Президент України Володимир Зеленський у неділю, 12 липня, офіційно оголосив про намір повністю змінити Кабінет Міністрів. У своїй заяві він наголосив, що Україна починає реалізацію «нової політичної стратегії», а отже, на ключових напрямках роботи потрібні «нові люди». Зеленський написав, що провів розмову з прем’єр-міністеркою Юлією Свириденко, і вони спільно дійшли висновку про необхідність оновлення виконавчої влади.
Фактично президент анонсував відставку прем’єра та всього складу уряду. Хоча варто зазначити, що згідно з Конституцією він не має права самостійно ініціювати звільнення глави Кабміну — це має бути або особиста заява прем'єра, або рішення Верховної Ради. Втім, очевидно, що політичний механізм уже запущено, рішення прийнято, і незабаром Україна отримає нового прем’єра та оновлений Кабінет Міністрів.
Чим насправді продиктоване це рішення, хто претендує на крісло голови уряду і чи варто очікувати системних змін? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Контроль над урядом: ротація замість оновлення?
Після гучного корупційного скандалу восени минулого року та подальшої відставки Андрія Єрмака з посади голови Офісу президента саме Кабінет Міністрів перетворився на центральний елемент системи контролю над політичними та економічними процесами всередині країни. Уряд очолювала Юлія Свириденко, яка свого часу отримала посаду, як кажуть, в тому числі завдяки протекції Єрмака. Її відставка формально могла б сприйматися як остаточне викорінення впливу попередньої команди, однак аналіз кандидатів на посаду прем’єра свідчить про інше.
Серед найбільш вірогідних претендентів на пост глави уряду називають Олексія Корецького, чинного голову НАК «Нафтогаз». Показово, що Корецький належить до кола ключових менеджерів, максимально наближених до чинної влади. Його потенційне призначення свідчить про те, що Зеленський та його найближче оточення не мають наміру втрачати контроль над урядом. Це не оновлення в буквальному сенсі, а радше ротація, тобто заміна одного лояльного кадру на іншого — можливо, більш керованого чи ефективного з точки зору суто апаратної логіки.
Причин для такої заміни може бути декілька. По-перше, це потенційне занепокоєння на Банковій щодо майбутнього Свириденко. Як «людина Єрмака», вона могла опинитися під пильним наглядом антикорупційних органів — втім, у НАБУ спростовують будь-які плани щодо оголошення підозри поки що чинній прем'єрці.
По-друге, це може бути класичне бажання створити видимість бурхливих реформ, показати суспільству оновлення влади та «нові обличчя», при цьому не змінюючи жодних фундаментальних принципів функціонування системи. Не варто виключати й можливі непублічні причини: гіпотетичні підозри в недостатній лояльності або якісь помилки Свириденко, які стали критичними особисто в очах президента. Та головний сигнал оновлення Кабміну залишається незмінним: Зеленський явно планує зберегти уряд під контролем президентської вертикалі, тож навряд чи варто очікувати якихось радикальних трансформацій політико-економічного курсу держави.
Інші кандидати: гра з вогнем чи спланований маневр
Набагато цікавішою стала б ситуація, якби президент наважився висунути на посаду прем’єра не суто технократичного менеджера Корецького, а, скажімо, міністра оборони Михайла Федорова або мера Харкова Ігоря Терехова. Їхні прізвища також фігурують у списках потенційних кандидатів. Однак такий крок свідчив би про кардинальну зміну балансу сил та вихід уряду з-під впливу Офісу президента. Наразі навряд чи варто очікувати чогось подібного — хоча Зеленський вже не раз демонстрував здатність до різких і радикальних рішень, тож нічого виключати не можна.
Михайло Федоров вважається фігурою, пов’язаною з грантовими колами та проєктами, які патронуються європейськими партнерами України. Його призначення означало б не просто зміну обличчя, а спробу переорієнтації внутрішньої політики на інші стандарти менеджменту. У випадку ж з Ігорем Тереховим загалі йдеться про іншу політичну конфігурацію. Мера Харкова ніхто не призначав: його обирали реальні люди на реальних виборах, він має власний електорат та свої рейтинги — які, втім, обмежуються переважно виключно «першою столицею». Харківський міський голова, як кажуть, також є близьким до керівника фракції «Слуга народу» Давида Арахамії. З огляду на це, висунення Терехова могло би стати частиною нової політичної гри чи навіть спробою вибудувати альтернативний центр впливу в уряді. Щоправда, за неперевіреною інформацією, сам Терехов нібито вже відмовився від будь-яких урядових посад, вирішивши залишитися в кріслі мера Харкова.
Окремою причиною масштабної відставки уряду могло стати бажання «красиво» та без зайвого галасу позбутися саме Михайла Федорова з посади міністра оборони. Між президентом та Федоровим давно відчувається певна напруга, зумовлена низкою причин політичного та економічного характеру. Повна відставка Кабміну дозволила б не акцентувати увагу на звільненні однієї людини. Втім, затівати настільки масштабне оновлення всієї верхівки виконавчої влади виключно заради того, щоб «тихо» замінити одного-єдиного міністра, не виглядає раціональною та адекватною стратегією.
Окремої уваги заслуговують і анонсовані Зеленським зміни у правоохоронних органах. Незрозумілим залишається питання МВС: чи замінять Олександра Клименка після дуже неоднозначно сприйнятих суспільством дій поліції під час недавнього теракту в Києві — наразі невідомо. Також циркулюють чутки, що президент має намір внести до Верховної Ради кандидатуру Олександра Поклада на посаду нового очільника Служби безпеки України. Це дозволило б ще більше закріпити контроль над спецслужбою — однак конкретної інформації з цього приводу також поки що обмаль.
Думки експертів
Політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда впевнений: ситуація, яка складається навколо уряду, свідчить про те, що в Україні триває достатньо глибока управлінська криза.
«Ми продовжуємо жити в офісно-президентський республіці. Якщо хтось не знає, то президент не має права відправляти прем'єра і уряд у відставку. Цього Конституція йому не дозволяє, м'яко кажучи. Але це абсолютно не завадило Володимиру Зеленському викликати Юлію Свириденко і оголосити, що вона тепер буде займатися іншим напрямом. Який це буде інший напрям? Кажуть, що це буде представництво України в США. Але питання навіть не в тому, що там у нас є Ольга Стефанишина, яка є фігуранткою двох кримінальних справ. Але ж і немає агреману на Свириденко. Якщо ми вважаємо, що наш стратегічний партнер, з яким у нас все-таки достатньо непрості наразі відносини, по першому ж помаху руки Зеленського видасть агреман на Свириденко — ну, у мене є сумніви.
Ключова ж проблема у тому, що не ведеться жодного діалогу з суспільством. Жодного. Зеленський захотів змінити Кабмін, він так вирішив, і ніякі обмеження, в тому числі законодавчі, на нього не впливають. Це навряд чи створює позитивний імідж України, коли ми йдемо до Європейського Союзу, у всякому разі відкрили перший кластер переговорної основи. Які ж це основи? Основи волюнтаризму?» — задається риторичним питанням Євген Магда.
Політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що будь-які урядові зміни завжди мають свою логіку. Коли міняють урядовців — це не про «переставляння ліжок у борделі», а про намагання вирішити конкретні проблеми: або це незадовільна робота міністрів, або рокірування, що також цілком нормально, або намагання посилити конкретні напрями конкретними кадровими рішення.
«Зеленський взагалі регулярно проводить кадрові зміни. Уряд міняли рік тому, а до того понад 5 років був уряд Шмигаля, який при цьому також майже повністю за цей час оновився. Тому для Зеленського такі зміни — це традиційний спосіб стимулювати роботу уряду за рахунок приходу нових облич. Скоріше за все, ці зміни і так планувалися, просто вони відбулися раніше. Передусім це пов'язано з американським напрямком. Ольга Стефанишина залишає посаду посла в США, і виникла потреба у новому послі, у важковаговику. Тож Зеленський вирішив прискорити урядові зміни після зустрічі з Трампом, адже американський напрямок зараз дуже важливий для Києва. У Свириденко є гарні, ділові стосунки з міністерством фінансів США, і є інші важливі завдання: дронова угода, необхідність вийти на підписання угоди про ракети-перехоплювачі петріот, розвиток інвестиційної співпраці в рамках ресурсної угоди, тощо. Також зазначу, що стосунки у Свириденко з парламентом так і не склалися. Її не дуже сприймали, законопроєкти зависали. На мій погляд, це головна причина.
Ну, а далі працює той тренд, який Зеленський демонструє з кінця минулого року: оновлення власної команди. Президент відчув, що це позитивно сприймається суспільством, і тому пішов на кадрові ротації. Їхнім флагманом, найімовірніше за все, виступатиме Сергій Корецький. І те, що він був у складі делегації на саміті НАТО, опосередковано це підтверджує», — зазначив Володимир Фесенко.
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік нагадує: Юлія Свириденко очолила Кабмін 17 липня 2025 року, пропрацювавши на посаді менше ніж рік. Їй, на думку експерта, вдалося побудувати досить ефективні робочі відносини з Верховною Радою.
«Члени Уряду регулярно брали участь у засіданнях парламентських комітетів, а сама Свириденко підтримувала постійний контакт із депутатським корпусом. Фактично вона стала одним із небагатьох прем'єр-міністрів періоду президентства Володимира Зеленського, які зуміли сформувати власну опору в парламенті та поступово набути більш вираженої політичної суб'єктності. Не виключено, що саме посилення її самостійної політичної ваги могло стати одним із додаткових факторів її подальшого переведення на іншу посаду.
Очевидно, рішення про зміну уряду обумовлено двома основними причинами. Перша має переважно репутаційний характер. Чинний склад уряду виявився тісно пов'язаним із наслідками найбільшого за останні роки корупційного скандалу («Міндічгейт»), в рамках якого кілька високопосадовців стали фігурантами кримінальних розслідувань, а частина міністрів і колишній глава Офісу Президента Андрій Єрмак залишили свої посади. На цьому тлі довіра до уряду як всередині країни, так і з боку міжнародних партнерів суттєво знизилася. Особливо актуальним є таке перезавантаження після саміту НАТО, на якому союзники підтвердили збереження довгострокового фінансування та військової підтримки України на 2026-2027 роки. В умовах переходу співпраці із західними партнерами до нового етапу президенту важливо продемонструвати оновлення виконавчої влади, готовність до підвищення стандартів управління та політичну реакцію на корупційні ризики.
Другий мотив значно прагматичніший. Президенту потрібно звільнити прем'єрське крісло для нової конфігурації влади. Формується уряд, який має стати новим балансом між Зеленським та новим главою Офісу Президента Будановим та оновленими після корупційної кризи політичними елітами. Іншими словами, основне завдання нинішньої кадрової перебудови — переключити інформаційний порядок денний, репутаційно оновити виконавчу владу, позбутися найбільш проблемних фігур і розчистити простір для призначення нових кадрів», — каже Бортнік.
В будь-якому разі, від зміни прем'єра стратегічний курс України навряд чи зміниться, впевнений політолог. Це буде новий уряд Зеленського, який продовжуватиме реалізовувати політичний курс чинного президента. На думку Бортніка, значно цікавіше буде побачити, які саме зміни курсу анонсував сам президент, оскільки поки що жодних програмних документів чи детальних пояснень не подано.
Резюмуючи, попри гучні заяви про «нову політичну стратегію», її обриси поки що залишаються абсолютно незрозумілими. Чинний Кабінет Міністрів не пропрацював і року, а окремі міністри обіймають посади буквально півроку чи навіть менше. Об'єктивно продемонструвати вагомі результати за такий короткий проміжок часу de facto неможливо.
Також не можна не звернути увагу на те, що всі останні роки (за дуже рідкісним винятком) посади прем’єра та міністрів Кабміну обіймали люди підкреслено апаратні, суто функціональні, позбавлені харизми та власних політичних амбіцій. Це була свідома кадрова політика, спрямована на усунення внутрішньої конкуренції. Тому запланована ротація виглядає радше спробою імітувати бурхливий політичний процес, створити в суспільства та міжнародних партнерів враження, що влада постійно оновлюється, в країні вирує активне політичне життя, відбуваються зміни, тощо. І зовні це дійсно виглядає саме так.
Втім, якщо розбиратися, то стає зрозумілим, що за такого підходу фундаментально та системно не змінюється приблизно нічого. «Нові люди» у цій парадигмі є просто новими виконавцями старих функцій, а «нова стратегія» поки що більше скидається на гарну політтехнологічну обгортку для звичайної апаратної ротації.
Однак не можна відкидати і вірогідність того, що президент дійсно має на меті реалізацію якихось нових масштабних політико-економічних планів та проєктів. Так це чи ні — дізнаємося вже найближчим часом.
