, пам’ять і навіть через те, які історії ми звикли вважати «офіційними».
Візуально павільйон теж побудований дуже незвично. Картини Хімід виглядають майже як сцени з вистави: персонажі ніби ведуть між собою діалог, рухаються, сперечаються або мовчки дивляться на глядача. Через це виникає відчуття, що ти не просто дивишся експозицію, а стаєш частиною цієї розмови.
На тлі багатьох технологічних або надто концептуальних проєктів цьогорічної бієнале британський павільйон виділяється саме людяністю. Він не намагається шокувати спецефектами чи провокаціями. Його сила — у тихому, але дуже точному погляді на те, як формується пам’ять і хто врешті отримує право бути почутим.
Венеційська бієнале 2026 ще офіційно не відкрилася, а вже стала однією з найбільш обговорюваних культурних подій року. Цього разу головна виставка говорить не про гучні маніфести чи політичний шум, а про емоції, тіло, пам’ять і здатність людини знову «чути» світ навколо себе.
Україна на Венеційській бієналі 2026 говоритиме про війну не через плакати чи гучні лозунги, а через історії людей, міст і речей, які довелося рятувати буквально з-під обстрілів. Центральним образом українського павільйону став «Оригамі олень» — скульптура з Покровська, яку евакуювали після наближення фронту.
Австрійський павільйон на Венеційській бієналі-2026 став однією з головних тем ще до офіційного старту виставки. Художниця Флорентина Хольцингер перетворила простір на дивний мікс аквапарку, техно-перформансу та арт-експерименту. Найбільше обговорень викликали сцени з «живим дзвоном» і незвична система туалетів у дворі павільйону.
Понад 50 активістів Pussy Riot та учасниці руху FEMEN зайняли російський павільйон на Венеційській бієналі, влаштувавши масштабний виступ проти агресії рф.
