Танення льодовиків в Арктиці вивільняє небезпечний метан
Вчені виявили незвично високі концентрації метану в річках, які живляться льодовиками на Шпіцбергені. У деяких водоймах його рівень був у 425 разів вищим, ніж очікували дослідники. Науковці вважають, що тала вода вимиває давній метан із гірських порід під льодовиками, а це може посилювати потепління Арктики.
Дослідження провели на Шпіцбергені — норвезькому архіпелазі в Північному Льодовитому океані. Вчені зібрали 148 зразків води з 19 річок, які живляться льодовиками. Результат здивував дослідників. У кожній із перевірених річок виявили значну кількість метану. У деяких місцях його концентрація була у 425 разів вищою, ніж можна було б очікувати, якби вода просто поглинала метан з атмосфери.
Метан є одним із найпотужніших парникових газів. Коли він потрапляє в атмосферу, то посилює парниковий ефект і сприяє нагріванню планети. Саме тому вчених цікавить не лише кількість газу, яку вони виявили, а й те, звідки він там береться.
Давній газ вимивається з гірських порід
Спочатку дослідники розглядали різні можливі джерела метану. Зокрема, вони перевіряли, чи не утворюється газ завдяки мікроорганізмам під льодом. Але результати показали іншу картину. У воді разом із метаном знайшли пропан та етан. Таке поєднання може свідчити про геологічне походження газу.
На Шпіцбергені є великі шари давніх сланцевих порід. Вони багаті на органічний вуглець. Протягом мільйонів років під дією високої температури та тиску цей вуглець міг перетворюватися на метан та інші вуглеводні. Тепер тала вода може діставатися до цих порід. Вона проходить крізь тріщини та канали всередині льодовика, потрапляє до його основи й контактує з породами. У результаті вода вимиває давній газ і переносить його далі в річки.
Найбільші викиди залежать від умов під льодовиком
Дослідники також намагалися з'ясувати, чому в одних місцях метану значно більше, ніж в інших. Для цього вони використали георадар та досліджували будову льодовиків. Виявилося, що найбільші викиди спостерігалися там, де одночасно були відповідні гірські породи та умови всередині льодовика.
Співавтор дослідження Леонард Магерл з Арктичного університету Норвегії зазначив, що саме поєднання цих факторів визначає, де може виділятися найбільше метану. Тобто сам факт танення льодовика ще не означає однаковий рівень викидів у кожному місці. Важливими є геологія конкретної ділянки та те, як вода рухається крізь лід.
Скільки метану може потрапляти у воду
За оцінками команди, льодовики Шпіцбергена, які закінчуються на суші, можуть переносити разом із талою водою приблизно від 182 до 368 тонн метану на рік. Для глобальних викидів це невеликий обсяг. Головний автор роботи доктор Габріель Клебер наголошує, що він значно менший за кількість метану, яку людство викидає через використання викопного палива, сільське господарство та інші види діяльності.
Але відкриття важливе з іншої причини. Воно показує, що потепління може запускати природні процеси, які додатково впливають на клімат.
Чому це викликає занепокоєння
Логіка тут проста. Через потепління льодовики тануть швидше. Більше талої води може проникати до їхньої основи та контактувати з породами, які містять давні гази. Якщо в таких умовах у воду потрапляє більше метану, частина цього газу зрештою може опинитися в атмосфері. Метан посилює парниковий ефект, а отже, теоретично може сприяти подальшому потеплінню. Про це пише Daily Mail.
Альона Шевцова, CEO компанії Sends, модеруватиме панельну дискусію на рівні керівників на 17-му Middle East Banking Innovation Summit (MEBIS 2026), який відбудеться 16–17 вересня в Jumeirah Emirates Towers у Дубаї.
Саме такі процеси вчені називають природним зворотним зв'язком. Водночас дослідники не стверджують, що виявлений процес сам по собі здатен визначати темпи глобального потепління. Доктор Клебер підкреслює, що кількість метану, яку виявили на Шпіцбергені, невелика у порівнянні з антропогенними викидами. Однак саме існування такого механізму важливе для розуміння того, як Арктика може реагувати на подальше потепління.
Вчені хочуть зрозуміти масштаб явища
Поки дослідження стосується конкретного регіону Шпіцбергена. Тому переносити його результати на всі арктичні льодовики без додаткових досліджень не можна. Водночас автори роботи вважають, що подібний процес може бути не унікальним для цього архіпелагу. Якщо в інших районах є такі самі газонасичені породи та відповідні умови для руху талої води, там також можуть відбуватися подібні процеси.
Наступним завданням для науковців буде зрозуміти, наскільки поширене це явище та як воно змінюється зі швидкістю танення льодовиків. Нове відкриття не означає, що Земля вже увійшла в неминучий «цикл катастрофи». Але воно показує ще один складний зв'язок між таненням льодовиків, рухом води, геологією та парниковими газами, який потрібно враховувати під час вивчення майбутніх змін клімату.
