Як римляни будували акведуки завдовжки сотні кілометрів
Давньоримські акведуки доставляли воду до міст і поселень, а деякі з них простягалися на сотні кілометрів. Зокрема, акведук Валента, що постачав воду до Константинополя — сучасного Стамбула, — мав довжину близько 400 кілометрів. Як повідомляє Live Science, довговічності цих споруд сприяли точне планування маршруту, властивості римського бетону та регулярне обслуговування.
Розрахунок маршруту
Перед будівництвом римляни обирали джерело води, часто надаючи перевагу природним джерелам. Маршрут проєктували з дуже невеликим спадним нахилом, щоб вода самопливом рухалася до міста або поселення. Для визначення потрібного градієнта землеміри застосовували прилади libra та dioptra.
Діоптра мала форму диска з візирною планкою посередині та могла встановлюватися на підставці. Землеміри дивилися через планку на вимірювальні рейки, розміщені на місцевості, щоб визначати різницю висот. Точна конструкція libra достеменно не відома, однак відомо, що цей інструмент мав підвішений відвіс. Його також використовували разом із каліброваними рейками для порівняння висоти ділянок маршруту.
Матеріали та конструкції
Важливу роль відігравав римський бетон, до складу якого входили пуцоланова речовина, вапно та вода. Такий матеріал тверднув під впливом води. За оцінкою професора Джованні Де Фео з Університету Салерно, бетон був особливо важливим для мостів, аркад та інших конструктивних елементів акведуків.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
Водночас збереження споруд пояснюють не лише бетоном. Римляни намагалися прокладати маршрути по стабільних геологічних формаціях та уникати нестійких ландшафтів. Частина водогонів мала довгі підземні відрізки там, де надземне будівництво було складним, тоді як інші пролягали на арках на значній відстані.
Очищення та догляд
Коли вода наближалася до міста, її іноді спрямовували до басейнів, де осад осідав на дно. Після цього вода надходила до розподільчого резервуара. Дослідники оцінили, що 20-кілометровий акведук Адріана в Афінах команда приблизно з 500 працівників могла завершити за 15 років.
Після будівництва акведуки потребували регулярного догляду. Дослідники, які вивчали споруду в Дівоні у Франції, встановили, що з часом на ній накопичувалися карбонатні відкладення. Робітники частково зішкрібали їх перед повторним оштукатурюванням, хоча в інших випадках новий шар штукатурки наносили поверх відкладень. Акведук Aqua Virgo, споруджений у 19 році до нашої ери, досі постачає воду до Рима.
