Ще кілька років тому словосполучення «вакцина проти раку» звучало радше як обіцянка далекого майбутнього. Рак — це не одна хвороба, а сотні різних захворювань, які виникають через різні мутації, поводяться по-різному і навіть у двох людей з однаковим діагнозом можуть мати абсолютно різний набір генетичних змін.
Саме тому створити одну універсальну ін'єкцію, яка захищала б від усіх пухлин так само, як вакцина захищає від кору чи поліомієліту, виявилося практично неможливо.
Але 19 серпня 2026 року Moderna та Merck повідомили про позитивні результати III фази випробувань персоналізованої мРНК-терапії intismeran autogene у пацієнтів із меланомою високого ризику. Препарат створюється окремо для кожного пацієнта і застосовується разом з імунотерапією Keytruda.
При цьому говорити, що людство вже отримало готову «вакцину від раку», поки зарано. Компанії оприлюднили лише основні результати дослідження, а детальні дані ще мають представити на науковому конгресі. Препарат також залишається експериментальним і повинен пройти регуляторний розгляд.
UA.News розповідає, чому створити вакцину проти раку виявилося набагато складніше, ніж проти вірусів, як пандемія COVID-19 прискорила розвиток мРНК-технологій, що означає персоналізована вакцина і які види раку вчені вже намагаються лікувати таким способом.
Чому взагалі так важко створити вакцину проти раку
Звичайна вакцина має відносно зрозуміле завдання. Організму потрібно показати певну характерну ознаку вірусу або бактерії, щоб імунна система її запам'ятала. Коли справжній збудник потрапляє до організму, імунітет розпізнає чужорідний об'єкт і швидко атакує його.
З раком ситуація принципово інша.
Пухлина виникає з власних клітин людини. Вони накопичують мутації, перестають нормально контролювати поділ і поступово набувають властивостей, які дозволяють їм уникати імунної відповіді. Для імунної системи це набагато складніша мішень: необхідно відрізнити небезпечну клітину від мільярдів нормальних клітин того самого організму.
Крім того, немає єдиного «антигену раку». Рак молочної залози, меланома, рак підшлункової залози чи легенів можуть мати зовсім різні молекулярні характеристики. Навіть дві пухлини одного типу у різних людей можуть складатися з клітин із різними мутаціями.
Проблема існує навіть усередині однієї пухлини. Поки рак розвивається, його клітини продовжують мутувати. В результаті одна частина пухлини може мати один набір генетичних змін, інша — вже інший, а метастази можуть відрізнятися від первинної пухлини.
Це явище називають пухлинною гетерогенністю, і воно є однією з причин, через які онкологічні захворювання настільки складно лікувати. Є й інша проблема. Пухлини вміють пригнічувати імунну відповідь. Вони можуть створювати навколо себе середовище, в якому Т-клітини працюють гірше, або використовувати молекулярні механізми, які фактично дають імунній системі команду «не атакувати».
Саме тому сучасні протиракові вакцини часто тестують разом з препаратами, які допомагають прибрати ці «гальма».
Вакцина від раку не завжди означає профілактику
Тут важливо розділити два різні поняття. Людство вже має вакцини, які можуть запобігати деяким онкологічним захворюванням. Наприклад, вакцинація проти вірусу папіломи людини знижує ризик раку шийки матки та інших пухлин, пов'язаних із HPV. Вакцина проти гепатиту B, своєю чергою, зменшує ризик розвитку частини випадків раку печінки.
Але такі препарати вакцинують людину проти вірусів, здатних спричинити рак, а не проти самої пухлини. Терапевтичні протиракові вакцини мають інше завдання. Їх дають людям, які вже мають або мали онкологічне захворювання, щоб навчити імунну систему краще знаходити та знищувати ракові клітини.
Сама ідея далеко не нова. Вчені десятиліттями намагалися використовувати фрагменти пухлин, білки, антигени та імунні клітини для запуску протиракової відповіді.
Ще у 2010 році американський регулятор схвалив sipuleucel-T для частини пацієнтів із поширеним раком простати. Для його створення у людини забирають певні імунні клітини, обробляють їх у лабораторії та повертають назад так, щоб вони допомагали імунній системі реагувати на пухлину.
Не знайти один антиген, а створити вакцину під конкретну пухлину
Ключовим поняттям нової хвилі персоналізованих вакцин стали неоантигени. Коли нормальна клітина перетворюється на ракову, в її ДНК накопичуються мутації. Деякі з них призводять до появи змінених білків, яких нормальні клітини людини не мають.
Фрагменти таких білків можуть стати своєрідними «прапорцями», за якими імунна система здатна відрізнити пухлину від здорової тканини. Саме їх називають неоантигенами.
Логіка персоналізованої вакцини полягає в тому, щоб знайти найперспективніші неоантигени конкретної пухлини і показати їх імунній системі.
Для цього після операції або біопсії отримують зразок раку. Далі проводять секвенування ДНК пухлинних і здорових клітин та порівнюють результати. Алгоритми визначають мутації, які є саме в пухлині, а потім прогнозують, які з них із найбільшою ймовірністю зможуть розпізнати Т-клітини.
Після цього створюють молекулу мРНК, у якій записані інструкції для вироблення відповідних антигенів.
Після введення препарату клітини зчитують мРНК і створюють задані білкові фрагменти. Імунна система знайомиться з ними, а Т-клітини отримують шанс навчитися знаходити пухлинні клітини з такими самими ознаками.
Тому двоє пацієнтів із формально однаковим діагнозом можуть отримати абсолютно різний склад вакцини.
Що сталося з вакциною Moderna та Merck
Найбільший прорив сьогодні пов'язаний із препаратом intismeran autogene, який раніше був відомий як mRNA-4157 або V940. Його не використовують замість основного лікування.
У дослідженні пацієнтам спочатку повністю видаляли меланому, після чого вони отримували персоналізований препарат разом із пембролізумабом — Keytruda. Keytruda належить до інгібіторів PD-1. Якщо дуже спростити, препарат допомагає Т-клітинам продовжувати атакувати пухлину замість того, щоб вимикатися під дією механізмів, які використовують ракові клітини.
Тому дві технології виконують різні завдання: персоналізована вакцина показує імунній системі, кого шукати, а Keytruda допомагає їй ефективніше атакувати знайдену мішень.
Попередні результати вже були багатообіцяючими. За п'ятирічними даними дослідження IIb фази, комбінація intismeran і Keytruda знизила ризик рецидиву або смерті на 49%, а ризик появи віддалених метастазів або смерті — на 59% порівняно з однією Keytruda.
Після цього компанії провели значно більше випробування III фази INTerpath-001, у якому взяли участь 1137 пацієнтів із повністю видаленою меланомою стадій IIB–IV. 19 серпня компанії повідомили, що дослідження досягло одразу двох ключових цілей: покращило виживаність без рецидиву та виживаність без появи віддалених метастазів.
Це перший позитивний результат III фази для індивідуальної неоантигенної терапії на основі мРНК. Але є важливий нюанс: детальних числових результатів цієї III фази компанії поки не опублікували. Також продовжується спостереження за загальною виживаністю.
Тому остаточні висновки можна буде робити після публікації повних даних та незалежного наукового аналізу.
Чому першою стала саме меланома
Меланома для такого підходу є доволі зручною мішенню. Її клітини часто мають високе мутаційне навантаження. Однією з причин є ультрафіолетове випромінювання, яке протягом життя може пошкоджувати ДНК клітин шкіри.
Чим більше мутацій має пухлина, тим більше потенційних неоантигенів можна знайти і використати як мішені. Крім того, меланома вже давно є одним із видів раку, які відносно добре відповідають на сучасну імунотерапію.
Тому вона стала логічним кандидатом для перевірки персоналізованої мРНК-технології.
Після раннього успіху при меланомі Moderna та Merck почали розширювати програму.
Intismeran уже досліджують при недрібноклітинному раку легені, раку нирки та сечового міхура. Reuters також повідомляє про програми при раку підшлункової залози та шлунка.
Особливий інтерес становить застосування після операції.
Навіть коли хірурги видалили всю видиму пухлину, в організмі можуть залишатися мікроскопічні скупчення клітин, яких ще не видно на КТ чи МРТ. Саме вони через місяці або роки можуть стати причиною рецидиву.
Для вакцини це потенційно вигідна ситуація. Імунній системі потрібно знищити відносно невелику кількість залишкових клітин, а не боротися з великою пухлинною масою.
Один із найцікавіших тестів — рак підшлункової залози
Інший напрям розвивають BioNTech та Genentech. Вони створили персоналізовану мРНК-вакцину autogene cevumeran, яку досліджують, зокрема, після операцій із приводу раку підшлункової залози.
Це особливо складний вид раку. Пухлина підшлункової має дуже специфічне мікросередовище, яке активно пригнічує імунні клітини, а багато методів імунотерапії тут демонстрували обмежену ефективність.
Під час досліджень вчені створювали індивідуальні вакцини на основі неоантигенів пухлини кожного пацієнта. У частини учасників вакцина викликала сильну Т-клітинну відповідь. Причому створені нею клітини імунної пам'яті могли зберігатися роками.
Це було невелике раннє дослідження, тому воно ще не доводить, що вакцина збільшує загальну виживаність. Проте саме результати при такій складній пухлині показали, що концепцію варто перевіряти далі.
Не всі мРНК-вакцини мають бути персоналізованими
Є й інший шлях. Замість того щоб шукати унікальні мутації кожного пацієнта, можна використовувати антигени, які зустрічаються у великої кількості людей із певним типом пухлини.
Такий препарат уже можна виготовляти серійно. Це значно дешевше і швидше, хоча потенційно менш точно, ніж індивідуальна вакцина.
Один із прикладів — програми проти HPV-позитивних пухлин голови та шиї, де мішенню є білки вірусу папіломи людини, присутні в ракових клітинах.
Тобто під загальною назвою «мРНК-вакцина проти раку» насправді можуть ховатися дуже різні технології: від препарату, який створюють для одного пацієнта, до готової вакцини для цілої групи людей із певним молекулярним типом пухлини.
Від шматочка пухлини до готової вакцини
Мабуть, найскладніша частина персоналізованої технології — саме виробництво. У традиційній фармацевтиці завод випускає мільйони однакових таблеток або ампул. Тут одна виробнича партія фактично може означати одного пацієнта.
Спочатку потрібен матеріал пухлини. Потім — секвенування, біоінформатичний аналіз, пошук мутацій і прогнозування неоантигенів. Після цього для конкретної людини проєктують мРНК-конструкцію, виробляють її відповідно до фармацевтичних стандартів, перевіряють якість і відправляють у клініку.
Сьогодні цей процес може тривати приблизно шість-вісім тижнів, що поки робить технологію особливо зручною саме для післяопераційного лікування, коли основну пухлину вже видалили.
Але для агресивного раку навіть кілька тижнів можуть бути критичними. Тому одна з головних гонок сьогодні — навчитися створювати такі вакцини швидше.
І саме тут дедалі більшу роль можуть відігравати алгоритми машинного навчання, які допомагають аналізувати величезну кількість мутацій і прогнозувати, які з них можуть стати найкращими мішенями для імунітету.
Чому успіх Moderna не означає появу універсальної вакцини
Фраза «створили вакцину проти раку» добре виглядає в заголовку, але погано описує реальність. Intismeran не можна просто вколоти здоровій людині, щоб захистити її від меланоми.
Це індивідуальна терапія для конкретного онкологічного пацієнта. Її створюють уже після появи пухлини на основі її генетичних особливостей. Не відомо також, чи повториться успіх у десятках інших видів раку.
Є питання ціни. Секвенування, біоінформатика та індивідуальне фармацевтичне виробництво значно складніші за випуск мільйонів однакових доз. Є проблема часу. Є й біологічна проблема: рак продовжує еволюціонувати. Поки імунітет атакує клітини з одними мішенями, можуть вижити клони з іншим набором мутацій.
Саме тому персоналізовані вакцини навряд чи замінять хірургію, променеву терапію, хіміотерапію чи інші види імунотерапії. Найімовірніше, вони стануть ще одним елементом комплексного лікування.
Після COVID мРНК проходить своє головне випробування
Пандемія зробила три літери — РНК — відомими всьому світу. Але для дослідників, які працювали з цією технологією задовго до 2020 року, вакцина проти коронавірусу була лише одним із можливих застосувань.
Онкологія є значно складнішою ціллю. Вірус у різних людей має однакові ключові мішені. Пухлина кожного пацієнта може бути унікальною. Саме тому нинішній результат Moderna та Merck важливий не тільки для двох компаній чи пацієнтів із меланомою.
Він показує, що схема «секвенувати пухлину → знайти її індивідуальні мутації → створити персональну мРНК → навчити імунітет атакувати» здатна пройти не лише невеликі експериментальні випробування, а й велике дослідження III фази.
Попереду залишаються повна публікація результатів, регуляторний розгляд, питання вартості та масштабування, а головне — випробування на інших пухлинах. Можливо, універсальної вакцини, яка одним уколом захищатиме від усіх видів раку, медицина так і не створить.
Натомість поступово формується зовсім інший підхід: не одна вакцина проти раку для всіх, а вакцина проти конкретної пухлини конкретної людини.
