Ще кілька років тому FPV-дрон асоціювався переважно з відеозйомкою або хобі. В Україні він перетворився на один із головних інструментів сучасної війни. Тепер наслідки цієї революції починають відчувати далеко за межами українського фронту.
Американська розвідка занепокоєна тим, що латиноамериканські наркокартелі переймають технології та тактику використання дронів, які були відпрацьовані під час російсько-української війни. За даними The Washington Post, особливий інтерес злочинних угруповань викликають люди, які безпосередньо воювали в Україні й повертаються до Латинської Америки з бойовим досвідом.
UA.News розповідає, чому отриманий тут досвід уже вивчають американські та європейські військові, наскільки затребуваними після війни можуть стати українські оператори, інженери та ветерани — і чому разом із цим виникає проблема поширення військових технологій у зовсім небажаних напрямках.
Картелі вже вивчають уроки війни в Україні
Історія, яку описала The Washington Post, починається далеко від України — у Мексиці та Колумбії. За інформацією видання, американські чиновники отримали внутрішню урядову оцінку, яка попереджає: наркокартелі швидко нарощують можливості у сфері безпілотників. Причому йдеться вже не просто про комерційні квадрокоптери для спостереження.
Організовані злочинні угруповання цікавляться більшими апаратами, здатними довго перебувати в повітрі, перевозити вантажі та вибухівку. Вони також вивчають способи обходу систем радіоелектронного придушення — зокрема зміну частот та інші прийоми, добре знайомі українському фронту.
Особливе занепокоєння американських і мексиканських чиновників викликають іноземці, які воювали в Україні. Washington Post пише насамперед про громадян Колумбії. Частина з них після повернення додому може отримувати пропозиції працювати інструкторами або навчати операторів дронів уже для кримінальних структур. За даними співрозмовників газети, окремі картелі навіть намагаються відправляти пов'язаних із ними людей на російсько-українську війну, щоб ті отримали бойовий досвід.
Українська сторона наголошує, що іноземці проходять перевірки, а люди з очевидними злочинними намірами не повинні потрапляти до підрозділів. Водночас повністю передбачити, як людина використає отримані навички через кілька років, практично неможливо.
Причина інтересу картелів зрозуміла. Навчитися керувати дроном можна і на цивільних курсах. Значно складніше навчитися робити це там, де противник активно застосовує РЕБ, полює на операторів, змінює частоти, використовує власні FPV, а обладнання і тактика можуть застаріти буквально за кілька місяців.
Саме такий досвід сьогодні накопичується в Україні. Показовою є статистика Колумбії. За наведеними Washington Post даними ACLED, у 2024 році там зафіксували 38 епізодів насильства із застосуванням озброєних дронів, у 2025-му — вже 149, а протягом неповних дев'яти місяців 2026 року їхня кількість перевищила 200.
В Україні дрон уже розглядали як можливе знаряддя замаху на бізнес
Для України питання використання дронів поза класичним полем бою також перестає бути суто теоретичним. 14 серпня 2026 року російські безпілотники атакували садибу родини фермера та мецената Анатолія Ковтуненка у Степанівці на Сумщині. Усі удари припали фактично на одну локацію. Загинули 29-річна Ольга Ковтуненко та її дев'ятирічний син, ще кілька людей отримали поранення.
У великому розслідуванні UA.News детально відновило хронологію атаки: за словами очевидців, перший безпілотник влучив у будинок, другий — у подвір'я, а третій ударив у центральну частину оселі, яка вже горіла. Справу передали СБУ. Слідчі підтвердили, що серед робочих версій перевіряється можливість коригування або цілеспрямованого наведення, хоча офіційного висновку про наявність навідника чи замовний характер удару немає.
Натомість інший український кейс уже від початку розслідувався саме як замах. У 2025 році в селі Сокільники на Львівщині близько четвертої ранку дрон із вибухівкою влучив у будинок родини Ковалів. Він пробив дах та пошкодив фасад. Повітряної тривоги в області тоді не було, а люди в будинку не постраждали.
Власницею будинку була Наталія Коваль — співзасновниця фермерського господарства та власниця земельних ділянок. Поліція відкрила провадження за статтями про замах на умисне вбивство.
Європа вже побачила, що дрон може бути інструментом не лише війни
Один із найбільш показових європейських випадків стався у Бельгії восени 2025 року. Бельгійська поліція затримала трьох людей у межах розслідування ймовірної підготовки терористичної атаки проти політиків. За даними федеральної прокуратури, серед розглянутих слідством сценаріїв було використання дрона, здатного переносити вибуховий заряд.
Під час обшуків правоохоронці знайшли саморобний пристрій, металеві кульки та 3D-принтер, який, за версією слідства, міг використовуватися для виготовлення елементів безпілотника. Серед потенційних цілей у медіа називався прем'єр-міністр Бельгії Барт де Вевер. Справу розслідували за статтями про замах на терористичне вбивство та участь у терористичній організації.
Тут принципово важливо, що напад вдалося попередити. Але сам факт появи такого сценарію в матеріалах реального антитерористичного розслідування показує, як швидко дрон із військового інструменту може перетворюватися на потенційний засіб терору.
І для створення проблеми іноді навіть не потрібно нічого підривати. У вересні 2025 року аеропорт Копенгагена, найбільший у Скандинавії, майже на чотири години зупинив прийом і відправлення літаків після повідомлень про великі невідомі дрони поблизу летовища. Десятки рейсів довелося перенаправити до інших аеропортів.
Через дев'ять місяців данська поліція закрила розслідування, заявивши, що не змогла довести, що невідомі об'єкти справді були дронами, а також не встановила винуватців. Цей випадок добре демонструє іншу проблему нової епохи: інфраструктуру можна паралізувати навіть через саму підозру на появу безпілотника.
У травні 2026 року схожа ситуація сталася у Мюнхені. Після повідомлень двох пілотів про можливий дрон польоти приблизно на годину зупинили, а понад 20 літаків перенаправили до інших аеропортів. Поліція шукала апарат, зокрема за допомогою гелікоптера, але нічого не знайшла.
Європа вже перебудовує інфраструктуру під нову дронову загрозу
У лютому 2026 року Європейська комісія представила окремий Action Plan on Drone and Counter Drone Security. Це вже не виключно військова програма. Єврокомісія прямо називає серед проблем ворожі польоти, порушення повітряного простору, збої в роботі аеропортів та ризики для критичної інфраструктури, зовнішніх кордонів і публічних просторів.
План передбачає розвиток систем виявлення безпілотників, використання штучного інтелекту та мереж 5G для їхнього пошуку, збільшення виробництва систем протидії, створення європейського центру компетенцій і проведення регулярних масштабних навчань.
Окремо ЄС планує Counter Drone Deployment Initiative для захисту критичної інфраструктури та зовнішніх кордонів. На частину програм наземного та морського прикордонного спостереження закладено €250 млн. Також розглядається створення мобільних груп, які могли б швидко перекидатися туди, де виникла дронова загроза.
Україна в цій програмі присутня безпосередньо. Єврокомісія планує EU Drone Alliance with Ukraine — співпрацю, яка має об'єднати український практичний досвід із виробничими можливостями ЄС. Окреме оборонно-промислове партнерство між ЄС та Україною передбачає, зокрема, масштабування спільного виробництва дронів і систем протидії їм.
Але ще наочніше зміни видно не в документах, а у бетоні. Литва будує стратегічну електропідстанцію Gizai неподалік Калінінградської області та Сувальського коридору. Її конструкція від самого початку враховує можливість диверсій і ударів дронів.
Як повідомляв Reuters 22 вересня, ключове обладнання планують захистити спеціальними армованими бетонними конструкціями. На об'єкті також передбачені посилене огородження, датчики для виявлення проникнення та дублювання систем, щоб підстанція могла продовжувати роботу навіть після пошкодження частини обладнання. Додаткові заходи безпеки збільшили вартість проєкту щонайменше на €48 млн.
Тобто досвід війни в Україні поступово змінює навіть те, як у Європі проєктують звичайні енергетичні об'єкти. Схожа логіка поширюється і на кордони. У вересні Польща почала додатково укріплювати пункти пропуску біля України: будувати захисні споруди із контейнерів, заповнених піском чи гравієм, облаштовувати спостережні та охоронні пости. Рішення ухвалювали на тлі російських ударів поблизу польського кордону та ризику поширення дронової загрози на польську територію.
Європа, по суті, починає виходити з того самого принципу, до якого Україна прийшла значно раніше: дешевий безпілотник може становити загрозу для об'єкта, який коштує сотні мільйонів євро.
Україна стала одним із головних майданчиків розвитку дронової війни
Технологічний розвиток України тут відбувається не заради експерименту, а через необхідність виживати у великій війні. Але якщо говорити суто мовою технологій, в Україні справді виникла унікальна система: нове рішення створюють, випробовують, передають військовим, отримують відгук із фронту, змінюють конструкцію — і знову відправляють у бій.
Іноді весь цикл займає місяці, а не роки. Причому українська держава вже фактично пропонує такий механізм іноземним розробникам. Платформа Brave1 створила окремий напрям Test in Ukraine, де прямо йдеться про тестування технологій у реальних або максимально наближених до бойових умовах із отриманням безпосереднього зворотного зв'язку від військових.
Серед напрямків — БПЛА, наземні роботи, системи боротьби з дронами, зв'язок, навігація, штучний інтелект, РЕБ, ракети та інші оборонні технології. Прикладом швидкості такої системи є українські дрони-перехоплювачі.
У червні Brave1 повідомила про технологію MaXon Systems, яка автоматизує приблизно 95% процесу перехоплення Shahed — від запуску до наведення на ціль. Рішення пройшло бойові випробування на Харківщині, а шлях від прототипу до застосування у бойових умовах зайняв приблизно рік.
У квітні кластер також проводив польові випробування нового покоління FPV. Вісім українських виробників перевіряли дрони на дистанціях до 25 кілометрів, зокрема в умовах роботи засобів РЕБ.
Масштаб уже давно не експериментальний. За даними РНБО, потужності української оборонної промисловості станом на 2026 рік дозволяють виробляти понад 8 млн FPV-дронів на рік, а в цьому сегменті працюють понад 160 компаній різного масштабу.
При цьому немає точки, в якій можна сказати: «FPV уже винайшли, тепер їх треба просто виробляти». Змінюються частоти. З'являється оптоволокно. Розвивається автоматичне розпізнавання цілей. Поширюються дрони-перехоплювачі. Росія створює нові засоби РЕБ — українські виробники шукають обхід. Потім противник реагує на вже українські рішення.
Це безперервна технологічна гонка. Навіть НАТО визнає, що дрони фундаментально змінили характер сучасної війни. У липні генсек Альянсу Марк Рютте оголосив про NATO Drone Edge та плани союзників інвестувати понад $40 млрд у протидронові можливості протягом п'яти років, а кількість підготовлених операторів дронів у військах Альянсу планують збільшити у п'ять разів до кінця 2027 року.
І значна частина практичних уроків для цієї нової армії походить саме з України.
Американці вже навчаються в українських військових
Найкраще відповідь на питання, чи буде український військовий досвід потрібним після війни, дає те, що відбувається вже зараз. У вересні близько десятка українських військових прибули на американські навчання Saber Junction у Німеччині та працювали безпосередньо разом із підрозділами армії США.
Як повідомляло Associated Press, українці допомагали американцям із безпілотними системами, РЕБ та застосуванням тактики, сформованої під час війни. Частину американських військовослужбовців раніше, навпаки, відправляли в Україну вивчати цей досвід на місці.
Під час навчань американська сторона використовувала близько 1900 дронів. Цікава не сама цифра, а зміна ролей. У перші роки великої війни Україна навчалася використовувати західну зброю. Тепер західні армії самі запрошують українців пояснювати, як воювати в умовах, коли над полем бою постійно знаходяться десятки безпілотників.
Reuters цього місяця також звертало увагу на те, що війна змушує НАТО переглядати власні уявлення про сучасний бій. Українська практика показала, наскільки великою може бути роль дешевих безпілотних систем і наскільки швидко мають змінюватися технології та тактика.
Для систематизації цих уроків НАТО та Україна створили окремий Joint Analysis, Training and Education Centre — JATEC. Ще 17 вересня центр повідомляв про тритижневі навчання у Польщі, під час яких українські військові передавали офіцерам Польщі та Німеччини досвід застосування безпілотних систем, РЕБ, розвідки та сучасних процедур управління підрозділами.
Тобто експорт українського військового досвіду фактично вже почався. І йдеться не лише про вміння літати на FPV. Цінність українського досвіду полягає у розумінні всієї системи: як знайти ціль, як передати координати, як працювати в умовах РЕБ, як захистити власного оператора, як швидко відремонтувати техніку, як змінити частоти, як організувати масове використання дешевих систем та як перебудовувати тактику після чергового рішення противника.
Саме це набагато складніше отримати на звичайному полігоні.
Українські оператори дронів та інженери після війни можуть отримати величезний міжнародний ринок
Звідси виникає наступне питання: що буде з людьми, які накопичили цей досвід? Найочевидніший напрямок — військові інструктори.
Якщо НАТО планує радикально збільшувати кількість операторів дронів, а американська армія вже залучає українців до власних навчань, попит на людей із реальним бойовим досвідом виглядає закономірним.
Але ринок значно ширший. Українські фахівці можуть бути потрібними для підготовки підрозділів із протидії дронам, навчання операторів, впровадження РЕБ, побудови систем захисту військових баз та критичної інфраструктури.
Другий великий напрямок — оборонна промисловість. Інженер, який п'ять років розробляв безпілотники та десятки разів змінював конструкцію після відгуків із фронту, має досвід, який неможливо швидко відтворити навіть за наявності величезного бюджету.
Саме тому співпраця поступово переходить від передачі Україні готової зброї до спільного виробництва. У березні Володимир Зеленський після переговорів із прем'єром Нідерландів Робом Єттеном говорив про розширення спільного виробництва озброєнь та використання українського досвіду боротьби з дронами. Тоді ж йшлося про готовність України експортувати дрони-перехоплювачі та направляти інструкторів для допомоги партнерам.
Третій напрямок — цивільний захист. Аеропорти, електростанції, нафтопереробні заводи, порти, великі промислові підприємства та масові заходи дедалі частіше потребуватимуть систем виявлення й нейтралізації безпілотників.
Причому тут потрібні не лише самі антидронові комплекси. Потрібні люди, які розуміють поведінку операторів, маршрути польоту, способи обходу РЕБ та слабкі місця систем захисту.
У цьому сенсі колишній український військовий оператор може бути цікавим не лише армії. Проте говорити, що «будь-який ветеран із України стане надзвичайно дорогим спеціалістом», було б перебільшенням.
Найбільшу цінність матимуть конкретні компетенції: оператори БПЛА з великим практичним досвідом, спеціалісти з РЕБ, інженери, розробники автономних систем, фахівці з розвідки та аналітики, командири безпілотних підрозділів, інструктори та люди, здатні перетворити бойовий досвід на зрозумілу навчальну систему.
І вже зараз видно, що міжнародний попит на такі знання формується.
Для порівняння: ще десять років тому великий західний оборонний концерн міг роками доводити нову систему до серійного виробництва. Українське середовище привчило частину компаній працювати інакше — створити прототип, віддати підрозділу, отримати зауваження й через кілька тижнів випустити нову версію. Саме цей підхід може виявитися не менш цінним експортним продуктом, ніж конкретна модель дрона.
Головна проблема — український досвід потрібен не лише союзникам
І тут історія Washington Post повертає дискусію до неприємної сторони технологічного прогресу. Знання не можна експортувати так само, як ракету. Ракету можна не продати. Дрон можна не поставити. Військову технологію можна включити до системи експортного контролю.
Але людина, яка знає, як обійти РЕБ, організувати роботу FPV-групи або переробити цивільний безпілотник на ударний, забирає ці знання із собою. Саме тому поширення українського бойового досвіду може стати проблемою далеко за межами Європи.
Вашингтон уже бачить такий ризик у Латинській Америці. Картелям не потрібно самостійно повторювати чотири роки технологічної еволюції українського фронту. Їм достатньо найняти людину, яка цю еволюцію пройшла.
І він стосується не лише картелів. Дрони роблять те, що колись робила дорога високоточна зброя, значно доступнішим. Для організації атаки вже не обов'язково мати бойовий літак або складну ракетну програму. Саме тому одночасно з розвитком безпілотників відбувається глобальний бум систем протидії їм.
Україна перебуває по обидва боки цієї гонки. Тут створюють нові способи використання БПЛА — і тут же створюють засоби їх перехоплення. Україна стала не просто країною, яка навчилася масово використовувати дрони. Вона опинилася всередині безперервного циклу, де одна технологія породжує засіб протидії, той — нову технологію, а вона — новий спосіб захисту.
Саме здатність працювати всередині цього циклу і може стати одним із найцінніших українських активів після війни.
Тому питання, швидше за все, буде не в тому, чи знадобляться світу українські спеціалісти.
Питання полягатиме у тому, хто саме отримає доступ до їхніх знань — армії союзників, легальна оборонна промисловість та системи захисту цивільної інфраструктури чи структури, які спробують використати ті самі технології зовсім для інших цілей.
