Президент Росії Володимир Путін заявив про рішення створити буферну зону безпеки вздовж кордону Росії та України.
За його словами, російська армія вже працює над цим завданням. Йдеться про Курську, Брянську та Бєлгородську області, які межують з українськими Сумською, Харківською та Чернігівською областями.
Важливо зазначити, що ідея буферної зони не нова і виникла вона не у відповідь на українські атаки Курської чи Бєлгородської областей. Вона фіксується в російській риториці з кінця 2022 року і систематично повторюється. Це не спонтанна реакція, а частина довгострокової стратегії тиску та політико-військового планування.
Буферна зона визначається, виходячи з дальності ураження сучасних засобів ведення війни. Зона дії ударних дронів — 10–20 км, артилерії — до 30 км, а важких систем і дронів великої дальності — до 50 км. Тому з військової точки зору Росія може намагатися встановити буфер шириною в 30–50 км, охоплюючи території Сумської, Харківської та, можливо, частини Чернігівської області. Вона може включати обласні центри — Суми та Харків.
Поки що в Росії немає достатніх сил, щоб реалізувати цей задум у повному обсязі. Однак ідея озвучуються як політико-психологічний сигнал одразу в кількох напрямках: як форма тиску на Україну та її союзників, як елемент внутрішнього російського дискурсу — пояснення, навіщо російські війська знаходяться за межами вже анексованих територій, як заготовка для міжнародних переговорів, особливо з США.
Щодо статусу буферної зони можливі два сценарії: формальне включення — анексія за моделлю Херсонської та Запорізької областей, і формат «сірої зони» — як у випадку з «ДНР/ЛНР», Абхазією, Осетією, Придністров'ям — під фактичним контролем Росії, але без юридичного визнання, щоб зберегти простір для майбутніх політичних торгів.
В цілому, безкомпромісна риторика Кремля стала особливо проявлятися після телефонних переговорів Путіна і Трампа. На фоні ступору переговорів і м'якої реакції США Росія починає відкрито підвищувати ставки, розширюючи як свої територіальні претензії, так і ідеологічне обґрунтування війни.
Оголошення Росії про створення «буферної зони» вздовж кордону з Україною, так само як і нещодавні заяви про «юридичну живучість СРСР» слід розглядати не ізольовано, а як частину послідовної стратегії торгу із Заходом. Москва підвищує ставки, формуючи двохрівневий сигнал: «Або ви визнаєте наші мінімальні вимоги — анексію вже окупованих територій — або ми підемо далі: розширимо захоплення, створимо нову зону контролю, змінимо саму рамку конфлікту».
Формула проста: не хочете де-факто визнати 4 області — отримайте 6, 8, а може й буферну зону в 50 км вздовж усієї межі. Така логіка не просто територіальна — вона концептуальна. Під прикриттям «забезпечення безпеки» Росія фактично повертає в повістку радянську карту світу, де Україна — це не суверенна країна, а частина «великої Росії», і, отже, будь-які дії щодо неї — внутрішні справи РФ.
Особливу тривогу викликає те, що частина західних еліт може сприймати цей аргумент як зручну рамку, що дозволяє зняти з себе відповідальність за результат конфлікту та виправдати пасивність під виглядом «непростої пострадянської суперечки».
Руслан Бортнік
