Глибоко всередині гори Косьвинський Камінь на Північному Уралі розташований один із найбільш засекречених військових об'єктів Росії. За масивними воротами та сотнями метрів гірської породи ховається мережа тунелів і командних приміщень, звідки у випадку найгіршого сценарію російські військові мають зберегти можливість керувати стратегічними ядерними силами навіть після удару по основних центрах управління країною.
Йдеться про так званий «Об'єкт 1335», який десятиліттями пов'язують із радянською системою «Периметр». На Заході вона отримала значно похмурішу назву — Dead Hand, або «Мертва рука». Її створювали наприкінці холодної війни як резервний механізм, який мав гарантувати: навіть якщо керівництво СРСР буде знищене раптовою ядерною атакою, противник все одно отримає удар у відповідь.
Тепер з'ясувалося, що комплекс, який багато років вважали частково законсервованим, Росія масштабно перебудовувала та модернізувала. Про це свідчать мільйони сторінок військових закупівель, креслення, супутникові знімки та свідчення людей, які служили на об'єкті.
UA.News розповідає, як з'явилася «Мертва рука», чи справді вона здатна самостійно розпочати ядерну війну та навіщо Росії знадобилося вкладати величезні ресурси у комплекс часів холодної війни.
Росія роками перебудовувала секретний «Об'єкт 1335» у Косьвинській горі
Нове розслідування Danwatch, підготовлене разом із The Sunday Times і Dossier Center, починається не із супутникових фотографій чи витоку секретних документів, а з російської системи державних закупівель.
Протягом кількох місяців журналісти збирали доступні російські військові тендери. Загалом вдалося отримати майже 2,5 млн документів. Серед них знайшли тисячі замовлень, пов'язаних із «Об'єктом 1335» у Свердловській області.
Масштаб закупівель важко пояснити звичайним ремонтом старої військової частини. З 2018-го до щонайменше серпня 2024 року на об'єкт замовили близько 22 тисяч тонн сталі, понад 56 тисяч тонн цементу, приблизно 170 км сталевих труб і 600 км електричних кабелів. Крім того, у документах фігурують 30 трансформаторів, 21 електрична підстанція, 182 вентиляційні установки, десятки одиниць важкої техніки та сотні компонентів для буріння гірської породи.
Журналісти порівнюють лише обсяг закупленої сталі з матеріалом, якого вистачило б приблизно на три Ейфелеві вежі. А професор Технічного університету Данії Пер Гольтерманн оцінив масштаби закупівлі цементу як достатні для створення близько 150 тисяч кубометрів бетону. Для звичайного цивільного будівництва це величезний обсяг, а у військовому комплексі з надзвичайно товстими стінами він вказує на масштабне підземне будівництво.
В окремих тендерах випадково залишилися й більш прямі підказки. У документації «Об'єкт 1335» описували як комплекс для систем управління, зв'язку та безпеки, а також постійного перебування персоналу, який несе бойове чергування. Підрядники мали отримувати ліцензію ФСБ для роботи з державною таємницею, а водіям, що доставляли обладнання, забороняли брати із собою телефони, ноутбуки та іншу електроніку.
Супутникові знімки доповнюють цю картину. Дослідники побачили масштабне вивезення гірської породи та роботи біля кількох нових входів у гору. Тобто мова йде не лише про оновлення старих приміщень — внутрішній комплекс, імовірно, суттєво розширювали.
Що таке система «Периметр» і навіщо СРСР створив «Мертву руку»
Щоб зрозуміти сенс цього будівництва, потрібно повернутися у 1970–1980-ті роки, коли США та СРСР мали десятки тисяч ядерних боєголовок і постійно готувалися до сценарію, за якого противник спробує знищити керівництво країни першим ударом.
Одна з найбільших проблем ядерного стримування виглядає парадоксально. Щоб ядерна зброя справді стримувала противника, той має бути впевнений, що не зможе знищити її одним раптовим ударом. Якщо існує шанс одночасно ліквідувати керівництво, командні центри та засоби зв'язку, у нападника теоретично з'являється спокуса спробувати.
Саме для цього СРСР створював резервну систему управління стратегічними силами. «Периметр» мав гарантувати передачу наказу на удар у відповідь навіть тоді, коли нормальні канали командування вже перестали працювати.
Розробка системи почалася у 1970-х роках. У середині 1980-х, на одному з найбільш напружених етапів холодної війни, «Периметр» поставили на бойове чергування. Приблизно тоді ж почалося створення глибокого командного комплексу всередині Косьвинської гори.
У популярній культурі «Мертву руку» нерідко описують майже як комп'ютер із ядерною кнопкою: датчики нібито фіксують вибухи, система розуміє, що керівництво загинуло, і автоматично запускає всі ракети.
Реальний принцип роботи, наскільки його можна відновити з відкритих джерел, складніший і менш фантастичний.
Чи може «Мертва рука» сама запустити російські ядерні ракети
«Периметр» правильніше називати не автоматичною системою запуску ракет, а резервною системою передачі команди. У кризовій ситуації керівництво мало спочатку перевести її в особливий режим. Далі захищений командний центр міг отримувати інформацію про те, що відбувається в країні: чи зафіксовані ядерні вибухи, чи працюють головні канали зв'язку, чи існує контакт із політичним і військовим керівництвом.
Якщо країна справді пережила масований удар, а зв'язок із Москвою був втрачений, спеціальний командний пункт отримував можливість передати наказ стратегічним силам.
Однією з найбільш незвичайних частин системи були командні ракети. Замість звичайної ядерної боєголовки вони мали нести потужний радіопередавач. Після запуску така ракета пролітала над територією СРСР і передавала закодований наказ уцілілим частинам ядерної тріади.
Це дозволяло обійти зруйновані наземні лінії зв'язку. Тобто головна ідея «Периметра» полягала не у тому, щоб машина самостійно вирішила знищити світ. Навпаки, система мала гарантувати відповідь навіть після руйнування звичайної командної структури.
Колишній американський дипломат Стівен Пайфер, який був послом США в Україні, звернув увагу ще на один парадокс. Наявність такої системи теоретично могла навіть зменшувати ризик необдуманого запуску. Якщо керівництво знає, що можливість удару у відповідь збережеться після атаки, йому не потрібно за кілька хвилин вирішувати, чи запускати весь арсенал лише на основі попередження радарів.
Проблема починається там, де дедалі більша частина процесу автоматизується. У російських військових публікаціях один із колишніх розробників «Периметра», генерал-майор В. Г. Халін, писав про оновлення автоматизації, появу мобільних командних пунктів та використання космічного зв'язку. За його словами, після тривалих робіт система знову отримала бойову готовність.
Саме ступінь автоматизації залишається одним із головних невідомих.
Усередині гори настільки великий комплекс, що там нібито їздять автобуси
Косьвинський Камінь виглядає майже ідеальним місцем для подібного об'єкта. Гірський масив розташований у Північному Уралі, далеко від найбільших міст і потенційних напрямків звичайного військового вторгнення.
У його основі — надзвичайно міцна гірська порода. За попередніми західними оцінками, частина командного комплексу може бути прихована під приблизно 300 метрами породи. Саме тому ще у 1990-х роках Косьвинський Камінь розглядали як один із найважливіших захищених командних центрів Росії.
На поверхні знаходиться військова частина №20003. Головний вхід у комплекс веде безпосередньо всередину гори через великі захищені ворота. Колишні військовослужбовці, яких знайшли автори нового розслідування, майже не говорять про внутрішню структуру об'єкта. Однак один із них стверджує, що відстані між окремими частинами підземного комплексу настільки великі, що персонал перевозять автобусами.
Документи також згадують тунелі та приміщення для тривалого перебування людей. Серед закупленого обладнання є спеціальні вентиляційні системи та фільтри для захисту від радіоактивного пилу, хімічного й біологічного зараження.
Логіка зрозуміла: командний центр повинен продовжити роботу саме після атаки, яка могла знищити значну частину інфраструктури на поверхні.
Чому Росія модернізує «Мертву руку» саме зараз
Було б спрощенням пояснювати реконструкцію лише повномасштабною війною проти України. Документи показують, що наймасштабніший етап робіт стартував ще у 2018 році.
Проте він добре вкладається у значно ширшу програму оновлення російських стратегічних сил. Росія протягом останніх років створювала нові міжконтинентальні ракети, модернізувала підводні ракетоносці, розвивала стратегічну авіацію, випробовувала нові системи доставки і паралельно оновлювала командну інфраструктуру.
Останній пункт менш помітний, але не менш важливий. Ядерний арсенал має сенс лише тоді, коли держава впевнена, що зможе ним керувати навіть під час масштабної атаки.
Після 2022 року протистояння Росії та Заходу лише загострилося. UA.News раніше детально розбирав, наскільки реальною сьогодні є перспектива прямого зіткнення Росії та НАТО. Європейські країни збільшують оборонні бюджети, НАТО перебудовує плани оборони східного флангу, а Москва дедалі частіше використовує ядерний фактор як частину публічної військово-політичної риторики.
Окремою частиною цієї картини стало розміщення російської тактичної ядерної зброї у Білорусі. Ще у 2023 році стало відомо про плани Москви створити відповідне сховище біля західних кордонів Білорусі. Це зовсім інший рівень системи, ніж стратегічний «Периметр», але обидві історії показують, що ядерна складова в російському військовому плануванні не зменшується.
Водночас модернізацію Косьвинського комплексу не обов'язково трактувати як підготовку до першого ядерного удару. Сам «Периметр» створювали насамперед для гарантування удару у відповідь. Норвезький дослідник російської безпекової політики Том Ресет, якого цитує Danwatch, саме так і трактує нові роботи: Росія намагається зробити стратегічний центр стійкішим до сучасних засобів ураження, включно з потужними протибункерними боєприпасами.
Світ повертається до ядерної гонки, яку вважали завершеною після холодної війни
Історія «Мертвої руки» стає значно важливішою, якщо подивитися на неї не лише як на російський військовий проєкт. Станом на початок 2026 року у світі залишалося приблизно 12 187 ядерних боєголовок. За оцінками Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, Росія мала близько 5 420 боєголовок загального інвентарю, США — 5 042, Китай — близько 620.
Разом Москва і Вашингтон досі контролюють переважну більшість світового ядерного арсеналу. Водночас майже всі дев'ять держав, які мають ядерну зброю, модернізують свої сили. Китай нарощує арсенал швидше за будь-яку іншу країну, США проводять масштабне оновлення власної ядерної тріади, а Росія паралельно модернізує ракети, носії, сховища та командні системи.
Одночасно слабшає система договорів, яка десятиліттями обмежувала суперництво великих держав. У лютому 2026 року закінчився термін дії New START — останнього великого двостороннього договору, який встановлював кількісні обмеження на стратегічні ядерні сили США та Росії. SIPRI констатує, що перспективи появи нового повноцінного механізму контролю над озброєннями між Вашингтоном, Москвою та Пекіном залишаються невизначеними.
До старого протистояння двох ядерних наддержав додалися нові фактори: швидке нарощування арсеналу Китаю, програми КНДР, напруженість між Індією та Пакистаном, ситуація навколо Ірану та дедалі більша роль ядерного стримування в європейській безпеці.
При цьому ядерне протистояння давно не обмежується лише Москвою і Вашингтоном. У серпні Пхеньян звинуватив США та Південну Корею у наближенні світу до ядерного конфлікту і паралельно розкритикував перегляд американської ядерної стратегії. У КНДР прямо заявляли, що зміни у підходах Вашингтона можуть прискорити нову гонку озброєнь.
Показовою була й ситуація навколо Ірану. Ще під час саміту G7 у 2025 році повідомлялося про занепокоєння західних держав іранською ядерною програмою та спроби повернути питання до переговорів. Тобто проблема вже давно вийшла за рамки старої моделі «США проти Росії».
Також ще у 2023 році UA.News у великому матеріалі про саміт G7 у Хіросімі окремо розбирав ризики російської ядерної ескалації та те, як на подібний сценарій можуть реагувати західні держави. Символічно, що ця дискусія відбувалася саме у Хіросімі — місті, яке стало одним із головних нагадувань про реальні наслідки застосування ядерної зброї.
Світ входить у період, коли одразу кілька центрів сили одночасно нарощують або модернізують ядерні можливості.
«Мертва рука» страшна не тим, що натискає кнопку сама
Найгучніше трактування нового розслідування звучить приблизно так: Росія «оживила машину Судного дня». Воно добре працює як заголовок, але спрощує реальність.
«Периметр» — не робот, який самостійно вирішує почати ядерну війну. Наскільки можна встановити з відкритих джерел, це резервна система командування, створена для надзвичайної ситуації, коли держава вже зазнала ядерного удару і звичайний ланцюг управління перестав існувати.
Проте це не робить систему безпечною. Чим більше командування залежить від автоматизованих датчиків, алгоритмів і резервних процедур, тим критичнішими стають питання помилки, неправильної інтерпретації сигналу, кібератаки або технічного збою. І саме тому заява колишнього розробника про модернізацію «автоматизації» системи привернула особливу увагу експертів.
Існує й інша проблема. Система гарантованого удару у відповідь працює як стримування тільки тоді, коли потенційний противник знає, що вона існує. Колишній високопосадовець Пентагону Енді Вебер навіть припускає, що частина інформації могла опинитися у відкритих тендерах не випадково. Якщо інша сторона не знає про «Мертву руку», її існування майже не впливає на рішення потенційного нападника.
Тому секретний об'єкт у Косьвинській горі має дивну природу: Москва приховує його точну конструкцію, але водночас зацікавлена у тому, щоб Вашингтон знав — знищити російську систему управління одним ударом не вийде.
Саме в цьому і полягає логіка ядерного стримування. Проблема полягає у тому, що сьогодні ця логіка знову повертається у центр світової політики. Країни модернізують арсенали, старі договори припиняють діяти, нових механізмів контролю немає, а стратегічні системи, створені у найнебезпечніші роки холодної війни, знову отримують гроші, нове обладнання та сучасні канали зв'язку.
І це вже не лише дискусія військових експертів. Страх перед поверненням ядерного сценарію поступово переходить і в суспільну площину. Ще в 2022 році були оприлюднені результати опитування Центру вивчення громадської думки Associated Press-NORC, яке показало помітне занепокоєння американців можливістю ядерної атаки з боку держав-супротивників. Тобто системи, створені як інструмент стримування ще за часів холодної війни, знову сприймаються частина актуальних ризиків.
