Він щодня керує роботою найбільшої української групи телеграм-медіа з понад 8,7-мільйонною аудиторією. Особисто передає людям ключі від квартир, які власним коштом від прибутку каналів купив для постраждалих від війни. Разом із командою волонтерить, допомагає цивільним українцям у скрутних життєвих обставинах та підтримує понад 30 військових частин ЗСУ.
Ми поговорили з Максимом Лавриненком, засновником та власником медіагрупи «Труха Україна». Про допомогу, відповідальність, працю та надію у складні часи.
Харківський паблік, що став каналом №1 в Україні
— Максиме, «Труха» почалася у 2019 році як харківський новинний паблік. Для тих, хто зараз дізнається про це вперше: якою була початкова ідея проєкту і для чого ви його створювали?
Ідея була максимально простою: робити новини, які потрібні людям. Короткі, оперативні та інформативні повідомлення про те, чим живе місто Харків, що відбувається навколо. Я взагалі фанат новин, мене завжди цікавив саме такий формат.
Почали з одного паблика «Тру Ха», тобто «Правдивий Харків». Ми надавали інформацію, на яку був запит. Так, щоб це було зручно, містко, щоб про все найголовніше могли прочитати саме у нас. Зараз канали медіагрупи «Труха Україна» мають понад 8,7 мільйонів підписників.
— Що змінилося у вашому сприйнятті мети та напряму розвитку «Трухи» після 24 лютого 2022 року?
До початку повномасштабної війни ми розвивалися як інформаційний ресурс і, безумовно, хотіли конкурувати та нарощувати кількість підписників. Це досі має значення, як і для будь-якого медіа. Але я не перебільшу, якщо скажу, що 24 лютого змінилося все, від підходу і темпів до суто технічних нюансів роботи.
Тоді, від самого ранку вторгнення нам писали в паніці: «Що робити?», «Куди їхати?», «Де безпечно?», «Це правда?». У такі моменти зовсім не думається про контент-плани, рекламні інтеграції чи кількість підписок. Усі потребували інформації, щоб триматися.
І почалося. Я забув про сон, публікував по 750 постів на добу. Тоді мені допомагала лише одна людина. Ми тримали руку на пульсі подій, повідомляли про небезпеку, писали про все, що треба було знати. Люди почали нам довіряти і підписуватися. Аудиторія зростала дуже швидко, за 2-3 місяці в три рази. Команда теж збільшилася.
У 2022-му «Труха» перестала бути просто медіа. Ми стали частиною національної системи інформування та певною мірою навіть виживання. Це велика відповідальність. З роками вона лише зросла.
— Благодійний Фонд «Труха Україна» вже майже чотири роки системно допомагає понад 30 бригадам та підрозділам ЗСУ. Що складніше: швидко збирати кошти чи побудувати систему, якій можна довіряти?
Система однозначно складніше. Гроші люди давали з першого дня. Довіра до «Трухи» була величезна. Коли ти бачиш, що на рахунок за тиждень надходять колосальні суми, розумієш: один неправильний крок, і ця довіра зникне назавжди.
Треба було навчитися все фіксувати, кожну гривню, покупку, передачу, чітко та точно звітувати публічно. Перевіряти одержувачів — чи справді ці люди з тієї бригади, чи реально їм потрібна ця допомога. Розуміти, як зберігати, як доставляти на передову.
Це виявилося в рази серйозніше та відповідальніше, ніж збирати гроші, але це правильно. Люди мають бачити, куди ми спрямували їхні кошти.
«Труха дарує житло»: допомога тим, хто втратив все
— У проєкті «Труха дарує житло» ви власним коштом від прибутку купуєте житло тим, хто втратив його через війну. Ми дивилися відео: люди плачуть від полегшення, коли ви передаєте їм ключі. Розкажіть, як з’явився та працює проєкт.
Зараз це наш ключовий проєкт. Він почався у 2024 році, тоді ми подарували житло двом родинам з Харкова, які залишилися без квартир внаслідок російських обстрілів на початку повномасштабної війни. В одній з цих історій завдяки тому, що у людей з’явилося власне житло, мати з дітьми змогли повернутися до батька з-за кордону – і сім’я возз’єдналася. Нас це дуже надихнуло.
У 2025-му ми фокусувалися на інших видах допомоги, а наприкінці року вирішили повернутися до проєкту у більших масштабах. Під Різдво купили квартиру для сім’ї переселенців, які зазнали тяжких поранень та пережили окупацію Харківщини, втратили ненароджену дитину, залишилися без житла та місяцями шукали прихистку по всій країні, щоб дати життя маленькій доньці. Тепер у них є свій дім із садом, де вони мріють вирощувати фруктові дерева. Сподіваюся, що в них все буде добре.
На початку 2026-го ми купили квартиру бабусі з інвалідністю та її онуку-сироті, якого жінка виховує одна. Вони — переселенці з Бахмутського району Донеччини. Усі крихітні кошти, які мали, вони витрачали на оренду та виживання. Днями я передав їм ключі від оселі, в якій бабуся та онук зможуть заспокоїтися після пережитого, почати будувати своє майбутнє та знати, що в них є власні стіни. Жити по чужих кутках та змінювати школи й друзів дитині більше не треба.
— Над чим працюєте зараз?
Зараз у процесі оформлення угоди для ще однієї родини. Мама має інвалідність через тяжкі ускладнення цукрового діабету, батько є ветераном війни, двічі переселенцем та учасником бойових дій. В них двоє дітей. Живуть у 12-метровій кімнаті колишнього монастиря. До їхньої квартири в Лисичанську влучила російська ракета. Я дуже хочу, щоб ця сім’я знайшла полегшення та спокій за майбутнє у власному житлі. Так, це не вирішує всіх проблем, і все ж стає певним тилом, який підтримує у реаліях сьогодення.
Плани великі. Цьогоріч ми точно купимо ще декілька квартир. Кожна така історія непроста та непередбачувана: це велика робота команди медіагрупи «Труха Україна», юристів, нотаріусів, залученість самих родин. Багато чого залежить від ринку нерухомості, побажань людей, для яких ми купуємо житло, від продавців. Буває, що угода зривається вже коли їдемо підписувати документи, бо продавець передумав. Це життя. Ми не здаємося і продовжуємо шукати, обирати. Так все і складається.
— Як ви дізнаєтеся про потребу в житлі та обираєте тих, кому його подаруєте? Зрозуміло, що допомогти всім неможливо, запитів багато…
У всіх наших каналах є інформація про проект «Труха дарує житло», також я розповідаю у своїх постах та відео про сім’ї, яким ми зараз допомагаємо. У кожному такому повідомленні обов’язково є Google-форма (https://bit.ly/4hn1Zec), заповнивши яку, люди можуть розповісти свою історію. Ми просимо документи для підтвердження певних обставин життя. Безумовно, все конфіденційно.
Обирати складно. Ми щиро співчуваємо кожному, і все ж прагнемо в першу чергу допомогти людям у найскладніших ситуаціях: це багатодітні родини, одинокі батьки, сім’ї з людьми з інвалідністю, родини загиблих або зниклих безвісти захисників України. Буває і сукупність трагічних обставин.
Команда опрацьовує заявки. Я дивлюся всі без винятку. Обравши, перевіряємо документи, спілкуємося, далі працюємо з ріелторами, дивимося варіанти, оцінюємо район, будинок, стан квартири. Важливо, щоб це був не просто дах над головою, а гідне місце для життя. Останнє слово у виборі залишається за родиною.
Після покупки я передаю ключі з рук до рук і залишаюся на зв'язку. Дуже тішить, коли запрошують на новосілля: радію, зустрічаючись з людьми вже у нових умовах, дивлячись на те, як змінюється настрій, з’являються надія, натхнення.
Особиста мотивація та підтримка
— Що вас мотивує щодня продовжувати цю роботу?
Коли людина після всього жахіття, яке вона пережила, знову може дивитися у майбутнє, коли діти радіють власному куточку і ми маємо честь долучитися до таких змін в їхньому житті, — це найкраща мотивація.
Особисто мене дуже підтримують моя сім’я та моя команда. Без них нічого б не було. Я про це завжди пам’ятаю і живу з величезною вдячністю.
Благодійність в Україні існувала завжди, а під час війни розгорнулася до неймовірно крутих масштабів. Ми є частиною цієї екосистеми допомоги українцям від українців. Якщо наш приклад когось надихає робити добро, це топ-винагорода.
— Якщо б ви могли повернутися у 2019-й, коли тільки створювали «Труху», що б ви сказали собі?
Я б сказав: «Попереду дуже багато роботи. Багато викликів, критики, провокацій. Дуже багато подяк, підтримки та добра. У тебе буде можливість робити щось справді важливе. Не впусти цей шанс. Ти навіть не уявляєш, як зміниться життя».
— Дякую за розмову, Максиме. Успіхів вам і всій команді.
Дякую вам за запрошення та цікаві питання. І дякую кожному, хто нам довіряє, долучається до допомоги чи просто поширює інформацію. Разом ми сильніші.
