Мільйони українців виїхали за кордон, мобілізація викликає дедалі більше суперечок, а іноземні інвестори досі запитують, чи потрібно їм приїжджати в Україну в бронежилеті. Водночас країна продовжує працювати, воювати та шукати ресурси для майбутнього відновлення. Чи вистачить Україні людей, грошей та часу для нового старту після війни?
«Буде все добре. Питання лише - коли».
Саме цією фразою В’ячеслав Кредисов, заслужений економіст України, інвестор, у 2005-2006 роках - заступник міністра оборони Анатолія Гриценка з економічних питань та з питань будівництва, підсумовує своє бачення майбутнього України.
Представник Всеукраїнської благодійної асоціації підприємців «Нова Формація» та Торгово-Промислової Палати Швейцарсько-Українського Співробітництва SU-CCC, зареєстрованій в Женеві, в інтерв'ю розповів, чому не вважає мобілізацію суто військовою проблемою, скільки людей може бракувати українській економіці після війни, чи доведеться залучати трудових мігрантів, коли в Україну підуть великі інвестиції та яку роль у цьому може відіграти Швейцарія.
Про мобілізацію та суспільний конфлікт
Мобілізація залишається однією з найболючіших тем для українського суспільства. Варто чесно визнавати: війна поставила державу перед дуже складним вибором.
До початку повномасштабного вторгнення Україна поступалася Росії як за чисельністю населення, так і за військовими ресурсами. Війна потребує постійного поповнення особового складу, і якщо держава покладатиметься виключно на добровольців, ризики для обороноздатності будуть надзвичайно високими.
Водночас я категорично не підтримую будь-які незаконні методи мобілізації або порушення прав людини. Якщо такі випадки мають місце, вони повинні отримувати правову оцінку, а винні - нести відповідальність згідно із законом.
Проблема значно складніша, ніж здається на перший погляд. Для багатьох людей рішення про службу - це не просто юридичний обов'язок, а важкий особистий вибір, пов'язаний із ризиком для життя. Саме тому суспільство так гостро реагує на цю тему.
Водночас не можна забувати про тих, хто вже сьогодні виконує свій обов'язок на фронті та забезпечує оборону країни. Саме завдяки їм Україна продовжує існувати. Тому пошук справедливого балансу між потребами армії, правами громадян і безпекою держави залишається одним із головних викликів воєнного часу.
Про перші рішення у перші дні війни
Якщо оцінювати події лютого 2022 року з позиції сьогоднішнього дня, легко говорити про те, що потрібно було зробити інакше. Але необхідно пам'ятати: у момент початку повномасштабного вторгнення дуже обмежене коло людей володіло повною інформацією про реальний масштаб загрози.
Саме тому я б не став говорити про якісь глобальні системні помилки. Були окремі прорахунки, окремі рішення, які ще довго аналізуватимуть історики та експерти. Але головний факт полягає в іншому: Україна вистояла.
Ми протистояли противнику, який значно переважав нас і за військовими ресурсами, і за фінансовими можливостями. У перші дні війни сотні тисяч людей фактично з нуля стали на захист держави. Багато хто взяв до рук зброю, не маючи військового досвіду, але маючи головне - готовність захищати свою країну.
Сьогодні легко оцінювати рішення, ухвалені тоді. Але в умовах війни керівництво держави щодня отримує величезний масив суперечливої інформації, де дуже складно відокремити правду від дезінформації. Остаточні висновки щодо тих чи інших рішень історія ще дасть. Особисто я можу лише подякувати всім, хто в той момент взяв на себе відповідальність і не допустив краху держави.
Роль України на міжнародній арені
Запрошення України до участі в саміті G7 - це важливий сигнал для всього світу. Якщо кілька років тому багато хто сприймав Україну як периферійну державу, то сьогодні ми стали повноцінним учасником міжнародного діалогу. З нами рахуються, нас слухають і запрошують до обговорення глобальних питань безпеки та розвитку.
Водночас варто тверезо оцінювати ситуацію. Сам факт проведення подібних переговорів свідчить про те, що питання війни залишається одним із ключових на міжнародному порядку денному. На жаль, це означає, що швидкого завершення бойових дій поки що очікувати не доводиться.
Саме тому Україні необхідно одночасно вирішувати два завдання: продовжувати боротьбу за свою безпеку та вже зараз будувати модель повоєнного розвитку. Наші партнери демонструють готовність підтримувати Україну, але майбутнє країни залежить і від нашої здатності ефективно використовувати цю підтримку.
Про людський потенціал під час війни
Війна показала, наскільки різними можуть бути форми служіння своїй державі. Є люди, які готові взяти до рук зброю і захищати країну на передовій. Є ті, хто допомагає армії як волонтер, медик, логіст або підприємець, який створює робочі місця та сплачує податки.
На мою думку, сучасна держава повинна враховувати ці відмінності. Не всі люди однаково готові до військової служби з психологічної точки зору. Це не означає, що вони не є патріотами або не хочуть допомагати своїй країні.
Світова практика давно довела ефективність різних форм суспільної участі. Головне - щоб кожна людина могла принести максимальну користь там, де її знання, навички та внутрішня мотивація будуть найефективнішими. Під час війни країні потрібні не лише військові, а й лікарі, інженери, волонтери, викладачі, фермери та підприємці.
Демографічний виклик після війни
Однією з найсерйозніших проблем для України є не лише руйнування інфраструктури чи економічні втрати, а й демографічна ситуація. За роки війни мільйони українців виїхали за кордон, і частина з них поступово інтегрується в нові суспільства.
Особливо швидко адаптуються діти та молодь. Вони навчаються в місцевих школах і університетах, формують нові соціальні зв'язки та планують майбутнє вже в інших країнах. Це природний процес, але для України він створює серйозні виклики.
Ми вже сьогодні бачимо дефіцит кадрів у багатьох галузях - від будівництва та промисловості до аграрного сектору. Після завершення війни ця проблема може лише загостритися, адже країна одночасно потребуватиме великої кількості людей для відбудови та розвитку.
Саме тому питання повернення українців додому має стати одним із ключових державних пріоритетів. Люди повертаються туди, де бачать перспективу, безпеку та можливість реалізувати себе. І чим швидше ми створимо такі умови, тим більше шансів матимемо відновити свій людський потенціал і забезпечити довгострокове економічне зростання.
Дефіцит робочих рук та майбутня міграція
Слід дивитися на це питання насамперед з економічної точки зору. Після завершення війни Україна зіткнеться з гострим дефіцитом робочої сили. Уже зараз ми бачимо нестачу працівників у багатьох галузях, а під час масштабної відбудови ця проблема лише загостриться.
Я не прихильник поділу людей за національністю, походженням чи кольором шкіри. Світ давно живе в умовах трудової міграції, і Україна не стане винятком. У багатьох країнах Азії та Африки рівень доходів значно нижчий, ніж той, який потенційно може запропонувати Україна після війни. Тому цілком природно, що частина людей буде готова приїжджати сюди працювати.
Варто також розуміти масштаб виклику. Війна суттєво відкинула нас назад економічно. Існує загальновідоме правило: якщо країна перебувала у стані активної війни п'ять років, то для повернення хоча б до довоєнного рівня розвитку можуть знадобитися ще щонайменше п'ять років масштабних інвестицій та відновлення. Саме тому залучення зовнішніх ресурсів - як фінансових, так і людських - стане одним із ключових факторів майбутнього економічного зростання.
Про швейцарські інвестиції та нові можливості для України
Швейцарія традиційно дотримується політики нейтралітету. Вони не фінансують військові дії та не беруть участі у постачанні зброї. Водночас швейцарська сторона демонструє серйозну готовність підтримувати відновлення української економіки.
Йдеться про масштабну програму, в межах якої на найближчі дванадцять років передбачено близько п'яти мільярдів швейцарських франків для підтримки швейцарських компаній, які готові працювати в Україні, відкривати підприємства та створювати нові робочі місця. Це не кошти на військові проєкти. Їхнє призначення - розвиток цивільної економіки, виробництва, інфраструктури та довгострокових бізнес-ініціатив.
Однак між наявністю грошей і реальним запуском проєктів існує серйозна проблема. Для більшості іноземних інвесторів Україна досі залишається територією високих ризиків. Ми вже звикли до сирен і повітряних тривог, навчилися жити в цих умовах. Але для європейського бізнесу все виглядає зовсім інакше.
Коли компанія хоче направити свого спеціаліста до України, одразу виникають питання страхування, безпеки та юридичної відповідальності. Страхові платежі часто стають надзвичайно дорогими, а іноді корпорації взагалі забороняють своїм працівникам відрядження до країни, де триває війна. Саме тому сьогодні головний виклик полягає не стільки у пошуку фінансування, скільки у створенні механізмів, які дозволять цим коштам ефективно працювати в Україні.
Для вирішення цього завдання ми працюємо над розвитком Торгово-промислової палати швейцарсько-українського співробітництва SU-CCC. Її мета - стати містком між швейцарськими інвесторами, українським бізнесом, місцевою владою та громадами. Ми допомагаємо знаходити партнерів, налагоджувати комунікацію, супроводжувати проєкти та зменшувати бар'єри, які сьогодні стримують інвестиції.
Окремий напрям нашої роботи пов'язаний з українцями, які перебувають у Швейцарії. Наразі там проживають десятки тисяч наших громадян, і для багатьох із них актуальним залишається питання адаптації та працевлаштування.
Швейцарська система значно відрізняється від української. Там дуже високо цінується професійна освіта. Більшість молоді обирає робітничі спеціальності, які забезпечують стабільний дохід і високий соціальний статус. Водночас багато українців приїжджають із дипломами, управлінським досвідом чи академічною освітою та намагаються продовжувати кар'єру саме у цих сферах. Через це виникають додаткові труднощі, пов'язані з мовою, підтвердженням кваліфікації та конкуренцією на ринку праці.
Тому одним із завдань нашої організації є допомога українцям у пошуку легальних можливостей для працевлаштування та інтеграції. Якщо на початку війни головним було забезпечити людям безпеку, то сьогодні дедалі більше значення має їхня повноцінна адаптація, професійна реалізація та побудова майбутнього в нових умовах.
Я переконаний, що співпраця між Україною та Швейцарією має значний потенціал. І мова йде не лише про фінансування чи інвестиції. Йдеться про довгострокове партнерство, яке може допомогти Україні швидше відновитися, створити нові робочі місця та відкрити додаткові можливості як для бізнесу, так і для звичайних людей.
Про гранти та проекти для відбудови України
Сьогодні найбільшу підтримку отримують проєкти, які сприяють розвитку та відновленню України. Значна частина таких програм працює у грантовому форматі.
Йдеться насамперед про сфери медицини, пов'язані з лікуванням, діагностикою та реабілітацією, а також енергетичні рішення, які дозволяють громадам залишатися стійкими в умовах війни, агропромислового комплексу, виробництва будівельних матеріалів та інших напрямків, які створюють додану вартість і допомагають зміцнювати українську економіку.
Водночас важливо розуміти, що швейцарська сторона працює за власною моделлю фінансування. Як правило, гранти не надходять напряму українським компаніям. Кошти виділяються швейцарським організаціям або корпораціям, які реалізують конкретні проєкти в Україні та несуть відповідальність за їх виконання.
Для участі у таких програмах необхідно мати прозору фінансову історію, підтверджений досвід роботи, належну податкову дисципліну та власний внесок у проєкт. Зазвичай йдеться про масштабні ініціативи з бюджетами від кількох до кількох десятків мільйонів швейцарських франків.
Саме тому якісна підготовка документації, професійний супровід та наявність надійних міжнародних партнерів часто стають ключовими умовами для успішного залучення такого фінансування.
Реальні результати швейцарсько-української співпраці
Ми вже маємо успішні приклади співпраці між швейцарськими та українськими партнерами. Йдеться не лише про грантові програми, а й про благодійні та соціальні проєкти, які дають цілком відчутний результат для громад.
Зокрема, наша команда брала участь у проєктах із забезпечення лікарень альтернативними джерелами енергії. Це встановлення сонячних панелей, модернізація енергетичної інфраструктури та підвищення автономності медичних закладів.
В умовах війни такі рішення мають особливе значення. Вони дозволяють лікарням продовжувати роботу навіть під час перебоїв з електропостачанням, забезпечувати безперервне лікування пацієнтів і підтримувати роботу критично важливого обладнання.
Водночас система міжнародної підтримки досить складна і потребує професійного супроводу. Саме тому до нашої команди входять фахівці, які мають практичний досвід реалізації швейцарсько-українських проєктів та розуміють, як ефективно організовувати співпрацю між міжнародними донорами, бізнесом і місцевими громадами.
Перспективи української економіки
Під час війни будь-які довгострокові прогнози залишаються дуже умовними. На розвиток подій впливають десятки факторів - від ситуації на фронті до рішень міжнародних партнерів. Україна значною мірою спирається на підтримку західних держав, які допомагають фінансувати бюджет, соціальні програми, оборону та інші критично важливі напрямки.
Водночас я не поділяю песимістичних прогнозів щодо майбутнього української економіки. Навпаки, після завершення війни Україна матиме серйозний потенціал для швидкого відновлення та розвитку.
Уже зараз у Європі та світі обговорюються масштабні програми відбудови, які нерідко порівнюють із Планом Маршалла. Якщо подивитися на історичний досвід інших країн, зокрема Польщі, можна побачити, наскільки швидко економіка здатна змінюватися за наявності інвестицій, стабільності та послідовної державної політики.
Ще кілька десятиліть тому поляки їхали працювати до України, а зараз ситуація кардинально інша. Саме тому я переконаний, що після завершення війни Україна має всі шанси пройти власний шлях швидкої економічної трансформації. Головною передумовою для цього залишається досягнення стабільного і довготривалого миру.
Місце України у світі після війни
Часто Україну порівнюють з Ізраїлем, і в цьому є певна логіка. Ізраїль багато років живе в умовах постійних безпекових викликів, але водночас залишається успішною державою з розвиненою економікою, технологіями та інноваціями.
Для України головний урок полягає в тому, що навіть в умовах постійної загрози потрібно продовжувати жити, працювати та будувати майбутнє. Ми не можемо дозволити собі чекати ідеальних обставин.
Водночас Україна має власний унікальний шлях. Ми значно більші за територією та населенням, маємо інше геополітичне положення і безпосередньо межуємо з Європейським Союзом. Це створює додаткові можливості для розвитку, інвестицій та міжнародного партнерства.
На мою думку, Україна вже сьогодні стає важливим елементом європейської системи безпеки. За роки війни наша держава отримала безцінний досвід, створила потужний оборонно-промисловий потенціал і довела свою здатність захищати не лише власну незалежність, а й ширші європейські цінності.
Саме тому я переконаний, що Україна буде невід'ємною частиною європейського простору. Попри всі випробування, українці демонструють надзвичайну стійкість: працюють, відкривають бізнеси, виховують дітей і продовжують розвивати країну навіть у найскладніші часи. Тому я дивлюся в майбутнє з оптимізмом і вважаю, що Україна має всі передумови не лише для відновлення, а й для сильного розвитку після завершення війни.
Про силу українського бізнесу
Український бізнес проходить випробування, аналогів якому немає у світі. Працювати в умовах війни, дорогих кредитів, перебоїв з логістикою та постійних безпекових ризиків - це надзвичайно складне завдання. І саме тому наші західні партнери з великою повагою ставляться до українських підприємців.
У багатьох країнах Європи бізнес має доступ до дешевих кредитів, грантових програм, консультаційної підтримки та стабільних правил гри. В Україні підприємці часто змушені покладатися насамперед на власну витривалість, гнучкість і здатність швидко знаходити рішення.
Мені здається, що українці загалом дуже підприємливі люди. Вони постійно шукають нові можливості, адаптуються до змін і готові брати відповідальність на себе. Звичайно, справжня підприємницька жилка є не у всіх - за різними оцінками, таких людей лише кілька відсотків населення. Але саме ці люди створюють бізнеси, робочі місця та рухають економіку вперед навіть тоді, коли обставини складаються не на їхню користь.
Саме тому європейські партнери бачать в українських підприємцях сильних і стійких людей, які довели свою здатність працювати та досягати результату в надзвичайно складних умовах.
Інтерес міжнародного бізнесу до України
Інтерес до України з боку міжнародного бізнесу нікуди не зник. Навпаки, він залишається дуже високим. Я регулярно беру участь у міжнародних форумах та конференціях, присвячених відбудові України, і бачу це на власні очі.
Головний сигнал, який ми отримуємо від іноземних партнерів, досить простий: вони вірять у майбутнє України. Вони бачать нашу державу як частину європейського простору та розуміють її стратегічне значення для регіону.
Україна залишається великим ринком із десятками мільйонів споживачів, потужним аграрним сектором, вигідним географічним розташуванням та значним людським потенціалом. Для багатьох міжнародних компаній це дуже вагомі аргументи для майбутніх інвестицій.
Тому питання сьогодні не в тому, чи цікава Україна світовому бізнесу. Питання в тому, коли інвестори будуть готові заходити сюди в більших масштабах.
Головний бар’єр для інвестицій
Головна причина стриманості приватних інвесторів - це війна. Бізнес боїться не України як такої. Бізнес боїться ризиків.
Підприємець може вкласти мільйони євро у виробництво, логістичний центр чи інфраструктурний проєкт, але наразі ніхто не здатен гарантувати, що цей об’єкт завтра не постраждає від ракетного удару. Саме тому багато компаній займають вичікувальну позицію.
Додатковою проблемою є відсутність повноцінних механізмів страхування воєнних ризиків. Для багатьох інвесторів це критичний фактор під час ухвалення рішень.
Водночас я переконаний, що інтерес до України нікуди не зник. Часто проблема полягає навіть у сприйнятті нашої країни за кордоном. Для багатьох європейців Україна досі асоціюється виключно з кадрами війни з телевізора.
Пригадую, як один італійський підприємець, якого я запрошував на конференцію в Калуші, абсолютно серйозно запитав мене, чи потрібно йому купувати бронежилет і каску для поїздки. Для нас це звучить незвично, адже ми бачимо, що попри війну країна живе, працює, навчається, проводить міжнародні заходи та розвиває бізнес. Але для людини, яка спостерігає за Україною лише через новини, картина виглядає зовсім інакше.
Саме тому особливо важливо не лише залучати фінансування, а й показувати світові реальну Україну - країну, яка продовжує працювати, створювати можливості та готуватися до великої відбудови.
Майбутнє українсько-швейцарського партнерства
Я переконаний, що українсько-швейцарська співпраця має дуже серйозні перспективи. Саме тому ми працюємо над створенням нової платформи взаємодії та відкриваємо представництво у Швейцарії. Наше завдання - побудувати ефективний міст між Україною та Європою, який допоможе об'єднати інвесторів, підприємців, експертів, громадські організації та всіх, хто зацікавлений у розвитку спільних проєктів.
Ми вже бачимо зацікавленість з боку європейських партнерів. Водночас успіх будь-якої співпраці залежить не лише від наявності коштів чи добрих намірів, а й від здатності знаходити правильних людей, вибудовувати довіру та створювати довгострокові зв'язки.
Я вірю в Україну. Вірю в її людей, у здатність нашої держави відновитися та стати сильнішою після всіх випробувань. Ми вже неодноразово доводили, що вміємо вистояти там, де багато хто не вірив у наші шанси.
Є дуже простий принцип: роби те, що можеш, там, де можеш бути корисним. Саме цим ми займаємося - створюємо нові можливості, допомагаємо людям знаходити партнерів, залучати ресурси та будувати майбутнє вже зараз.
Питання не в тому, чи буде відновлення. Питання лише в тому, коли саме воно набере повну силу. І відповіді на це сьогодні не знає ніхто. Але рухатися вперед потрібно вже зараз.
