Унітаріанський священник Емерсон розвинув ідею спільної свідомості природи — Daily Maverick
У США унітаріанський священник Ральф Волдо Емерсон у XIX столітті розвинув ідею, за якою люди, тварини, рослини, річки та, можливо, вся Земля є проявами спільної свідомості. Як повідомляє Daily Maverick, мислитель вважав, що межа між Богом, природою та найглибшою частиною людського «я» не є непроникною.
Емерсон народився 1803 року в родині новоанглійських священників, навчався у Гарвардській школі богослов’я та 1829 року був висвячений на унітаріанського священника. Він обійняв кафедру Другої церкви Бостона. Унітарії заперечували догмат про Трійцю та кальвіністське вчення про вроджену гріховність людини, наголошуючи на розумі, моралі й людській природі Ісуса Христа.
Відмова від служіння
У 1832 році Емерсон залишив служіння, зокрема через те, що не міг надалі здійснювати причастя відповідно до власних переконань. На його думку, християнство перетворило живу зустріч із божественним на релігію про події далекого минулого.
Більше актуальних новин читайте у Telegram-каналі UA.News.
У промові перед випускниками Гарвардської школи богослов’я 1838 року він критикував «історичне християнство» за надмірну зосередженість на постаті Ісуса. Емерсон твердив, що така традиція приписала божественну природу одній людині й водночас відмовила в ній усім іншим. Реакція церковних кіл була різкою: його засуджували з унітаріанських кафедр, а від Гарварду він фактично був відсторонений майже на три десятиліття.
Концепція наддуші
В есеї «Наддуша», опублікованому 1841 року, Емерсон описав універсальну реальність, у якій бере участь індивідуальна свідомість. Люди можуть здаватися відокремленими, однак на найглибшому рівні, за його концепцією, окрема особистість міститься у чомусь незрівнянно більшому.
Емерсон розглядав звичне уявлення про особисте «я» як тимчасовий вияв універсальної свідомості. Він пов’язував це усвідомлення з моментами, коли зникає звичне розрізнення між тим, хто спостерігає, і тим, за чим спостерігають. У такому підході забруднення річки чи знищення лісу означало б шкоду не зовнішньому об’єкту, а ширшому життю, частиною якого є людина.
