Вітчизняний інформаційний простір знову вирує: скандал довкола звільнення міністра оборони Михайла Федорова набирає нових обертів. Сьогодні в Києві та інших містах України знову збираються мітинги з вимогою повернути чиновника на його посади, звільнивши натомість головкома ЗСУ Олександра Сирського. Ситуація перебуває в динаміці, а експертна спільнота вимушена констатувати: посада очільника Міноборони знову стала причиною для гучного суспільного резонансу.
Одне можно стверджувати точно: крісло міністра оборони України історично було якимось проблемним і «токсичним». Так склалося, що оборонне відомство весь час незалежності регулярно «штормить». Міністри тут мінялися часто: іноді вони втікали за кордон, іноді ставали фігурантами справ через корупцію, а іноді — і те, й інше одночасно.
Видання UA.News вирішило пригадати сім найгучніших скандалів довкола Міноборони, яке перетворило це важливе для країни відомство у «міністерство скандалів». Детальніше — в нашому матеріалі.
«Міндічгейт» і браковані бронежилети Умєрова: ціна безпеки
У розпал повномасштабної війни, коли потреба в амуніції є критичною, Міністерство оборони під керівництвом на той момент Рустема Умєрова потрапило в епіцентр «Міндічгейту». Один із головних ударів припав на тему закупівлі засобів індивідуального захисту для військових — бронежилетів.
Журналісти-розслідувачі та волонтери виявили, що значна частина бронежилетів, які планували закупили (сума — близько 200 мільйонів грн), не відповідала заявленим технічним характеристикам. Під час незалежних балістичних випробувань з’ясувалося: плити пробиваються кулями того калібру, від якого повинні були захищати. Іншими словами, броня, що її хотіли видати військовослужбовцям, виявилася неякісною та становила пряму загрозу життю на полі бою.
Міноборони згодом було змушене визнати факт браку. З’ясувалося, що постачальники надали фальшиві сертифікати якості, а внутрішній контроль нібито не зміг вчасно виявити підробку — хоча на плівках прямо говорилося, що бронежилети неякісні. Контракти на сотні мільйонів гривень розірвали, партію некондиційних виробів відправили на заміну, а департамент закупівель сколихнули кадрові чистки. Врятувати тисячі українських бійців від абсолютно безглуздої смерті в бою — не стільки через ворога, скільки через корупцію — вдалося лише дивом.
«Яйця по 17» імені Резнікова: продуктовий символ військової корупції
Олексій Резніков на посаді голови МО запам’ятався одним із найгучніших скандалів воєнного часу. Взимку 2023 року журналісти оприлюднили дані про контракт Міністерства оборони на забезпечення харчування військовослужбовців. У документах фігурували відверто захмарні ціни на базові продукти, укладені з фірмою-підрядником.
Найбільшого розголосу набули легендарні курячі яйця. Згідно з паперами, вартість одного яйця для потреб армії становила близько 17 гривень — у той час як у роздрібних мережах вони коштували як мінімум втричі дешевше. Окрім яєць, у контрактах значилися картопля по 22 гривні, ягоди за нереально високими цінами та інші продукти. Загальна сума угоди сягала 13 мільярді (!)в гривень.
Суспільний резонанс був шаленим. Хоча Резніков згодом стверджував, що сталася «технічна помилка» при укладанні додатків до договору, це пояснення мало кого задовольнило. Справа стала одним із головних каталізаторів його відставки у вересні 2023 року. Вираз «яйця по 17» перетворився на народний мем і досі символізує системні корупційні проблеми військового забезпечення.
Гриценко і роззброєння ЗСУ: як знищували стратегічну авіацію
Анатолій Гриценко очолював Міністерство оборони з 2005 по 2007 рік, позиціонуючи себе як реформатора-технократа. Проте цей період позначився одним із найгостріших стратегічних скандалів — масштабним скороченням армії та знищенням озброєнь, що дісталися Україні в спадок від СРСР. Так, за часів керівництва Гриценка МО продало 200 танків, 145 бойових машин піхоти та десятки одиниць засобів протиповітряної оборони — яких критично не вистачає саме зараз.
Великий резонанс викликала також утилізація стратегічних бомбардувальників Ту-160 та крилатих ракет Х-22. Частково це відбувалося в рамках міжнародних зобов’язань за програмою Нанна-Лугара, а сам процес почався ще до Гриценка та тогочасного президента Ющенка. Однак саме при вищезгаданих персонах він досяг найбільших масштабів.
Сам спосіб виконання зобов'язань викликав критику. Техніку різали на металобрухт, який продавали за кордон за цінами, значно нижчими за реальну вартість. Паралельно списували сотні танків, бойових машин та іншого майна.
Гриценка згодом звинувачували у свідомому роззброєнні країни. Хоча міністр потім неодноразово наполягав на економічній доцільності скорочення надлишкового радянського арсеналу, події 2014 та особливо 2022 року змусили багатьох згадати цю утилізацію недобрим словом — адже країна втратила значну частину техніки, яка могла б стати в пригоді під час війни.
Втеча Саламатіна та оборудки під дахом «Укрспецекспорту»
Дмитро Саламатін обіймав посаду міністра оборони з лютого по грудень 2012 року, за президентства Віктора Януковича. Його коротка каденція запам’яталася, втім, досить гучним скандалом, що розкрився тільки після Революції Гідності — масштабними оборудками навколо компанії «Укрспецекспорт». Його звинувачували в розтратах та відмиванні грошей. Збитки держави оцінювалися в десятки мільйонів доларів. Крім того, Саламатіна підозрювали в незаконному лобіюванні інтересів приватних структур під час утилізації боєприпасів.
Втім, схоже, Саламатін не дуже любив ділитися. Саме тому, не пробувши й року на посаді, він вступив у конфлікт з президентом Януковичем та його найближчим оточенням («Сім'єю») та згодом був відсторонений від керівництва Міноборони.
Після втечі Януковича у 2014 році Саламатін також спішно покинув Україну. Генеральна прокуратура оголосила його в розшук за підозрою в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Його справа стала одним із символів системної корупції в «оборонці» часів Януковича.
«Кримський палац» Павла Лебедєва і зниклі секрети МО
Павло Лебедєв, який змінив вищезгаданого Саламатіна в грудні 2012 року, став останнім міністром оборони доби Януковича. Його призначення викликало спротив з боку частини суспільства: Лебедєв мав російське коріння, бізнес-зв’язки з оточенням президента і, за даними ЗМІ, російський паспорт — наявність якого, втім, він заперечував.
Головний скандал розгорівся під час Революції Гідності. Лебедєв активно готував армійські підрозділи до можливого силового розгону протестувальників: видавалися накази про перекидання десантників до Києва, що викликало обурення частини офіцерського корпусу та масові рапорти на звільнення.
Після втечі Януковича у лютому 2014 року Лебедєв переховувався у Криму, де збудував собі справжнісінький палац прямо на береговій лінії мису Фіолент. Це обурило місцевих мешканців, які протестували проти Лебедєва, вимагаючи повернути їм пляж. Згодом ексчиновник виїхав до Росії.
Пізніше Генеральна прокуратура встановила, що за безпосередньої участі міністра в лютому 2014 року було знищено або вивезено в невідомому напрямку значну частину секретної документації Міністерства оборони. Це паралізувало управління військами в момент початку російської анексії Криму. Дії Лебедєва кваліфіковано як державну зраду.
Пожежі на арсеналах і складах Полторака
Степан Полторак очолював оборонне відомство з 2014 по 2019 рік — в тому числі у найважчий період війни в Донбасі. І хоча йому довелося допомагати відновлювати армію фактично з нуля, каденція чиновника була затьмарена серією катастрофічних надзвичайних подій на військових складах.
За час його керівництва сталися масштабні пожежі з детонацією боєприпасів у Сватовому (2015 рік), Балаклії (2017 рік, знищено тисячі тонн снарядів), Калинівці під Вінницею (2017 рік) та Ічні на Чернігівщині (2018 рік). Кожного разу збитки обчислювалися мільярдами гривень, а евакуація десятків тисяч людей нагадувала воєнний стан.
Громадськість та експерти звинувачували керівництво Міноборони в кримінальній халатності. Стверджувалося, що склади не охоронялися належним чином, а частина пожеж могла бути наслідком або диверсій, яким не змогли запобігти через «мертві душі» в охоронних структурах, або, що ще гірше, спроб приховати корупційні розтрати і розворовування. Відсутність реальних вироків для високопосадовців після цих інцидентів залишила відчуття тотальної безкарності.
«Квартирне питання» Єжеля та інші скандали
Адмірал Михайло Єжель очолював Міноборони в уряді Миколи Азарова з 2010 по 2012 рік. Цей період відзначився провальними для обороноздатності рішеннями: зокрема, чиновника звинувачували в свідомому руйнуванні ЗСУ. Але найгучніший персональний скандал розгорівся довкола житлового питання самого міністра.
Журналісти виявили, що Єжель отримав від держави елітну квартиру в центрі Києва. Ситуація набула особливої гостроти, оскільки це сталося на тлі багаторічних черг на житло для військовослужбовців, які десятиліттями не могли отримати власні метри квадратні метри — які Єжель, до речі, обіцяв їм особисто. Нерухомість згодом переоформили на родичів, що викликало додаткові запитання щодо законності її приватизації.
Станом на зараз Єжель переховується в Білорусі. Проти ексміністра відкрито низку кримінальних справ, найтяжчі з яких стосуються державної зради та підриву обороноздатності країни. У 2022 році ДБР повідомило Єжелю про підозру у державній зраді. За версією слідства, погоджуючи підписання Харківських угод у 2010 році, він свідомо сприяв Росії у збільшенні її військової присутності в Україні та подальшій окупації Криму. У червні 2025 року ця справа була актуалізована — ДБР вчергове оголосило підозру.
А в 2014-2015 роках Головна військова прокуратура відкрила провадження щодо умисного підриву обороноздатності армії. Єжеля звинуватили у зловживанні владою через незаконне відчуження майна та системне знищення системи тилового забезпечення військ.
