Мир в Україні — це те, чого прагне абсолютна більшість громадян. Але судячи з останньої риторики сторін, здається, що перспектива припинення війни віддаляється від нас все сильніше.
Так, заступник міністра іноземних справ РФ Михайло Галузін напередодні розповів про новий «мирний план» з боку Кремля. Його сутність полягає в наступному: в Україні вводиться режим тимчасового зовнішнього управління ООН, ведеться підготовка до виборів, потім проводяться вибори, влада змінюється і вже з новим урядом Москва підписує мирний договір.
Найбільш показовим тут є те, що весь цей час Росія планує продовжувати бойові дії та обстріли. РФ готова припинити вогонь на один день (!), коли проводитиметься голосування. І до, і навіть після (!!) цього Москва має намір вести війну — аж до моменту підписання мирного договору.
Що розуміється під режимом зовнішнього управління, чому цей сценарій для України та світу не просто неприйнятний, а відверто фантастичний, і з якою метою росіяни повернулися до такої ідеї? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Зовнішнє управління: що це таке і навіщо воно потрібно
Пропозиції Москви виглядають наступним чином: вони з американцями обговорюють режим зовнішнього управління під егідою ООН. Цей режим чітко окреслює дату майбутніх виборів і готується до них. Весь цей час, як вже зазначалося вище, війна триває.
У день голосування Росія йде на «шалені поступки», забезпечуючи аж цілу добу припинення вогню на час волевиявлення. Після цього війна поновлюється і триває весь час, допоки новий — «дієздатний» у російській термінології — уряд не підпише мирну угоду.
Варто нагадати, що подібні ідеї з боку Кремля не є новими. Рівно те ж саме, буквально слово в слово, пропонував Путін наприкінці березня 2025 року. Він також казав про зовнішнє управління ООН, адже не вірить, що з чинною владою в Києві можна щось підписувати.
«З цими підпишеш, а прийдуть наступні і все скасують», — заявив тоді очільник РФ.
Взагалі під зовнішнім управлінням ООН мається на увазі механізм UNTA — United Nations Transitional Administration, тобто «тимчасова адміністрація Об'єднаних Націй». Це дуже рідкісна міжнародна практика, яка вводиться лише у надзвичайних ситуаціях. Її застосовують у державах, де фактично не залишилося, власне, держави, а замість влади, законів та інститутів існує лише «вакуум».
Серед прикладів подібних місій ООН: Камбоджа після режиму червоних кхмерів та багаторічних війн, Східний Тимор після років насильства та геноциду з боку армії Індонезії, Косово після Балканських війн, Папуа-Нова Гвінея після кривавої громадянської війни, тощо. Тобто в кожному випадку йдеться навіть не про повноцінні (на той момент) держави, а радше просто про певні території, де не залишилося діючих державних інституцій, а насильство та анархія дійшли до повного хаосу.
До функціонування української державності є незліченна кількість питань, і сказати, що в країні тотальна криза, означає не сказати нічого. Однак порівнювати Україну з Папуа-Новою Гвінеєю після громадянської війни чи Східним Тимором після індонезійської окупації, м'яко кажучи, все ж недоречно — принаймні станом на зараз.
Не дивлячись на багаторічну страшну війну, держава сяк-так, але підтримує базовий мінімум функціонування. Складно посперечатися з тим, що в Україні є президент та уряд, є силові структури та суди, працюють метро, пошта та зв'язок, їздить транспорт, у будинках хоча й з серйозними перебоями, але присутні базові блага цивілізації бодай на якомусь рівні, тощо.
Так, є величезні питання до того, наскільки якісно це все функціонує. Однак те, що воно все ж функціонує, незаперечно.
А тому російська ідея виглядає не просто неконструктивною чи максималістською — вона виглядає фантастичною та абсурдною. Це не план, а «антиплан». На це ніколи не погодиться, власне, та ж сама ООН, адже станом на зараз відсутні фактори, які вимагали би негайного зовнішнього управління Україною. Тобто це не працює навіть в теорії, а тому про практику й говорити нічого.
Щобільше: ввести в Україні зовнішнє управління неможливо, адже вона і так перебуває під зовнішнім управлінням як мінімум з 2014 року — принаймні так розповідали російські пропагандисти останні 12 років. Навіть сам Путін ще задовго до великої війни неодноразово говорив, що Київ не є суб'єктним у своїй політиці і лише виконує волю «заокеанських хазяїв».
Виходить, що весь час до того Україна перебувала під якимось «неправильним» зовнішнім управлінням, а зараз настав час запровадити «правильне». Цю логічну нестиковку неможливо, та й не потрібно, пояснювати. Вона є маркером того, що РФ підходить до даної ситуації зі свідомо ідеологічних, пропагандистських та фантастичних мотивів. А тому надалі всерйоз обговорювати пропозицію, яка станом на 2026 рік просто не має перспектив і мотивів запровадження, безглуздо.
Навіщо РФ повернулася до ідеї зовнішнього управління
Очевидно, що наразі обидві сторони повернулися до ескалаційної риторики. Так, президент Зеленський останнім часом зробив низку войовничих заяв. Зокрема, висловив невдоволення тим рівнем гарантій безпеки, які пропонуються Україні станом на зараз, вчергове дав зрозуміти, що ніколи не піде на жодні територіальні поступки, а також прямо сказав, що він краще не підпише жодну мирну угоду, ніж підпише погану. А на Мюнхенській конференції з безпеки президент України сказав наступне:
«Це божевільна… війна росіян проти справедливих людей. І тому її не просто зупинити, бо ми не можемо просто так зупинитися, бо росіяни цього не хочуть. І є деякі сигнали з американської сторони, від президента Трампа, вони кажуть: «Послухайте, зараз час для компромісів. Ви можете зробити деякі кроки вперед». Ми пішли на багато компромісів. Путін і його друзі не сидять у в'язниці. Це найбільший компроміс, на який вже пішов світ», — заявив Зеленський.
Тобто ми бачимо, як і Москва, і Київ синхронно підвищують ставки в переговорах. У випадку Росії таким чином знову проштовхується ідея про нелегітимність української влади — як завжди, в РФ плутають «легітимність» із «легальністю». Кремль таким чином намагається перевести переговори в іншу площину: з обговорення реальних умов миру до обговорення «перебудови» України на базі зовнішнього управління ООН.
Окрім цього, таким чином вчергове демонструється неприйнятність прямого діалогу кремлівської верхівки з чинним керівництвом української держави. Москва постійно нагадує про відсутність виборів та вважає владу в Києві такою, з якою неможливо підписувати ті чи інші домовленості.
Також подібна риторика є спробою подальшої десуб'єктивізації України. В логіці Кремля, йдеться не про окрему державу, а про певну «територію», на кшталт післявоєнної Папуа-Нової Гвінеї, яка в принципі не здатна керувати собою сама, а тому потребує зовнішнього контролю з боку міжнародної спільноти і конкретно ООН. А оскільки у Радбезі ООН Росія є постійним членом… Подальший хід думок зрозумілий.
Врешті, заяви про необхідність зовнішнього управління (абсолютно нездійсненні на практиці) є чітким сигналом про відсутність у РФ бажання якнайскоріше заключити мир. Саме для цього видумуються різні фантастичні проєкти та висуваються умови, які стовідсотково будуть відкинуті на рівні навіть не державної влади, а цілої ООН та просто здорового глузду. Це дає Москві привід сказати: ми, мовляв, пропонували, а вони відмовилися — ну то й воюємо далі.
Парадоксально, але при цьому у «виграші» залишається кожна сторона. Станом на зараз ніхто, окрім американської адміністрації та більшості простих громадян, не бажає настання швидкого миру. У Росії продукують все нові й нові абсурдні ідеї, які однозначно не мають втілення в реальному житті. В Україні прямо заявляють, що краще не підписувати жоден мир, ніж підписувати поганий. Аналогічної думки дотримуються європейці, які також прямим текстом кажуть, що бояться нападу РФ на Європу у випадку завершення українського протистояння.
Проблема в тому, що всі сторони, схоже, чекають на «гарний мир». Але умов для «гарного миру», скоріше за все, вже ніколи не буде — причому для всіх учасників цього глобального конфлікту. Продовження війни збільшує неконтрольовані та непрогнозовані ризики як для України та навіть Європи, так і для Російської Федерації.
«Гарний мир» був до 24.02.2022, більш-менш прийнятний документ Київ міг підписати після шалених фронтових успіхів осені 2022 року. Однак зараз на календарі — лютий 2026-го, і ситуація давно змінилася на гірше.
Ми всі вже давно пройшли час, коли можна було ухвалити відносно непогану угоду, ми пройшли навіть час, коли можна було підписати «поганий мир». Станом на зараз весь вибір, який ми маємо — між «дуже поганим» та «жахливим». І на горизонті поки що не видно факторів, які можуть змінити цю надважку ситуацію на краще: хіба що до когось прилетить «чорний лебідь» (Путін помре, у Росії станеться переворот, тощо). Однак будувати всю державну та військову політику, сподіваючись виключно на подібні речі, все ж було би відверто непрофесійно.
Резюмуючи, таке підвищення ставок у риториці, яке демонструється зараз — на кшталт «зовнішнього управління» та всього іншого — є наслідком тотального дипломатичного глухого куту і ознакою того, що в переговорному процесі наразі немає жодних перспектив та точок взаєморозуміння по ключовим питанням. А отже, від миру чи бодай припинення вогню Україна, на жаль, настільки ж далека, наскільки і була.
