Росія тримає сотні українок у неволі: дві історії з російських СІЗО
Росія продовжує утримувати щонайменше 223 українських жінок, яких вважають цивільними полоненими. Багато з них пережили катування, отримали тривалі тюремні строки й роками залишаються в російських СІЗО, тоді як військовополонених Україна та Росія можуть повертати через обміни. Історії Валентини Заярної та Наталії Власової показують, чому цивільні українці фактично опинилися поза системою обмінів.
Після 2014 року, а особливо після початку повномасштабного вторгнення Росія захопила та утримує в неволі щонайменше 1878 цивільних громадян України. Це лише підтверджені випадки. Реальна кількість людей, які перебувають у російських тюрмах і місцях несвободи, може бути значно більшою. Серед них — щонайменше 223 жінки.
Як зазначає видання «Медуза», багато цивільних українців пережили катування та перебувають у вкрай важких умовах. Проте їхнє повернення додому має одну важливу проблему: на відміну від військовополонених, цивільних не обмінюють за тією самою процедурою. Україна наполягає, що Росія взагалі не мала права затримувати цих людей. Київ посилається на Женевські конвенції та міжнародне гуманітарне право.
Росія натомість оформлює затриманих як злочинців. Українців звинувачують у тероризмі, державній зраді та інших тяжких злочинах, а потім засуджують російські суди. У результаті люди можуть роками залишатися за ґратами. Журнал The New Yorker нещодавно опублікував великий матеріал про українок, які опинилися в одній із камер СІЗО-1 у Ростові. Журналіст Джошуа Яффа поспілкувався з колишніми ув’язненими та написав листи жінкам, які досі залишаються в російських тюрмах.
Серед них були і військовослужбовиці, і цивільні. Військових згодом обміняли. Цивільні жінки залишилися за ґратами. Ось історії двох українок.
Валентина Заярна допомогла військовому, якого вважала сином
Валентині Заярній 66 років. Вона була вчителькою англійської мови та жила в Амвросіївці на Донеччині. У 2018 році на пункті пропуску «Гнутове» вона познайомилася з українським прикордонником. Він назвався Дімою. Чоловік і жінка обмінялися телефонами та протягом наступних років підтримували зв’язок. Насправді Діма було його позивним. Його звали Денис Сторожук.
Після початку повномасштабного вторгнення його підрозділ перекинули до Маріуполя. Сторожук близько трьох тижнів переховувався в підземеллях «Азовсталі». Потім йому вдалося вибратися з міста. Чоловік зателефонував Заярній. На той момент вона вже вивезла з Маріуполя свого сина Костю. Сторожук попросив допомогти йому також залишити місто. При цьому він не сказав, що був військовослужбовцем.
Заярна погодилася. Вона приїхала до нього наступного дня та вивезла його з Маріуполя до Амвросіївки. На російських блокпостах їм пощастило: машину та документи не перевіряли. Сторожук прожив у Заярної майже рік.
Жінка, яка втратила дитину та колись хотіла назвати сина Дімою, сприймала його не просто як знайомого. Вона вважала його частиною своєї родини. Пізніше Сторожук попросив її забрати для нього посилку з Донецька. Усередині був підроблений паспорт, який мав допомогти йому виїхати з окупованої території. Але Заярну затримала ФСБ.
Тоді вона дізналася, що її знайомий насправді був військовим, підтримував зв’язок із побратимами та зберігав у її будинку зброю і вибухівку, які виніс з «Азовсталі». Російське слідство звинуватило Заярну в тому, що вона допомагала Сторожуку готувати замах на одного з депутатів так званої «ДНР». Її засудили до 12 років ув’язнення.
Сам Сторожук отримав 22 роки. Але до завершення судового процесу, восени 2024 року, його обміняли. Заярна залишилася в російській тюрмі. Її сусідки по камері не розуміли, чому жінка не злиться на Сторожука. Адже він приховав від неї правду та фактично втягнув її в цю історію. Але Заярна продовжувала захищати свого «Діму».
Під час слідства вона підписала зізнання, а згодом намагалася накласти на себе руки. У листі журналісту The New Yorker жінка написала: «Для мене найголовніше, що мої хлопчики живі та вільні». Навіть у російській тюрмі Заярна не припинила викладати англійську. Тепер її учнями стали інші ув’язнені. Свій час у тюрмі вона називає «школою виживання, перевіркою людяності та порядності».
Наталія Власова сім років чекає на повернення додому
Наталії Власовій 44 роки. Вона перебуває в ув’язненні вже понад сім років. За словами жінки, все почалося у 2018 році. Її знайомий співробітник СБУ запропонував поїхати до Донецька та підмінити в магазині люстр чоловіка на ім’я Сергій Грузинов.
Власова погодилася. За це їй пообіцяли допомогти з її кримінальною справою, пов’язаною зі зберіганням наркотиків. Пізніше вона поїхала до Донецька ще раз. Цього разу їй нібито потрібно було перевірити, чи не перейшов Грузинов на бік противника. Коли Власова намагалася в’їхати на територію так званої «ДНР» за підробленим паспортом, її затримали.
Жінку привезли до «Ізоляції» — колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку. Після окупації території у 2014 році там облаштували секретну в’язницю. За словами Власової, протягом кількох місяців її там катували.
Увага! Далі міститься опис катувань.
За словами жінки, її роздягали, обмотували скотчем і били струмом. Коли вона втрачала свідомість, її приводили до тями нашатирним спиртом і продовжували катування. Власова стверджувала, що в цьому брав участь Володимир Євдокимов — представник так званого «міністерства державної безпеки ДНР», якого вважають одним із творців «Ізоляції».
У суді Власова розповідала: «Євдокимов пилив мені зуби напилком, викручував соски та намагався засунути пляшку у піхву». Попри ці свідчення, російський суд засудив українку до 18 років ув’язнення. Власова відмовилася від своїх попередніх зізнань, які були одним із головних доказів обвинувачення. Проте суд визнав її винною, зокрема у замаху на людину, яка, за її словами, сама її катувала.
Вона роками бачила, як інших українок забирали на обмін
За сім років ув’язнення Власова не раз бачила, як її співкамерниць готували до обміну. У Ростовському СІЗО жінка постійно тримала напоготові сумку з чистим одягом. Вона чекала, що одного дня їй теж скажуть: «З речами на вихід».
Але цього досі не сталося. Її доньці Юлі зараз 11 років. Дівчинка живе з батьком у Києві. Рідні не хотіли розповідати їй про катування матері. Але дівчинка побачила репортажі із суду та дізналася, через що пройшла Наталія.
Після цього вона поставила лише одне запитання: «Що таке соски?» Минулого року Юля прийшла на акцію в Києві на підтримку українок, які перебувають у російському ув’язненні.
Вона тримала плакат, на якому було написано: «Мамо, пам’ятаєш, ти обіцяла мені кошеня?» Для Наталії Власової ця фраза стала одним із найболючіших нагадувань про життя, яке залишилося по той бік ґрат.
Чому цивільних українців так складно повернути
Історії Заярної та Власової показують проблему, з якою стикаються сотні українських цивільних у російській неволі. Військовополонених сторони можуть повертати в межах домовленостей про обмін. Цивільні заручники юридично мають інший статус, і механізм їхнього повернення досі залишається неврегульованим. Росія водночас продовжує називати багатьох українських цивільних злочинцями та засуджувати їх за статтями про тероризм, державну зраду та інші тяжкі злочини.
Через це люди, які роками перебувають у російських СІЗО та колоніях, можуть не потрапляти до списків на обмін. За даними України, щонайменше 1878 цивільних громадян залишаються в російській неволі. Серед них — щонайменше 223 жінки. І поки військовополонені повертаються додому після обмінів, цивільні українці продовжують чекати. Для багатьох із них це очікування триває роками. Про це повідомляє The New Yorker.
Російська армія за минулу добу втратила в Україні ще 1370 військових. За даними Генштабу ЗСУ, від початку повномасштабної війни загальні втрати особового складу РФ уже становлять близько 1 465 810 осіб.
На фронті минулої доби, 14 серпня, відбулося 233 бойові зіткнення між українськими військовими та російськими окупантами. Росіяни активно використовували авіацію та дрони: завдали 71 авіаудару, скинули 241 керовану авіабомбу та запустили 10 626 дронів-камікадзе.
У російському Самарі після удару виникла пожежа на підприємстві «ЦСКБ-Прогрес». За даними керівника Центру протидії дезінформації Андрія Коваленка, завод виробляє ракети-носії середнього класу та автоматичні космічні апарати.
