9 вересня 2026: у Словаччині вшановують жертв Голокосту
9 вересня у Словаччині відзначають День пам’яті жертв Голокосту та расового насильства. Ця дата нагадує про мільйони людей, які стали жертвами нацистських переслідувань, а також про злочини, скоєні проти єврейського населення самої Словаччини під час Другої світової війни. Дату обрали не випадково: саме 9 вересня 1941 року уряд тодішньої Словацької держави ухвалив так званий Єврейський кодекс, який позбавив євреїв значної частини громадянських, релігійних і майнових прав.
9 вересня є офіційним пам’ятним днем Словаччини. У сучасному словацькому календарі він має назву Deň obetí holokaustu a rasového násilia, тобто День жертв Голокосту та расового насильства. Він належить саме до пам’ятних, а не державних свят, тому 9 вересня у Словаччині залишається робочим днем. Це прямо зазначено в офіційному переліку свят і пам’ятних дат уряду країни. Офіційно цей день відзначають із 2001 року. Тобто його започаткували вже через десятиліття після падіння комуністичного режиму та створення сучасної Словацької Республіки. Дата стала частиною державної політики пам’яті про Голокост і злочини, які були скоєні на території Словаччини під час війни.
Важливо, що цей день не є святом у звичному розумінні. Тут немає веселих традицій чи святкових розваг. Це день жалоби, пам’яті та розмови про те, до чого можуть призвести ненависть, дискримінація і позбавлення людей їхніх прав. Саме тому 9 вересня в Словаччині проводять меморіальні церемонії, покладають квіти та вінки, згадують імена загиблих, організовують виставки, лекції та освітні заходи. Окрему увагу приділяють молоді, щоб історія Голокосту не залишалася лише сторінкою у підручнику.
Чому саме 9 вересня
Дата пов’язана з однією з найтемніших сторінок історії Словаччини. 9 вересня 1941 року уряд Словацької держави видав постанову №198/1941 про правове становище євреїв, яку називають Єврейським кодексом. Документ складався з 270 параграфів і став наймасштабнішим законодавчим актом Словаччини того періоду. Єврейський кодекс значно обмежив права єврейського населення. Людей позбавляли громадянських, релігійних і суспільних прав, обмежували їхню можливість працювати та володіти майном. У документі використовувалися расові критерії для визначення того, кого вважати євреєм. Частина положень була створена під сильним впливом антисемітського законодавства нацистської Німеччини та Нюрнберзьких законів 1935 року.
Саме тому Єврейський кодекс став одним із символів державного переслідування євреїв у Словаччині. Дискримінація не залишалася лише на рівні тексту закону. Вона поступово перетворювалася на реальні переслідування, конфіскацію майна, ізоляцію, депортації та масові вбивства.Словацький Інститут національної пам’яті називає цей документ одним із найжорстокіших антиєврейських законів у Європі того часу. У ньому було закладено правову основу для подальших переслідувань єврейського населення.
Тому вибір 9 вересня має дуже конкретний сенс. Цього дня згадують не лише людей, убитих під час Голокосту, а й нагадують, як переслідування починалося з дискримінаційних законів, заборон і позбавлення прав.
Що відбувалося з євреями Словаччини
Під час Другої світової війни єврейське населення Словаччини стало жертвою систематичного переслідування. Спочатку людей позбавляли прав і майна, а потім почалися депортації. Держава створювала спеціальні місця утримання та концентраційні табори, звідки людей відправляли залізницею за межі країни. Перший транспорт словацьких євреїв до табору смерті вирушив 25 березня 1942 року зі станції в Попраді. У першому транспорті перебували 1000 молодих жінок і дівчат. Спочатку їм говорили, що вони вирушають на роботу, однак насправді їх депортували до окупованої Польщі.
У наступні місяці депортації стали масовими. Перші транспорти вивозили переважно молодих людей, а згодом почали депортувати цілі сім’ї, включно з маленькими дітьми та літніми людьми. Серед місць, де збирали депортованих, були табори та центри в Братиславі, Жиліні, Попраді, Середі та Новаках. За даними Міністерства оборони Словаччини, протягом наступних семи місяців із країни було вивезено понад 57 600 євреїв. Пізніше, з вересня 1944 року, почалася ще одна хвиля депортацій. Людей відправляли до нацистських концентраційних і таборів смерті.
Саме тому історія 9 вересня — це не абстрактна розповідь про події десь далеко. Йдеться про людей, які жили у словацьких містах і селах, ходили на роботу, навчали дітей, мали родини, будинки та звичайне життя. За короткий час вони втратили свої права, майно, свободу, а багато хто — і життя.
Єврейський кодекс став початком великої трагедії
Одним із найважливіших уроків цієї історії є те, що Голокост не почався одразу з масових убивств. Йому передували роки пропаганди, дискримінації та поступового позбавлення людей прав. Спочатку суспільству нав’язували думку, що певна група людей нібито відрізняється від інших і становить загрозу. Потім з’являлися обмеження в освіті, роботі, пересуванні та володінні майном. Після цього дискримінація ставала частиною законодавства.
Саме на цьому прикладі у Словаччині сьогодні пояснюють, чому так важливо реагувати на мову ненависті та прояви дискримінації ще на ранньому етапі. Міністерство юстиції Словаччини наголошувало, що пам’ять про жертв має бути попередженням про наслідки нетерпимості, екстремізму, расизму та зневаги до людського життя. У цьому і полягає одна з головних ідей пам’ятного дня. Йдеться не тільки про те, щоб згадати загиблих. Йдеться про те, щоб зрозуміти, як суспільство може дійти до таких злочинів і чому небезпечно залишати ненависть без відповіді.
Як відзначають 9 вересня
У Словаччині цього дня проходять пам’ятні церемонії та покладання вінків до меморіалів жертвам Голокосту. Одне з відомих місць таких заходів — площа Рибне наместі в Братиславі, де встановлений меморіал жертвам Голокосту. Саме там представники влади та громадських організацій неодноразово проводили офіційні заходи 9 вересня. Під час церемоній виступають представники держави, історики, представники єврейських громад та родичі жертв. Люди покладають квіти й вінки, запалюють свічки та хвилиною мовчання вшановують загиблих. У деяких заходах зачитують імена людей, які стали жертвами переслідувань.
Наприклад, під час одного з пам’ятних заходів, організованих Інститутом національної пам’яті Словаччини, учасники читали імена жертв Голокосту серед колишніх працівників Міністерства фінансів. Такі акції мають важливу мету — повернути жертвам їхні імена та особисті історії, а не залишати їх просто цифрами у статистиці. Окремий напрям — освітні заходи. У музеях проводять лекції, виставки, зустрічі зі свідками та істориками. Учням і студентам розповідають про життя єврейських громад до війни, переслідування, депортації та опір нацистській політиці.
Меморіали та музеї
Одним із важливих місць пам’яті у Словаччині є Музей Голокосту в Середі. Він розташований на території колишнього табору, який під час війни використовували для утримання євреїв перед депортацією. У музеї зберігають документи, фотографії, особисті речі та інші матеріали, які допомагають відтворити історію переслідуваних людей. Експозиції музею розповідають не лише про сам табір. Вони показують, як поступово створювалася система переслідування євреїв у Словаччині. Від законодавчих обмежень і пропаганди — до примусової праці, депортацій та вбивств.
Такі місця особливо важливі для молодого покоління. Людина може прочитати про Голокост у підручнику, але зовсім інше враження залишає можливість побачити справжні документи, фотографії та предмети людей, які жили в той час. Саме тому 9 вересня у Словаччині часто стає приводом для додаткових музейних і освітніх програм. Історію намагаються показувати через конкретні людські долі, щоб за цифрами та статистикою залишалися реальні люди.
У цей день згадують не тільки євреїв
Назва пам’ятного дня говорить не лише про Голокост, а й про расове насильство. Це означає, що в цей день згадують жертв переслідувань за расовою або етнічною ознакою та інших проявів ненависті. Голокост був спрямований передусім проти євреїв Європи, але нацистські переслідування торкнулися й інших груп. Серед жертв нацистського терору були роми, люди з інвалідністю, військовополонені, політичні противники режиму та інші переслідувані групи.
Тому словацький пам’ятний день має ширший сенс. Він нагадує, що держава не повинна ділити людей на «правильних» і «неправильних» через їхнє походження, віру чи расу. Рівність перед законом і повага до людської гідності є основою безпечного суспільства. Саме на цьому наголошували й словацькі державні установи. У Міністерстві юстиції країни зазначали, що пам’ять про жертв має допомагати протистояти нетерпимості, расизму, екстремізму та дискримінації у сучасному суспільстві.
Важливий урок для сучасності
Пам’ятні дні потрібні не лише для того, щоб згадувати минуле. Вони допомагають побачити зв’язок між історичними подіями та сучасністю. У випадку 9 вересня цей зв’язок особливо очевидний, адже переслідування починалися не з масових убивств, а з мови ненависті, пропаганди та законів, які поступово позбавляли людей прав. У 2023 році тодішня президентка Словаччини Зузана Чапутова під час пам’ятного заходу в Середі наголошувала, що масовому насильству передували ненависницькі думки та слова. Вона закликала не допустити повторення подібних трагедій і звертала увагу на небезпеку ненависті у сучасному публічному просторі.
Це одна з головних причин, чому 9 вересня в Словаччині говорять не лише про історію. У цей день згадують, що дискримінація не є чимось нешкідливим. Якщо суспільство звикає до того, що певну групу людей можна принижувати, обмежувати в правах або позбавляти людської гідності, наслідки можуть бути дуже серйозними. Тому головний посил цього дня можна сформулювати просто: пам’ятати, називати злочини своїми іменами й не дозволяти ненависті ставати нормою.
Цікаві факти про День пам’яті
9 вересня 1941 року було ухвалено Єврейський кодекс, який складався з 270 параграфів. За даними словацького Інституту національної пам’яті, це була наймасштабніша правова норма, видана в Словаччині у 1939–1945 роках.
Пам’ятний день офіційно з’явився значно пізніше — у 2001 році. Тобто між історичною подією та її закріпленням у сучасному календарі минуло 60 років.
Ще один важливий факт — 9 вересня не є вихідним днем. В офіційному календарі Словаччини він належить до пам’ятних дат, які є робочими днями.
Перший транспорт словацьких євреїв до табору смерті вирушив із Попрада 25 березня 1942 року. У ньому перебували 1000 молодих жінок і дівчат. Це стало початком масових депортацій євреїв зі Словаччини.
Ще один символічний момент — під час пам’ятних заходів у Словаччині не просто покладають вінки, а часто зачитують імена жертв. Такий підхід допомагає нагадати, що за кожною цифрою стояла окрема людина, родина та особиста історія.
Чому 9 вересня важливо пам’ятати
День пам’яті жертв Голокосту та расового насильства у Словаччині — це день тиші, пам’яті та відповідальності. Він нагадує про людей, яких переслідували й убивали лише через їхнє походження. Але водночас ця дата говорить і про тих, хто жив поруч із жертвами, бачив дискримінацію та іноді намагався допомогти. Історія Словаччини показує, наскільки швидко законодавча дискримінація може перетворитися на масштабне насильство. Спочатку людей позбавляли прав, потім майна, свободи та можливості нормально жити. Згодом почалися депортації, а для десятків тисяч людей вони стали дорогою до смерті.
Саме тому 9 вересня — це не просто ще одна дата в календарі. Це нагадування про ціну байдужості та про те, чому права людини мають залишатися однаковими для всіх. Пам’ять про жертв Голокосту потрібна не для того, щоб постійно повертатися в минуле, а для того, щоб не допустити повторення таких злочинів у майбутньому.
